Версiя для друку Обговорити в форумi

14 лютого відзначатиметься 150 річниця активному діячеві боротьби за незалежність України на початку ХХ століття, одному з творців українського військово-морського флоту контрадміралу В’ячеславу Клочковському. Пан Вацлав був поляком, але в 1917 році без вагань, як і багато його співвітчизників, зайняв чітку проукраїнську позицію після лютневої революції та створення Центральної Ради України. Створення незалежної України було одним з потужних кроків по відновленню незалежності й Польщі.

Народився Вацлав 14 лютого 1873 року в Петербурзі в польській шляхетній родині Євгеніуша та Ельжбети уродженої Станевич, мав молодшого брата Євгена. Батьки віддали сина на навчання в єзуїтський колегіум в містечку Хирові поблизу Тернополя. Значну увагу приділяли вивченню математики, історії та географії. Заборонена у державних гімназіях польська мова була запроваджена тут як факультативний курс. Зрештою, польська мова вживалася повсякденно в богослужіннях та урочистостях. Для українців рідною мовою викладали релігію. Однак, випускники колегіуму могли бути прийняті до державних установ і вищі навчальні заклади лише після випускних іспитів перед державною комісією. Через те більшість шляхтичів останні два роки навчалися в державних гімназіях, де й складали іспити. Тому Вацлав Клочковський закінчував навчання у гімназії міста Вільно.

 Отримавши атестат в 1893 році, юнак вступив на юридичний факультет Варшавського університету, однак наступного року був відрахований за участь у демонстрації і відправлений в заслання до Ярославської губернії. Вацлав продовжив навчання в Демидівському юридичному ліцеї в Ярославлі, а в 1898 році отримав ступінь кандидата юридичних наук. Влітку того ж року став гардемарином Морського корпусу в столиці імперії, а наступного року отримав перше офіцерське звання мічман і призначення на Балтійський флот.

 Брав участь в Цусімській битві, проявив високу мужність і героїзм, був поранений та потрапив до японського полону. Після повернення з полону В'ячеслав Клочковський пройшов 10-місячні курси в Офіцерській школі підводного плавання і призначений командиром підводного човна «Пєскарь». В грудні 1908 р. присвоєно звання капітан-лейтенанта і в 1908–1909 роках він був командиром команди школи з підводного плавання на Балтійському морі.

 У жовтні 1909 року Клочковського перевели на Чорноморський флот. Спочатку він був командиром навчальної команди з підводного плавання, а згодом командиром ескадри підводних човнів (1910–1911). В 1911 році став капітаном 2 рангу, в 1913 році перебував на військово-морській базі в Тулоні, де ознайомився з організацією підготовки офіцерів підводних човнів Франції. Після початку Першої світової війни продовжив служити на Чорноморському флоті. Командував ескадрою (1914), згодом бригадою підводних човнів (1915–1917). Неодноразово брав участь у мінуванні підводними човнами підступів до Босфору, Варни та Констанци. За бойові заслуги в 1915 р. достроково отримав звання капітан 1-го рангу, а в серпні 1917 р. став контрадміралом.

 Після лютневих подій 1917 року на Чорноморський флот почали прибувати різноманітні комісари і агітатори, організовувалися групи й організації політичних рухів. У цей час В. Клочковський виступав за єднання матросів, солдат і офіцерів на основі нових взаємовідносин в новій демократичній республіці та створив товариство поляків у Севастополі. З проголошенням Центральної Ради в Києві він став прихильним українських національно-патріотичних організацій. В’ячеслава Клочковського обирають до «Центрофлоту», бойовий офіцер стає авторитетною особою на флоті і в Севастополі.

 Тим часом все потужнішим стає рух за створення українського флоту. Моряки-українці вимагають від Центральної Ради реальних дій по українізації Чорноморського флоту та створенню Українського військового флоту. В’ячеслав Клочковський активно підтримує українізацію бойового складу підводних човнів. 12 жовтня на всіх кораблях і установах флоту, в тому числі і на всіх підводних човнах, на один день було піднято національні українські прапори та стеньгові сигнали «Хай живе вільна Україна».

 Після жовтневого перевороту моряки-підводники разом зі своїм командиром відмовились виконувати накази більшовицького уряду й прийняли резолюцію на підтримку УНР. Проте через пасивність Центральної Ради вже на початку 1918 року Крим було окуповано більшовиками. Коли наприкінці квітня в Крим увірвалися загони під командою полковника Петра Болбочана та німецько-австрійські частини, керівництво більшовицької Росії наказало командувачу Чорноморським Флотом контрадміралу Сабліну вивести всі кораблі до Новоросійська. Але екіпажі підводних човнів, як і більшість кораблів флоту, відмовилися виконувати цей наказ і підняли українські державні прапори.

 29 квітня контрадмірал В. Клочковський очолив делегацію «Центрофлоту» і міської думи Севастополя на переговорах з командувачем німецьких військ генералом фон Кошем. Переговори були не прості, адже німецьке командування не мало довіри до флоту, який, на їхню думку, «активно боровся проти німецьких і українських військ», окремі кораблі і військові частини якого не виконували закони і міждержавні договори. 29 квітня майже весь флот підняв українські прапори, а наступного дня 19 бойових кораблів покинули Севастополь. В цей час у Києві до влади прийшов уряд гетьмана Павла Скоропадського.

 4 травня німецьке командування оголосило бойові кораблі під українськими прапорами тимчасово полоненими, що викликало конфлікт між українським командуванням в Севастополі і генералом фон Кошем. Шукаючи вихід з ситуації, гетьман Скоропадський 10 червня призначив замість прямолінійного Михайла Остроградського командувачем флоту більш дипломатичного В’ячеслава Клочковського. Одночасно Клочковський залишився на посаді начальника Підводної бригади, яка в повному складі була зарахована до українського флоту.

 Контрадміралу Клочковському вдалося порозумітися з генералом фон Кошем, незабаром німці почали передавати один за другим кораблі Військово-морським силам Української Держави. В Севастополі почало налагоджуватися нормальне життя. 23 жовтня 1918 року військово-морський аташе Німеччини в Україні віцеадмірал А. Гопман оголосив В'ячеславу Клочковському, що німецьке командування остаточно передає Україні Чорноморський флот і вручив йому порядок і особливі правила його передачі.

 Та вже 15 листопада Туреччина капітулювала у Першій світовій війні, і 16 листопада в Чорне море увійшла об'єднана ескадра Антанти. 22 листопада Павло Скоропадський отримав телеграму з Відня про те, що Антанта визнає уряд гетьмана і що її війська ідуть в Україну як «друзі народу» і підтримають лише його уряд і ніякий інший. 24 листопада ескадра Антанти зайняла Севастополь, а через два дні — Одесу. Після падіння уряду Скоропадського кораблі Чорноморського флоту були захоплені представниками Антанти. В той же час, підводні човни, що базувались в Одесі, стояли під українськими прапорами аж до повної окупації України більшовиками.

 В'ячеслав Клочковський був призначений генералом Денікіним комендантом Північного порту у Севастополі, хоча в уряді Симона Петлюри він числився командувачем флоту до середини 1919 року. Втративши всі надії на відродження українського флоту, контрадмірал В’ячеслав Клочковський в лютому 1919 подав у відставку і за власним бажанням був звільнений зі служби в російському флоті, щоб мати можливість служити на флоті відродженої Польщі.

 Після повернення до Польщі в березні 1919 року Вацлав Клочковський був зарахований в офіцерський запас. 22 квітня його призначили заступником голови Департаменту морських справ у званні контрадмірала, а 26 квітня його як морського експерта включили до складу польської делегації на Паризькій мирній конференції. З серпня 1919 до березня 1922 року В. Клочковський призначається військовим аташе у посольстві Польщі в Лондоні і погоджує справи розподілу і ремонту німецьких есмінців та займається пошуком можливостей будівництва легких кораблів для захисту польського узбережжя.

 У березні 1922 р. призначений начальником Управління Міністерства військових справ у званні генерала бригади, а в 1923 р. — призначений другим заступником начальника Управління армії. 1 листопада 1924 р. у званні контрадмірала Вацлав Клочковський обійняв посаду заступника начальника Управління ВМС, керував роботою відділів: артилерії, озброєння та підводного озброєння, а також технічної, економічної та санітарної служб. Як добрий знавець підводного озброєння, він очолив комісію, завданням якої була розробка тактико-технічних положень для серії підводних човнів, включених до програми розширення флоту. 30 вересня 1927 року вийшов у відставку.

 Він не створив сім'ї, проте його небіж, син брата Євгенія, Генрик (1902–1962) став командиром підводного човна «Орел» і вивів його у вересні 1939 року з оточеного німцями Гданська в Таллінн. Помер контрадмірал Клочковський 5 січня 1930 року. Похований на військовому цвинтарі Повонзкі у Варшаві. Відзначений нагородами: орденом Відродження Польщі III класу (1923) та Хреста Доблесті (1923), шістьма орденами Російської імперії, французьким орденом Почесного легіону та двома англійськими орденами.

 Про таких людей, як Вацлав (В’ячеслав) Клочковський, київський філософ та публіцист Сергій Грабовський стверджував, що: «українцями не народжуються – ними стають!.. Боротьба за державну незалежність України у ХХ столітті ніколи не була вузькоетнічною справою. Ідеалами вільної та незалежної Української держави захоплювалися люди різного етнічного й соціального походження. Український патріотизм цих людей визначався аж ніяк не складом крові, … а якщо й мовиться про кров, то про готовність її пролити за Батьківщину».

 Контрадмірал В’ячеслав Євгенович Клочковський є видатним українським військовим діячем. Його службова біографія – це історія боротьби за національний флот. Талантом військового керівника, своїм дипломатичним хистом він у надто складній військово-політичній ситуації початку ХХ століття домігся створення військового флоту Української держави. І лише нерозважлива політика керманичів як України, так і держав Антанти, призвела до загибелі як флоту, так і України. Майже через століття європейські країни разом зі США та Канадою намагаються виправити старі помилки, надаючи всебічну військову й гуманітарну допомогу Україні у війні з російською федерацією. Цього разу перемога буде за нами.

 СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

 Василь ВЕЛЬМОЖКО, член Національної спілки краєзнавців України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2023 > Тема ""Білі плями" історії"