Версiя для друку Обговорити в форумi

Оперуючи виключно матеріалами відкритих джерел, та й то лише тією їх частиною, яку вдалося охопити, навряд чи можна говорити про повноту інформації, а відтак, виносити якісь категоричні судження, тим більше, видавати своє бачення за істину в останній інстанції. Особливо ж коли знаходишся десь далеко від подій, про які ведеш мову. Не рятують тут навіть інсайди, бо витікаючи з того чи іншого джерела, безальтернативно несуть в собі його забарвлення, його смак і запах. Але ж стикаємося і з категоричністю суджень осіб, вельми далеких від України, і з запитом на неї нашої публіки. Ще б пак! - адже чимало українців звикле не довіряє своїй владі (мали для тої недовіри задосить підстав упродовж чи не всієї новітньої історії). Тож голоси здалеку, часом з-за океану, потрафляючи нашим власним підозрам, мають чималий вплив. Як ось з вельми туманною справою ліквідації агенто-банкіра чи корупційними скандалами, які на диво дружно та злагоджено вистрілили в дуже непростому моменті, а саме, в часі вирішення довгоочікуваної справи постачання наступальної бронетехніки, зокрема, важких танків для Збройних сил України.

І те, й інше, безперечно, підпадає під пильний суспільний інтерес, викликаючи не лише цілком обгрунтовані питання, але й зрозумілу занепокоєність. Занепокоєність станом наших спецслужб, з яких нам за три десятиліття так і не вдалося викурити сусідських тарганів, відшкребти їхні стіни від мафійного павутиння. Занепокоєність адекватністю нашої влади, яка з гнітючою регулярністю демонструвала нам все той же свій остогидлий мафійний підбій, щурувату жадібність, ігнорування законів, байдужість до долі нації і Краю. Тож є чим непокоїтися, особливо у часі війни, коли країна напружує всі свої сили, аби не просто встояти, але й здолати лютого ворога.

Але чекайте: хіба ми лише щойно дізналися про те, що з нашими спецслужбами не все гаразд? Може, сподівалися, що в часі війни всі тамтешні таргани протухли, потліли, а ті, що вціліли на початок т.зв. СВО, притьмом потікали у свій запоребрик? Оце вже навряд чи. А може, ми щиро віримо, що людський матеріал, який всі ці роки заводили в АП, у ВР, а опосередковано і в суди, у безліч інших державних установ і відомств, був абсолютно бездоганним? Звідки ж тоді отой вираз шляхетного потрясіння на стількох обличчіях після нагадування про певні нюанси з біографій наших посадовців, того ж таки пана Резнікова, чи пана Лієва? Ми нічого не знали про те?

Маємо те, що маємо, казав відомий політик. Чи те значить, що тим, хто розкліпався лише тепер, треба волати "все пропало"? Як на мене, зовсім ні. Бо ж, якщо розкліпатися ще трохи, то можна помітити, що і спецслужби наші таки працюють, і влада діє. Може, не так гарно, не так ідеально, як хотілося б, але, треба визнати, цілком прийнятно, а десь і успішно. Ідеалісти, звісно ж, мають право забити тут автора камінням, але я все ж ризикну нагадати, що сьогоднішня непрофесійна і геть не ідеальна влада все ж запустила Антикорупційний суд, надсилу, під тиском, а таки призначила антикорупційного прокурора, урухомивши, нарешті, правовий механізм боротьби з корумпованістю вищих ешелонів влади, значення якого важко переоцінити. І він вже довший час діє. І діє доволі результативно. Без галасу і шуму. Ця ж неідеальна влада, попри явні свої "нехотілки", запустила також і довгоочікувану судову реформу. Нещодавні вибори до до ВРП є свідченням того, що процес і там не стоїть на місці. Ця ж влада, попри явні помилки до початку повномасштабного вторгнення, зуміла у найкоротші терміни організувати оборону Краю, згуртувати довкола України партнерську коаліцію колективного Заходу, забезпечити військову, економічну та фінансову підтримку з її боку. Ба, більше! - попри війну і всі пов'язані з цим станом ризики і проблеми, практично розпочато процедуру, що веде до вступу в ЕС, зроблено чимало для визнання можливості долучення до Північно-Атлантичної організації.

Але повернімося до міноборонівської яєчно-овочевої ганьби, засмерділої одразу після минулого "рамштайна". Казати, що щурятництво в часі війни, та ще й у таких розмірах, є неприпустимим - найменше, що можна дозволити собі на сторінках КС. Найгірше, як на мене, тут навіть не ймовірно заплановані до дерибану чотири мільярди гривень, а яйце-кілограмна самокомпрометація відомства, коли, замість показати контракт "во язицех" (де все, звісно ж, чіки-чіки?) і тим самим відмести будь-які підозри зрадоловів, його очільник, натомість, по-суті, підтвердив їх своїми маневрами, тим самим кинувши густу тінь і на самого себе.

Власне, про щурятництво у тому відомстві чули і до цього. Не забули ж минулорічну темну справу з т.зв. "турецькими" брониками? Тоді дійшло до прокурорського розслідування та висунення підозр. А проте, так досі й не результувавшись у судових вироках, хіба те щурятництво мало шанс припинитися?

Он і тепер, судячи із заяв представників НАБУ та САП, слідство у справі "яєчного" контракту було розпочате ще до появи статті у Дзеркалі Тижня. Може, без копняка від пана Ніколова і воно тягнулося б роками? Чи таки ні? І що тепер робити з паном міністром та його не чистими на руку клевретами? Маємо вже зараз кращу їм заміну: людей порядних, совісних, готових незагайно, без розкачки братися за вельми специфічну справу?

Ось тут, як на мене, варто спинитися і, приклавши пальця до лоба, спитати себе, а чи не уподібнюється наше гучне полювання на міноборонівських щурів до ситуації, коли у пошуках загубленого у темряві п'ятака, запалюємо п'ятисотгривневу купюру? Адже ж он вже й сам головнокомандувач заявив, що не має жодних претензій до роботи міноборони з постачання війську харчів, і представниця мінфіну Сполучених Штатів Меган Аппер підтвердила, що її відомство не має жодних доказів нецільового використання американських коштів в Україні.

До чого це я? Може, до того, що навіть попри те, що ні заява пана Залужного, ні слова пані Аппер не спростовують наших підозр, нам варто б дещо постриматися, розганяючи хвилі цілком зрозумілого обурення, і дати працювати тим же САП, НАБУ та Антикорупційному судові, аби вони викорінювали ту щурувату погань тихою САПою, не здіймаючи зайвого галасу? Бо репутація в цьому світі таки має значення, і якщо у владних колах наших партнерів, сподіваючись, що українська влада, так чи інак, не залишає подібних випадків без належного реагування, ставляться до такого з розумінням, то широка публіка їхніх країн - а саме її коштом надається нам допомога - може сприймати щурятництво наших чинуш геть інакше. Власне, над донесенням до неї всіх нюансів наших скандалів наразі працює цілий сонм зацікавлених і те вже має помітні наслідки.

Це з одного боку. З іншого, сама українська влада має зробити належні висновки, унеможлививши будь-яке розкрадання. І то швидко. Бо від того нині залежить аж надто багато.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2023 > Тема "Резонанс"