Версiя для друку Обговорити в форумi

«Та мить все ж доконче настане. Розвіються чари імли,

Прибій позмиває смердюче гниляччя зі скель

Від Ярилгачу, Тарханкуту по сам Коктебель,

І зійде над Кримом світання – лиш вір аркадаш киримли!»

В.Б.

Грудень в Криму - це більше про мряку, про дощі, про вітри, що дмуть то з півдня, несучи тепло, від якого починає викидати листочки бузок, то з півночі, за кілька годин повертаючи все у зиму. Ось такого хмарного, мрячного ранку, занурений у такі ж захмарені думки, дибав до "свого" місця на краю селища, де купаюся, роблю зарядку. Ось уже й прохід у стіні, що виводить на пляж, але що це?! Прохід закладений мішками з піском так, що лишилися лише амбразури. Отакої… Роззирнувшись, побачив, що на віддалі і ліворуч, і праворуч уздовж напівзруйнованої стіни влаштовані такі ж чи то спостережні, чи стрілецькі гнізда. Пробратися на "своє" місце так і не вдалося, навіть обійшовши довкола огорожі. Вже майже при виході на пляж наздогнав молодик у камуфляжі, який біг, аби попередити, що тут ходити не можна, тут, мовляв, тепер військова зона. Трохи відійшовши вбік, зарядку таки зробив, але купатися не став. За таких обставин може виявитися, що й пісок від урізу води, рано чи пізно, буде нашпигований смертоносними сюрпризами. І то було ще не все. Повертаючись, побачив, що й далі по краю пляжу, під самими стінами літніх кафе, тягнуться траншеї. Отже, очікуємо десанту з моря? Справді? Навіть після того, як ще у 2014, у тих, кого доти невтомно запевняли у вічній "дружбі флотами", "віджали" фактично всі бойові кораблі? Навіть після того, як на власному гіркому досвіді переконалися, що, навіть маючи все необхідне для висадки морського десанту: бойову авіацію, кораблі вогневої підтримки, десантні кораблі, натреновані десантні підрозділи, висадити десант вельми непросто, а то й неможливо? Якими ж прозірливими, якими передбачливими стали нині ті, хто ще кілька місяців тому були аж так певні того, що візьмуть Київ за три дні, що всерйоз готувалися пройти парадом по Хрещатику!

 Але годі кепкувати. Після всього, що сталося: після "геройської" операції передислокації на лівий берег Дніпра, після неодноразового "тютюнопаління" в невідведених для того місцях, після "неможливих" "бавовн" на самому півострові і далеко за його межами, особливо ж після приголомшливого нальоту цілої орди дронів на святая святих - головну базу Чорноморського флоту, така пересторога виглядає цілком слушною. Хто його знає, на що здатні ці бандери! Такі притарганяться і в ночвах. А з огляду на те, що клята Ната сумлінно постачає їм далеко не найгірше зі своїх мілітарних засік, чекати можна чого завгодно, десанту на швидкісних катерах, приміром.

Чи станеться те? Хтозна. Тимчасом, приходу українського війська тут чекають. І не лише оті, на пляжі. Ще більше чекають його ті, хто упродовж всіх цих років не зрадили, не відхрестилися від своєї української сутності. Не варто й казати, що згадую тут про українську сутність моїх земляків аж ніяк не у звужено-етнічному сенсі (бо ж серед них і кримці, і московити, і хто ще), а в сенсі відчуття належності до гордої нації, яка понад усе цінує волю.

Чи скоро справдяться їхні надії? Сподіваємося, що таки невдовзі. Але надії, сподівання - то надто туманна, надто непевна субстанція. Тут би чогось певнішого, чогось матеріального на доказ того. Чи є таке? Ще б пак! Найперше, це сконсолідована позиція українського суспільства, а відтак і української влади, президента зокрема, щодо того, що ця нав'язана нам Московією війна може бути закінченою лише після звільнення ВСІХ окупованих українських земель. І хіба не найочевиднішим доказом тому служить невпинний поступ українського війська? Саме в результаті того поступу від загарбників вже звільнені території Київщини, Чернігівщини і Сумщини, їх з ганьбою винесено з Харківщини, вибито з Миколаївщини, з правобережжя Херсонщини. Тож оте траншеєкопання на кримських пляжах, в цьому сенсі, є дуже красномовним знаком, чи не так?

Проте все, звісно ж, ой як непросто… Попри потужну допомогу західних партнерів, збройну в першу чергу - он вже й німецькі "леопарди" на підході, і з авіацією наче щось зрушилося, і зенітні комплекси Patriot ось-ось прикриють українське небо - ми все ще потребуємо значно більше засобів ППО/ПРО, більше сучасної, далекосяжної зброї, більше боєкомплекту до неї і, звісно ж, сконсолідованої дипломатичної підтримки на всіх рівнях. І з тим всім непросто. Як через інерцію Заходу, через його побоювання ескалації, виходу війни на глобальний рівень, через інерцію західних підприємств, що не відразу можуть вийти на виготовлення потрібної кількості зброї та боєприпасів, так і через відчайдушний спротив явних і неявних путінферштеєрів, які то засівають потребою перемир'я - читай передишки для агресора, то наполягають на тому, аби хазяїн Кремля мав змогу зберегти лице (себто, і далі продавати себе світові як порядна людина?!), то вимагають надання гарантій безпеки не жертві агресії - агресорові. Сам же агресор, при всьому тому, і далі дає зрозуміти, що не готовий поступитися навіть новозагарбаними територіями, не кажучи вже про Крим. Ще б пак!

І знову, то у Washington Post, то у Telegraph, то у NYT цілком певні автори заводять про те, що Крим, мовляв, напевно, доведеться таки виносити за дужки, себто залишити ще на скількись там років на втіху ВВП, аби не наражати світ на небезпеки ядерного знищення. Найдивніше, що той наратив підхоплюють навіть в Україні. І то, далеко не одні лише симпатики мишебраттів. Так, днями натрапив на інтерв'ю поміркованого і розважливого пана Фесенка і був здивований, що серед варіантів розвитку подій навіть він не відкидає можливості, коли по укладенню перемир'я (бо ж, за його словами, про те мовить дехто і в ОП - о, ці сірі кардинали!) Крим (а то й Донбас) на якийсь час залишаться під Московією. Мимоволі згадався березень 2014 року, переддень "рехверендуму" і бесіда на Громадському ТБ з відомими експертами, які просто вразили тоді своєю політичною короткозорістю. Дозволю собі навести тут мою тодішню реакцію на почуте:

"Деякі наші відомі експерти вважають, що Путін задовольниться Кримом. В позавчорашньому ефірі «Громадського ТБ» про це говорили п.п. Горбач та Гарань. Прогноз Володимира Горбача щодо того, що «зелені» захоплять частину південної та східної України з тим, щоб потім повернутися на попередні позиції – до Перекопу, непродуманий, безпідставний. Південь і схід України абсолютно життєво необхідні Росії в цьому розкладі. Без них хоч якесь довше існування кримського режиму просто неможливе, оскільки без енергопостачання, без Дніпрової води, без сухопутного сполучення з Росією Крим «загнеться» дуже швидко. Окрім того, Путіну потрібні промислові потужності цих регіонів. Миколаївський суднобудівний вже точно. Це наша імпотентна влада всі роки незалежності не знала, що з ним робити. Якщо ж і далі продовжувати лінію поведінки наших «героїв» у ВР, уряді, РНБО, які й на Майдані обзивали тих, хто робив якісь рішучі кроки, провокаторами, і нині закликають стояти, самі сидячи в безпечних (поки що) місцях, то В. В. Путін, заохочений такою геройською поведінкою, безсумнівно, пройде всю країну наскрізь. Тоді залишиться хіба що реанімувати партизанського Сидора Артемовича...

Пан Гарань, з усією повагою до нього, теж помиляється. Путін вже робить кроки, про які я мовлю. Експерти наче сліпі. Крим лише плацдарм для подальшого наступу." (КС #11 за 14.03.2014 р.)

Хтось скаже мені, що пан Горбач мав рацію: тоді, в 2014, московити таки вийшли з Херсонщини, повернулися до Перекопу. Що ж, передбачливість експерта сягнула "аж" на вісім років. Всього на вісім років, скажу я, і то, якщо забути про Донбас.

Чи не те саме й тепер? Розуміючи, що пан Фесенко перебирає всі об'єктивно можливі варіанти, все ж волів би, аби хоч ми не озвучували відвертої облуди. Залишмо облуду для вуст недругів та дурнів. Хіба ж не зрозуміло, що будь-яка поступка державі-терористу зміцнює її? Не лише утвердженням думки, що і в XXI сторіччі груба сила, тероризм на рівні держави можуть мати шанси, але й прямим мілітарним посиленням за рахунок часу, дарованого слабодухими ослабленому наразі агресорові. Як можна уявити відбудову наших зруйнованих міст, знаючи, що за рік-два - хай навіть за десять! - вони знову будуть перетворені на попіл і руїни? Як можна сподіватися, що під дамоклів меч, підвішений над нашим краєм непоставленою на місце Московією, до нього прийдуть такі потрібні для відбудови інвестиції? В цьому сенсі, залишений під Московією Крим став би міною сповільненої дії, позбавивши нас упевненості в завтрашньому дні.

Чи не так само наївні сподівання шановного політолога на те, що півострів зможе, зрештою, повернутися в Україну в результаті внутрішньомосковійської кризи, яка колись, сподівано, може якось виникнути на тамтешніх теренах і, відтак, привести до зміни нинішньої влади. Оце вже ні. Залишений на догоду кремлівським Крим - то чи не найпевніший запобіжник будь-яким кризам. Як я те бачу, з цим якраз навпаки. Лише забравши у кривавого агресора загарбане - і то, без жодного виключення! - а ще змусивши його компенсувати завдану Краю шкоду, можемо сподіватися, що те колись приведе до якихось зрушень, до усвідомлення скоєного і очищення.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 16.12.2022 > Тема "Бути чи не бути?"