Версiя для друку Обговорити в форумi

Бориса Цомакіона вважають одним з засновників радіотехніки в Україні та Одеської національної академії зв’язку. Його батьки за свої політичні погляди в дореволюційній Росії перебували під особливим наглядом поліції, у студентські роки Борис декілька разів виключався з університету за участь у студентських заворушеннях. Здавалося б, ідеальна анкета для «червоного професора», але, в 1918 році він був звільнений з німецького полону за клопотання гетьмана Скоропадського й декілька місяців перебував у гетьманському війську. Такого більшовики нікому не пробачали.

Тривалий час його ім’я замовчувалося як в Одесі, так і в Одеському інституті зв’язку. Після проголошення незалежності України про видатного одеського фізика з’явилося повідомлення в біографічному довіднику «Вчені вузів Одеси» Одеської національної наукової бібліотеки, укладеному талановитою дослідницею Інною Рікун в 2003 році та в книзі Володимира Смирнова «Реквієм ХХ століття», виданій в 2009 році.

 Народився Борис в Одесі 22 жовтня 1879 року в родині старшого лаборанта фізико-математичного факультету Одеського (тоді Новоросійського) університету Федора Михайловича Цомакіона. Федір Михайлович народився в Криму, а після закінчення Сімферопольської гімназії закінчив університет в Одесі. Мати Анна Іванівна Відінська була донькою одеського лікаря вчительки в жіночої гімназії. Коли батько в 1881 році, після захисту магістерської дисертації, був зарахований на посаду доцента фізичної географії в Казанському університеті, родина переїхала у місто на Волзі. Через 5 років батько став ординарним професором, але через важку хворобу влітку 1887 року помер. Мати з трьома синами Борисом, Георгієм і Дмитром спочатку переїздить до Нижнього Новгорода, де Дмитро розпочав навчання в гімназії.

 В Нижньому Новгороді мати познайомилась з багатьма представниками місцевої інтелігенції й отримала замовлення від видавця Павленкова на переклад книги відомого французького психолога Теодюля Рибо «Психологія уваги», з яким успішно впоралася. Згодом А.І. Цомакіон для бібліотеки ЖЗЛ були написані нариси про Крамського, Гарібальді, а пізніше, після повернення до Одеси в 1892 році, — про художника Олександра Іванова та автора «Дон-Кіхота» Сервантеса. В Одесі Анна Іванівна із синами оселилася у матері, яка завідувала відомою в Одесі жіночою гімназію на вулиці Новосельського.

 Дмитро продовжив навчання в 4-й Одеській чоловічій гімназії і, перебуваючи в останньому класі, він з великою імовірністю міг відвідати 25 березня 1898 року в Біржевій залі (неподалік від гімназії) лекцію професора М.Д. Пильчикова з демонстрацією дослідів передачі радіохвиль на відстань. Вражений побаченими властивостями радіохвиль він, після закінчення гімназії зі срібною медаллю, поступає на природниче відділення фізико-математичного факультету місцевого університету. Під час навчання Борис брав активну участь у революційному русі проти царату. За це він тричі виключався з університету, який врешті-решт закінчив з дипломом I ступеня в 1906 році. Затримка із закінченням сталася у зв'язку з військовою службою, у тому числі у в Маньчжурії в 1904 році. В 1903 році народився син Георгій від шлюбу зі слухачкою Музичних класів В.Н. Цитович.

 В 1905 році Борис приєднався до створеної в Одесі Революційної організації і разом з активістами революційного руху Калентовичем та Лебединцевим склали текст та розповсюдили «Звернення до військ», метою якого було попередження військових від дій проти населення. Після провалу відомого революціонера-соціаліста Всеволода Лебединцева (псевдонім Кальвіно), Борис Цомакіон нереховував його на своїй квартирі на вулиці Князівській, 2 і потім допоміг Всеволоду виїхати за кордон. Після повернення з еміграції та замаху на міністра юстиції В.В. Щегловітова Всеволод Лебединцев у результаті «процесу семи» був страчений в 1909 році.

 Але Борис Федорович займався не тільки революційної діяльністю. Після закінчення університету він почав викладати математику та фізику в гімназіях Одеси. В 1906 - 1907 рр. для видавництва «Mathesis» переклав «Алгебру» та «Енциклопедію елементарної математики» Г. Вебера і Г. Вельштейна. У 1910-1914 рр. читав доповіді з методики викладання математики і фізики на з'їздах народних вчителів. У 1914 році був одним із засновників культурно-освітнього товариства «Уранія».

 Під час Першої світової війни в 1914 році був мобілізований, потрапив на фронт, двічі отримав поранення та потрапив у полон. У 1915-1918 роки Борис знаходився в концтаборах для військовополонених у Німеччині. В 1918 році за клопотанням гетьмана України Павла Скоропадського Борис Федорович повернувся до Одеси. Деякий час він перебував у гетьманському війську, йому навіть довелося боротися з повстанцями на стороні гетьмана, тому після відставки Скоропадського поручник Б.Ф. Цомакіон не став підтримувати Директорію і повернувся до Одеси.

 З кінця 1918 року Борис Федорович почав викладати фізику в реальному училищі Жуковського на вулиці Херсонській 26 (тепер Пастера), де одним з його учнів був двоюрідний брат Всеволода Лебединцева Георгій Гамов та був запрошений професором Мандельштамом на посаду асистента кафедри фізики і математики у створений за Височайшим повелінням гетьмана України Павла Скоропадського політехнічний інститут (ОПІ). Леонід Ісакович мешкав поруч з реальним училищем на Херсонській 19. Коли у серпні 1919 року Одесу зайняло денікінське військо за підтримки французької ескадри, Бориса Федоровича мобілізують до Добровольчої армі, де він перебуває до середини жовтня. Через хворобу та як працівник вищої школи Б.Ф. Цомакіон був демобілізований.

 А в наступному році його знову прийняли асистентом кафедри фізики політехнічного інституту. Борис Федорович брав участь в організації фізичної лабораторії, проводив групові заняття з математики. В 1920 році Б. Цомакіон заарештований уже червоними як колишній офіцер білої армії та гетьманського війська, але незабаром його звільнили і Борис Федорович деякий час працював інструктором Всеобучу в Червоній Армії, викладав фізику в Одеському інституті народної освіти. В 1922 році від інфекційних хвороб померли перша дружина та мати.

 З 1921 по 1922 рр. працював за сумісництвом в радіотехнічній лабораторії Одеського радіотелеграфного заводу. З 1922 р. завідував радіотехнічною лабораторією струмів високої частоти і вакуумною майстернею, яку організував для виробництва катодних реле. Також він впровадив розробки вакуумної майстерні на заводі, організував виробництво катодних ламп малої потужності. У цьому ж році був призначений технічним директором радіотелеграфного заводу, де він організував випуск регенеративних радіоприймачів, взяв участь у розробці конструкції теплових амперметрів високої частоти і впровадженні їх у виробництво. Багато зробив для встановлення плідних зв'язків фізиків ОПІ і радіотелеграфного заводу. Влітку 1923 року брав участь у відновленні зруйнованої під час війни Одеської радіостанції.

 В ОПІ Борис Федорович працював в галузі теоретичної фізики, пов'язаної з радіотехнікою. Наступного року йому вдалося відновити роботу лабораторії високої частоти, а з 1926 року став керівником дипломних проектів студентів з радіотехніки. Брав активну участь у семінарах з технічної термодинаміки. З 1924 році працював також у Вищому електротехнікумі, створив там відділення слабких струмів. У 1929 р. електротехнікум злився з ОПІ і був створений факультет слабких струмів. Учений займався і теоретичними розробками. В 1924 - 1925 рр. отримав систему рівнянь для n-заряджених тіл. За допомогою цієї системи вивів формули для розрахунку ємності одно і багатожильних кабелів. З 1926 року працював у щойно створеному Державному фізичному інституті позаштатним асистентом, потім науковим співробітником.

 Восени 1927 року перебував у відрядженні в Берліні. Це було не тільки наукове відрядження: вчений виконував завдання ДПУ, збираючи інформацію про діяльність фірми «Телефункен» і про білоемігрантські кола в Берліні під легендою пошуку брата Дмитра. Після повернення Б.Ф. Цомакіон подав докладний звіт, але виконане доручення не врятувало його в подальшому від арешту. 24 січня 1931 року Бориса Федоровича заарештовано за звинуваченням в участі у контрреволюційній організації. Ніяких доказів знайдено не було і в травні того ж року справу закрили.

 Борис Федорович був одним із засновників Одеського інституту інженерів зв'язку. В 1931 році очолив радіофакультет, викладав теоретичні основи радіотехніки. У 1935 р. став першим заступником ректора з навчальної та наукової роботи. Під його керівництвом проводилася велика робота: створювалася апаратура для дослідження струмів Землі, вивчалося поширення радіохвиль в земній атмосфері, за допомогою радіохвиль досліджувалась дія морських хвиль на узбережжі. Він був одним із засновників журналу «Научно-технический сборник» (1934 - 1938). У 1936 р. проектував радіоцентр Наркомводу в Новоросійську, радіоцентр Чорноморського пароплавства.

 Був членом Одеського відділення Всеросійської асоціації інженерів, Одеського науково-технічного відділу Ради народного господарства України, з 1910 р. – членом Одеського товариства дослідників природи. Буваючи у Москві, Борис Федорович знайомиться з артисткою Большого театру одеситкою Ольгою Благовидовою і одружується з нею влітку 1932-го, коли Ольга Миколаївна відвідувала Одесу.

 В квітні 1938 р. його знову заарештували і засудили за шпигунство на 5 років заслання. До 1943 року жив ??в селі Сухобузин Красноярського краю, викладав в школі і одружився втретє з колегою по засланню — кандидатом філологічних наук Наталією Абрамівною Цомакіон. Згодом переїхав до Красноярська, працюючи професором Красноярського педагогічного інституту. Визначну роль в подальшій долі вченого відіграв завідувач кафедри інституту професор Л.В. Киренський, який не тільки прийняв його на роботу, але й постійно надавав йому допомогу. Б.Ф. Цомакіон керував підготовкою аспірантів, займався і дослідженнями в магнітній лабораторії інституту, де здійснив перші експериментальні дослідження стрибкоподібного намагнічування.

 Востаннє Борис Федорович побував у рідному місті в 1951 році, зустрічався з багатьма знайомими, у тому числі й колишньою дружиною О.М. Благовидовою. Помер 30 грудня 1955 р. в Красноярську, реабілітований посмертно в 1957 році. Трагічно склались долі його братів, Георгій закінчив Одеський медичний інститут, став хірургом, але помер після арешту доньки в 1939 році, молодший брат Дмитро безслідно зник у 20 роки. В 1931 році було заарештовано сина Б.Ф. Цомакіона Георгія, засудженого на 5 років заслання, але подальша його доля залишається невідомою. Такою самою залишилася доля сина Олексія, який евакуювався до Туреччини в 1920 році разом з дядьком (братом Бориса) Дмитром. Остання звістка від них надійшла з Югославії в 1922 році.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України,

вчитель фізики Одеської ЗОШ № 5

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 21.10.2022 > Тема "Українці мої..."