Версiя для друку Обговорити в форумi

На початку цього тижня радіо Маяк повідомило про телефонну розмову Таїпа Реджепа Ердогана з Путіним, яка відбулася 24 квітня, в неділю. З того, що останній велеречиво розводився після того про те, що за його наказом "штурм Азовсталі скасовано, бойові дії не ведуться", що "...всі цивільні, якщо там взагалі є такі, можуть безперешкодно вийти і далі самі вирішувати, куди їм подаватися - в Росію чи на Україну", що "всі українські військові мають скласти зброю , здатися і після того їм, мовляв, "буде забезпечена і медична допомога, і поводження, згідно Конвенції", можна було зробити висновок про те, що Президент Туреччини пробував домовитися про виведення з Азовсталі заблокованих там українських захисників Маріуполя та цивільних. З тою ж метою, з метою деескалації війни і термінових кроків задля відновлення миру, на загал, позавчора Москву навідав і Генеральний секретар ООН Антоніо Гуттереш. І телефонна розмова, і візит були украй важливими, з огляду на критичну ситуацію з обложеними на Азовсталі, які вже довший час перебувають в підземеллях, на межі між життям і смертю. Адже, попри цинічні заяви про припинення бойових дій, на них, ледь виживаючих від голоду, і далі продовжує падати смертоносна злива зі снарядів, ракет та багатотонних бетонобійних бомб.

Москва зустріла Генсека доволі прохолодно. Адже замість приурочити свій візит до 9 травня, як на те сподівалися, як про те попередньо анонсувало відомство пана Небендзі, той прискочив раніше, та ще й того самого дня, коли в штаб-квартирі очолюваної ним організації взялися обговорювати правомірність блокуючого ветування Московією рішень Радбезу. З огляду на таку непоштивість та на підозри у спробах виторгувати щось на користь Київа, бо вже наступного дня він мав запланований візит саме туди, деякі московійські ЗМІ ще до початку цього візиту назвали його зіпсованим. Риторика очільника Кремля та його підручного по відомству іноземних стосунків дає підстави вважати, що таким самим було і їхнє особисте бачення. Власне, в країні, де свобода слова викорінена*, таке єдиномисліє влади і тотально підконтрольних їй ЗМІ навряд чи може когось здивувати. Може саме тому посили пана Гуттереша сприймалися московійською владою, позірно, болісно. Відверта позиція, називання речей своїми іменами посеред вже звичної, пророслої у свідомість облуди, вочевидь, дратували. І те проривалося у висловлюваннях, навіть у інтонаціях.

З огляду на високу посаду, заморському візитерові дарували обзивання "спеціальної воєнної операції" вторгненням та війною. Його не засудили, не кинули за грати, навіть не оштрафували. Але йому було недвозначно дано зрозуміти, що плани Кремля щодо України є незмінними. Московія стверджує, що Захід перетворив Україну на Антимосковію, на майданчик розширення НАТО, і те загрожує її життєвим інтересам. Вона й далі стоїть на тому, що її місія в Україні - то захист мирного населення мого краю від мовних утисків, від гніту бандерівців та неонацистів. Такий собі оруелівський сюжет. І тут немає жодного значення, що НАТО, по-суті, відмовило Україні в членстві, ясно давши зрозуміти, що найближчими десятиліттями її вступ до альянсу є неможливим. Не має значення, що Україна й далі продовжує бути наполовину московомовною, що зайд-орків б'ють здебільшого московомовні українці. Не має значення, що останні бандерівці, як і мельниківці, власне, як і все їхнє покоління вже півстоліття як у засвітах, хиляють кому що випало – хтось амброзію, а хто, мо' й смолу. І вже зовсім нікому не цікаво, що нацистська символіка з'явилася в моєму Криму лише з появою зелених марсіян та нерозлучних з ними тарганів у вигляді агресивних антиукраїнських плакатиків та наліпок їхніх же, запоребрикових, скінхедів.

 Серу Уінстону Чьорчілу приписують висловлювання про те, що нацисти майбутнього зватимуть себе антифашистами. Насправді, дослідники його спадку впевнені, що він не казав такого. Попри те, вислів влучний. Ще кажуть: «Дерево пізнають по плодах його». Отак і виходить, що саме сьогоднішня агресивна Московія і заслуговує на ті ярлики, які вона нахабно намагається навішує на інших.

"Захист" московитами нашого мирного населення від вигаданих "бендеровцев и неонацистов" шокував останнім часом чи не весь світ. Буча, Бородянка, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Тростянець, Охтирка, розтрощений Чернігів, знищений Маріуполь, стерта з лиця землі Волноваха, перманентні обстріли Харкова, Миколаїва, Одеси, катівні в Херсоні, гвалтування жінок і дітей, масові убивства та повальне мородерство – Боже милуй від таких захисників!

Кажуть, натхненні брехуни, якщо їх не зупиняти, доходять до того, що скоро починають свято вірити у свою брехню. Особливо ж, коли оточуючі підігрують їм в тому. І то вже підла брехня. Треба визнати, що світ довгий час потурав Московії, путінському режимові зокрема. Закривали очі на злочини, чинені у Чечні, у Грузії, в Сирії, і лише злегка пожурили за загарбання Криму. Теперішнє кровопролиття є прямим наслідком того потурання, того закривання очей на явні ознаки перетворення Московії на загрозу усьому світові.

Сьогодні час протверезіння – запізнілого, бо вже в крові й передчутті апокаліпсису, але навіть тепер неповного, бо дехто й далі хотів би особливих стосунків з низькими цінами на газ, з купою персональних ништяків, з яких, мов гриби після дощу, виростають серйозні бізнеси, у тіні довгокосих пальм матеріалізуються затишні вілли, чарівним чином з'являються розкішні яхти, готові нести вас до найекзотичніших берегів безжурного світу, далеко від крові й руйнації. Час би розкліпуватися усім.

Але повернімося до московського візиту пана Гуттереша. Чи вдалося йому досягнути хоч чогось в ході його непростих перемовин? За повідомленням прес-секретаря ООН Стефана Дюжарика, "президент Путін, в принципі, погодився на участь ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста в евакуації цивільних осіб з заводу Азовсталь у Маріуполі і тепер це питання обговорюватимуть представники Управління ООН з гуманітарних питань та Міністерства оборони Росії".

Дуже хотілося б вірити, що ті обговорення не затягнуться в часі. Але чи помітили, читачу, що мова йде лише про цивільних, що згоди на виведення наших воїнів не отримано, навіть за умови, що будуть виведені в третю країну? Туреччина, як розуміємо, була б готова на таке. І не одна вона. Здогадуємося, чому така непоступливість? Чи не через те, що у чиїйсь фетишизованій свідомості полк Азов став уособленням українського неонацизму? Так же багато зроблено, аби створити той жупел! Мимоволі згадалося, як 15 жовтня 2019 року на ім’я держсекретаря Майка Помпіо було надіслано листа за підписом 40 (сорока) членів Сенату з вимогою внести полк Азов до списку закордонних терористичних організацій. Можна лише уявити, скільки срібняків пішло на те, щоб переконати отих сорок, записати до терористів хлопців, які в 2014-му не віддали оркам Маріуполь, які потім, не шкодуючи свого життя, роками прикривали від них свій Край на Донбасі. Жаско, але по тому, як до останнього тягнули з наданням важких, наступальних озброєнь (в ході наступальної операції могли б розблокувати їх і самі), по тому, як мляво тягнеться справа з наданням гуманітарного коридору для заблокованих нині, по тому, що навіть погоджуючись на вихід цивільних, про вояків не згадано, виглядає на те, що засіяна облуда діє й досьогодні. І мова ж навіть не про те, що серед залишків Маріупольського гарнізону не одні лише бійці полку Азов, але й морські піхотинці, прикордонники, поліціянти, мова про те, що кремлівським упирям, схоже, потрібна сакральна жертва, аби оголосити ще й про успіх операції з денацифікації. Хотілося б помилятися в своїх недобрих передчуттях, а ще більше, сподіватися на те, що ті, від кого те залежить, доклали нині всіх можливих і неможливих зусиль, аби вирвати з ворожих лабет наших хлопчиків - славних захисників міста святої діви Марії. Бо гіркою і неповною буде наша перемога без них.

*У Московії визнані екстремістськими та забороненими організації ФБК (Фонд боротьби з корупцією, визнаний іноагентом), Штаби Навального, «Націонал-більшовицька партія», «Свідки Єгови», «Армія волі народу», «Російський загальнонаціональний союз», «Рух проти нелег», «Правий сектор», УНА-УНСО, УПА, «Тризуб ім. Степана Бандери», «Мізантропік дивіжн», «Меджліс кримськотатарського народу», рух «Артпідготовка», загальноросійська політична партія «Воля», АУЄ, батальйони «Азов» та «Айдар». Визнані терористичними та заборонені: "Рух Талібан", "Імарат Кавказ", "Ісламська держава" (ІГ, ІДІЛ), Джебхад-ан-Нусра, "АУМ Сінріке", "Брати-мусульмани", "Аль-Каїда в країнах ісламського Магрібу"», «Мережа», «Колумбайн». У РФ визнано небажаною діяльність "Відкритої Росії", видання "Проект Медіа". ЗМІ-іноагентами визнано: телеканал "Дощ", "Медуза", "Важливі історії", "Голос Америки", радіо "Свобода", The Insider, "Медіазона", ОВС-інфо. Іноагентами визнано товариство/центр "Меморіал", "Аналітичний Центр Юрія Левади", Сахарівський центр. Instagram та Facebook (Metа) заборонені в РФ за екстремізм.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 29.04.2022 > Тема "Бути чи не бути?"