"Я хочу поражения режима, но не хочу поражения России и народа", сказав нещодавно в ╕нтерв'ю кореспондентов╕ Рад╕о Свобода Мум╕ну Шак╕рову москов╕йський письменник Дм╕тр╕й Глуховск╕й (https://www.youtube.com/watch?v=qw2bzdR0a0Q). З розум╕нням ставлячись до тако╖ його думки, р╕вно як ╕ до його тверджень, що сьогодн╕шн╕ московити виг╕дно в╕др╕зняються в╕д б╕олог╕чного матер╕алу, який складав основу Третього райху, бо ж, певно, важко мислити ╕ висловлюватися якось ╕накше, будучи нев╕дд╕льним в╕д того глибоко переформатованого сусп╕льства, мен╕, водночас, довол╕ важко усв╕домлювати, що под╕бну ж позиц╕ю займають ще й досить широк╕ кола колективного Заходу ╕, що ще тривожн╕ше, певн╕ групи впливу в наш╕й власн╕й влад╕.
- Це через твою короткозор╕сть, через нерозум╕ння тонкощ╕в велико╖ пол╕тики, - скажуть мен╕.
А, так, так… З зором в мене й справд╕ не дуже. Догорають мо╖ оченята. Нин╕ ╕ коротк╕ дописи даються вже надсилу. Але якби й не св╕тили зовс╕м, то не пом╕чати того, що д╕╓ться навколо, було б важко, чи й можливо, бо т╕ "тонкощ╕" велико╖ пол╕тики надто опукл╕, надто видим╕.
Я тут маю на уваз╕ не лише в╕дверто промосков╕йську позиц╕ю двох-трьох держав-член╕в Евросп╕лки, зусиллями яких були намертво заблокован╕ порухи Укра╖ни до НАТО ╕ нав╕ть збройна допомога в нав'язан╕й нам Москов╕╓ю в╕йн╕, але й досить сво╓р╕дну позиц╕ю тих, в кому й сумн╕в╕в, здавалося б, не могло бути.
В╕йна, як один з крайн╕х прояв╕в м╕ждержавних стосунк╕в, досить часто виносить на поверхню те, що в повсякденному житт╕ зазвичай вуалю╓ться оксамитом дипломатичного словоблуддя, прикрива╓ться стосами закритих протокол╕в, товстою пеленою п╕дкилимних домовленостей. В час╕ в╕йни д╕╖ та вчинки красномовн╕ш╕ за слова.
Так, попри неодноразов╕ попередження про загрозу нападу з боку Москов╕╖, попри дуже важлив╕ слова п╕дтримки ╕ тверду позиц╕ю на боц╕ Укра╖ни, колективний Зах╕д, включно з╕ Сполученими Штатами, водночас, не надто посп╕шив задовольнити гвалтовн╕ прохання укра╖нсько╖ влади надати необх╕дну для оборони зброю. Позиц╕я НАТО, притому, була чи не найстриман╕шою, в г╕ршому розум╕нн╕ цього слова. П'ятдесят тонн палива, надан╕ альянсом, були, зв╕сно ж, далеко не зайвими, але мен╕ нагадали чомусь кинутий в шапку злидаря затертий п'ятак.
Що то було? П╕сляультиматумний перестрах перед звар╕ювалими кремл╕вцями? Небажання п╕дставлятися, вирятовуючи з хижих лабет довол╕ темну конячку? Зрада, коли на словах одне, а як до д╕ла, то ╕нше?
Небажання п╕дставлятися, було (╕, на жаль, значною м╕рою залиша╓ться) досить очевидним, щоб його заперечувати, але н╕ якогось особливого перестраху, н╕, тим б╕льше, зради не було. В╕дпов╕дь на ультиматуми була швидкою, твердою ╕ абсолютно однозначною, як з боку США, так ╕ з боку НАТО. Так само й зброя - от╕ благословенн╕ Javelinи, NLAWи та Stingerи - була надана вчасно ╕ в чимал╕й к╕лькост╕. ╤нша р╕ч, що обмеження одними лише оборонними ╖╖ видами, притому, досить вузьким ╖х рядом, обмежило й можливост╕ нашого в╕йська, а, в╕дтак, уникнути сутт╓вих людських втрат, особливо серед цив╕льних, було неможливо. Попри неодноразов╕ звернення укра╖нсько╖ влади з проханням запровадити над Укра╖ною безпол╕тну зону, попри те, що до того ж закликала громадськ╕сть багатьох кра╖н, Зах╕д не наважився на те, мовляв, "аби не дати Кремлев╕ шанс╕в перетворити локальну в╕йну на св╕тову". Похвальна обережн╕сть, тим б╕льше, що вона не потребувала надм╕рних зусиль, чи не так? От лиш в ╕стор╕╖ з "поставкою" польських М╕г╕в, аби ми сам╕ прикрили сво╓ небо, та обережн╕сть, на м╕й погляд, непом╕тно перейшла межу здорового глузду.
В останн╕ дн╕ березня - перший тиждень кв╕тня, п╕сля вибиття москов╕йських в╕йськ з Ки╖вщини, Черн╕г╕вщини та Сумщини, завершився перший етап притистояння. Короткий другий етап перегрупування, ╕ укра╖нськ╕ в╕йська могли б переходити у контрнаступ. Могли б, якби мали в достатн╕й к╕лькост╕ наступальн╕ види озбро╓нь: контбатарейн╕ радари, важку артилер╕ю, танки, бронемашини, бо╓припаси до всього того, а ще - бойове ав╕акрило, адже в╕йна перемелю╓ не лише ворожу техн╕ку. На жаль, Зах╕д ╕ тут не надто посп╕шав. ╤ якщо в лютому таке звол╕кання ще можна було пояснити обавами того, що й ЗЕлена влада буде поводитися за зразком "кривавопасторсько╖" ╕, як результат, нов╕тн╕ зразки зах╕дно╖ збро╖ назавтра опиняться в руках Москов╕╖, то п╕сля б╕льш н╕ж р╕шучого в╕дпору, продемонстрованого укра╖нським в╕йськом, таких обав просто не могло бути. ╤ все ж, попри вс╕ волання укра╖нсько╖ влади, попри, часом, не надто дипломатичн╕ ескапади самого Президента, процес поставок важкого наступального озбро╓ння продовжував ганебно затягуватися, в╕дчутно зрушивши з м╕сця лише п╕сля бучанських жах╕ть.
Ми надзвичайно вдячн╕ народам ╕ урядам кра╖н, як╕, усв╕домлюючи серйозн╕сть загрози, що нависла нин╕ далеко не над одн╕╓ю Укра╖ною - над св╕том, роблять все можливе, аби п╕дперти нас, надаючи важке озбро╓ння та засоби ППО, зокрема. Це, найперше, наш╕ сус╕ди, Польща, кра╖ни Балт╕╖, Словаччина, Чех╕я, це Швец╕я, Н╕дерланди ╕ ще багато неназваних тут кра╖н. Ну ╕, зв╕сно ж, Велика Британ╕я, уряд яко╖ д╕╓ чи не найр╕шуч╕ше: Starstreakи, гаубиц╕, бронетранспортери ╕ оте попередження Кремлев╕ щодо готовност╕ незагайно в╕дпов╕сти у раз╕ застосування ядерно╖ збро╖ - ваша допомога безц╕нна, друз╕. ╤, зв╕сно ж, Сполучен╕ Штати: гаубиц╕, бронетранспортери, бо╓припаси та найвагом╕ше: р╕шення про надання ленд-л╕зу - дяку╓мо щиро. От лиш ленд-л╕з вже другий тиждень лише на папер╕. А зброя потр╕бна ще позавчора, адже на в╕йн╕ час важливий, як н╕де. Згаян╕ дн╕, нав╕ть години, не кажучи вже про тижн╕, можуть стати причиною поразки ╕ вже точно тягнуть за собою втрати, зокрема, найболюч╕ш╕ - людськ╕. Ось лише один приклад. П╕втора м╕сяц╕ не да╓ться оркам обложений Мар╕уполь - м╕сто д╕ви Мар╕╖, часточка давнього Криму ╕ ще давн╕шо╖ Грец╕╖. Але ж ╕ Крим нин╕ нев╕льний ╕ Грец╕╖ сьогодн╕шн╕й, схоже, байдуже до винищення цього гордого м╕ста. Щодо Укра╖ни, то вона робила, схоже, можливе й неможливе, аби хоч якось п╕дтримати його: орган╕зовувала евакуац╕ю городян, намагалася пробивати гуман╕тарн╕ коридори, неодноразово силувалася допомогти гарн╕зонов╕: засилала гел╕коптери, у в╕дча╖ пробувала нав╕ть пробитися морем. Була б важка зброя, кажуть фах╕вц╕, вже б розблокували. Але ж вона лише щойно почала надходити. Чи встигнемо визволити нескорений гарн╕зон ╕ тих цив╕льних (спод╕ваюсь, ще живий там ╕ м╕й кузен), як╕ у п╕дземеллях Азовстал╕, п╕д тонними бомбами, п╕д "смерчами" та "градами" «найбоголюбн╕шого» народу, з дня на день чекають допомоги, не здаючи укра╖нське м╕сто свято╖ д╕ви Мар╕╖?
Тим часом, головному Саурону вже допов╕ли вчора про взяття м╕ста. Азовсталь, при тому, пооб╕цяли здобути за три-чотири дн╕. Ага… Певно, щоб не ганьбитися з тими гумовими об╕цянками, той скасував штурм. Мовляв, не варто накладати головами хоробрих вояк╕в, викурюючи ту недобиту потолоч: не здадуться, то вимруть.
Вони б, мо', й здалися, бо й бо╓запасу - к╕т наплакав, ╕ людськ╕ сили не безмежн╕, але вол╕ли б вийти з╕ збро╓ю, не втративши вояцько╖ чест╕ та г╕дност╕. ╤ те не було б неможливим, якби т╕ звичайн╕ людськ╕ ц╕нност╕ щось та важили для ворога. Та де там...
"Я хочу поразки режиму, але не хочу поразки Рос╕╖, народу", каже пан Глуховск╕й. Дивлячись на дещо дивн╕ звол╕кання наших партнер╕в, ╕нод╕ зда╓ться, що того самого хочуть ╕ вони. Ба, б╕льше: чимось под╕бним в╕╓ ╕ в╕д декого в наш╕й влад╕, хто, прикриваючись словами про ц╕нност╕ людського життя, посп╕ша╓ домовлятися з орками, для яких т╕ ц╕нност╕ н╕що, як╕ нав╕ть не приховують, що заповзялися винищити вс╕х, хто не згоден уподобитися ╖м. Велика помилка!
Сьогодн╕шн╓ протистояння не просто за землю, за територ╕╖ - воно св╕тоглядне - край споконв╕чно╖ олж╕ ╕ невол╕ вкотре пробу╓ накласти сво╖ скр╓пи на решту св╕ту, ╕ тепер╕шн╕й Саурон з його режимом не б╕льше, ан╕ж його породження. Ск╕льки ╖х вже було! Не стане цього, за деякий час скр╓пний люд породить ╕ншого. Хто ма╓ в тому сумн╕ви, нехай чита╓ ╕стор╕ю. Будь-яка поступка цьому темному св╕тов╕ робить його сильн╕шим, п╕дштовху╓ до подальшо╖ експанс╕╖. Так було з Кримом. Так було з Донбасом. Так буде, коли поступитися щойнозагарбаними територ╕ями. Власне, тут же не про територ╕╖ - про принципи.
Тож, якщо в проект╕ перемир'я, запропонованому Мордором цими днями, явно чи завуальовано й дал╕ просл╕дкову╓ться теза про те, що Укра╖на, мовляв, сама винна в тому, що на не╖ напали, якщо в ньому не передбачено дем╕л╕таризац╕╖ 1/5 суходолу, з видаленням ядерного жала, якщо не йдеться про повернення вс╕х наших територ╕й ╕ виплати належних репарац╕й та контрибуц╕й, такий проект сл╕д трактувати як неприйнятний, не п╕длягаючий нав╕ть обговоренню. Все зайшло аж надто далеко, панове. Особливо, з огляду на в╕двертий ядерний шантаж. Дал╕ в╕дступати нема╓ куди. Бор╕мося - поборемо!
Фото Олександра ╢рмоченка, Reuters