Версiя для друку Обговорити в форумi

3 січня 2022 року виповнилося 80 років від дня народження Івана Даниловича Низового – українського поета-шістдесятника, прозаїка, публіциста, журналіста, просвітянина, громадського діяча.
Кримська Світлиця з Криму пропонує своїм читачам поезії Івана Даниловича Низового, люб'язно надані для публікації донькою поета Лесею Низовою.
Початок публікації в 52 числі тижневика за 2021 рік.

ДЕЯКИМ МОЇМ КОЛЕГАМ

Творили оди і балади
Своєму рідному народу,
А як прийшли, були, до влади,
Дістали право на свободу
Самим собі співать хвалебні
Двірцеві гімни –
В нашу ж хату
Заупокійницькі молебні
Московського патріархату
Впустили з радістю:
Молися
Ізнов за власну несвободу,
Ізнов недолею хвалися
Чужому богові в догоду!

Таких, на щастя, небагато, –
І то, здебільшого, в столиці, –
Хто витворив примарне свято
Не для душі, а для сідниці.
А ми – співці провінціальні –
На все постійні маєм ціни:
Й на почуття національні,
І на безсмертя потенційне…

2003

* * *
Не допродали ще – не встигли –
Так багацько у нас добра!

Собачнею скавчить і скиглить,
З рук чужих не своє видира –
Ані впину тобі, ні встиду –
Москалюга з лицем хохла…
Ми ж подейкуєм про планиду
Про свою: мов, такі діла,
Це від Бога, мовляв, самого
Нам покара така за гріх
Не за свій… Перед Богом строгим
Винуватимось ми за всіх!

А хохлюга з лицем москальським
Домордовує до кінця
Слух тонкий український
Сказом
Оглашенним
Із-за Дінця:
«Єнто наша земля, бандьори,
От станіци – во всє конци,
Нам здєсь вольнічать –
Ми матьориє,
Перематєрниє донци!»

Де моя Україна?
В лузі
Придінцевім
Її нема:
Вільно дихать лиш москалюзі
З яничарами усіма.

Тут немає мого Тараса –
Тільки пам’ятник;
Мови тут
Не почуєш – ординська раса
Скрізь нав’язує свій статут,
Свій устав,
Свій «совєцький» статус,
У якому й рядка нема
Про особу – суцільна стадність,
Праординська ще, зокрема.

З ким воюю?! На що я трачу
Свій мізерний остаток сил?!
Перемоги в кінці – не бачу –
Лиш руїну святих могил.
Стогне рід мій…
На вітрі стигне
В худоребрих копрах мій край
В межиріччі Дінця й Дніпра…

Не допродали ще – не встигли –
Так багацько у нас добра!

2003

ПОСТСКРИПТУМ

Біля розбитого корита
Сидить письменницька братва,
Яка хотіла сотворити
Дива, яких і не бува
В живій природі: помирити
Безчестя з честю,
Зло з добром
І Божій правді послужити
Своїм іудинським пером.

Сидить братва і ремигає,
Розчарування не хова:
Воно ж і справді-бо немає
Того, чого і не бува…
Не повінчати чорне з білим,
Любов з ненавистю…
І я
Поспівчуваю потерпілим,
Бо ми ж були одна сім’я,
Хоч і не вельми дружна.
Нині ж
Роблю я висновки сумні:
Ми – барани, дурні, хоч виріж, –
А хто оплаче баранів?!

10.11.2003

* * *

Моєму опоненту

На моїм розхитанім стільці
Ти не всидиш – інші габарити
І стандарти інші…
Та про ці
Речі
Передчасно говорити.

Я збирав по слову, по рядку
Скромний, без претензії, доробок –
Поступаюсь місцем: порядкуй
На свій смак, якщо моє –
Коробить.
Оголошуй штурм або аврал,
Мітингуй, спинайся на котурни…
Тільки ж прижиттєвий п’єдестал –
Поняття лише літературне.

2003

* * *
Я мовчатиму…
Ти мовчатимеш…
Він мовчатиме…
Й запанує в суспільстві
            таке благоденствіє,
Як на Байковому цвинтарі
В стольному Києві!

2003

* * *
Проходять мимо подорожні –
Мені ні з ким не по дорозі –
Летючі погляди порожні
Повицвітали на морозі.

Немає жодного обличчя,
Знайомого, щоб привітатись, –
Луганськ неначе обезличивсь,
І знеособився, і втративсь.

Завжди чужий, я ще чужішим
Стаю в оцім глухім вертепі,
Де вистогнав багато віршів,
Де стільки болю перетерпів…

2003

* * *
Настане час, коли біля керма
Розхитаної нашої держави
Постане лицар – спадкоємець слави
Козацької, здобутої в штормах
Історії!
А нинішня юрма
«Державників»
               і честь свою, і совість
Геть продала… Печальна буде повість
Про них: ганьба, зневага і тюрма…
Погано нам живеться. Та дарма –
Перебідуєм, душі нагодуєм
Надіями. Себе перебудуєм:
Альтернативи іншої ж нема!

2003

* * *
Безкарно обкрадають,
Продають
Нахабно,
Добру маючи поживу,
Країну рідну – хліборідну ниву,
Минувшину, сучасність і майбуть.

І хто ж! Державні, вибачте, мужі,
Яких в народі знають достеменно
І злодіями кличуть поіменно –
Свої,
Домашні, гірші, ніж чужі!

Вилюднюється рідна сторона,
Виснажується корінь автохтонний…

Час проминальний –
Свідок безсторонній,
Він бачить все…
Ніщо не промина!

2003

СВОБОДА СЛОВА

Хто кому затикає рота
На щасливій оцій землі?!

– Ро-о-о-ота-а-а!
Плі!
Ми збудуєм на заздрість Кию
Ще небачену в світі Русь…
…Зашморг на шию –
Хру-у-усь…

2003

МОЯ ПРОВІНЦІЯ ГЛИБОКА

Закурявіла кураїна.
В раїнах – кіптяви рої.
Суржикомовна Україна,
Де живемо,
Як несвої,
По виду нібито вкраїнці,
А за поводженням – хохли
(Недарма в пашпортній сторінці
Етнічну позначку зняли!).

Лунає пісня солов’їна,
Аж захлинаються гаї –
Повірив би,
Що це Вкраїна…
Таж ні, то «курські» солов’ї!

Радіє радіо невпинно…
Егей, булані, гайта-вйо! –
Це ж пракозацька Україна…
Та ні, то «Руське радійо»!

Раює бравурна реклама,
Розтиражована стократ, –
Нарешті українська гама…
Куди там! «Дон», «Москва», «Арбат»…

Куди ж я трапив необачно
І всю рідню свою привів?!
…Я вже – прийшов.
Я вже побачив.
Перемогти ще не зумів.

2003

* * *
На просторах України
Завелися буржуїни…
Про «ґаранта» кажуть:
«Він –
Щонайбільший буржуїн!»

Я не вірю в цю вигадку:
«Адже Він – ґарант порядку
В українській нашій хаті,
Де всі порівну багаті!»

То кепкують з України
Зарубіжні буржуїни,
Заздрять, певне,
                 нашій славі
Сери й містери лукаві.

Я пліткам не вірю жодним
І під стягом синьо-жовтим
Йтиму вірно за «ґарантом»,
Голий зад прикривши бантом!

Щоб усім було помітно,
Що живу я відповідно:
Весноцвітно і мажорно,
Себто впеньдержавотворно!

2003

* * *
Під знаком Тризуба живу –
Не наживуся...
Виходить, доля ще й прихильною була,
Хоча мої козацькі вуса
Щодень сивішають,
Немовби ковила.

Всього набачився в житті,
Тож не боюся
На всім скаку-розгоні випасти з сідла –
Об рідну землю розіб’юся,
Й мене пригорне моя рідна ковила.

2003

* * *
Наймаєм лоцманів чужих,
Щоб увійти у рідну гавань
І в ній сховатися від лих,
І відпочить від дальніх плавань.

Наймаєм лоцманів чужих,
Їм власну долю довіряєм,
Хоч є свої, та ми про них,
Чому, не знаєм, забуваєм.

Наймаєм лоцманів чужих
Тоді, як знову відпливаєм
Від берегів своїх сумних,
Де зроду щастя ми не маєм.

Наймаєм лоцманів чужих…

2003

* * *
Від Карпат аж по Кавказ
Простяглися володіння
Гречкосіїв…
Скільки вміння
І терпіння –
Раз-по-раз
Нам визбирувать каміння
Наших чвар!
Добра насіння
Від Карпат аж по Кавказ
Висівати!
Чи зумієм?
Перетерпимо?
Посієм?
…Від Кавказу до Карпат –
Дике поле наших втрат.

2003

* * *
Підбадьорююсь чаєм і «примою»,
Ще й пігулок зо п’ять проковтну –
Стане дійсність відчутною разом
І зримою,
Як в радянську близьку давнину.
Так, сьогодні ми дещо бідуємо,
Опір чинимо недругам злим,
Але віримо речникам:
Скоро збудуємо
Ще не бачений Єрусалим!

Обкладаюсь зранку газетами,
Телевізор вмикаю, приймач:
За прогнозами, рейтингами і прикметами
Нас чекає епоха глобальних удач!

2003

НАШЕ СЬОГОДНІ

Криводушать митці від політики,
Визволяючи нашу захлань...

А життя – воно ж бо запліднене
Ярим зерном сонцеповстань!

Кривомислять народні зверхники,
Викривляючи суть речей...

А життя, мов Лугань поміж вербами,
В яснообрійну далеч тече.

2003

* * *
Умовні російськомовні –
Вони ж українці дійсні!
Пливемо в одному човні
На хвилях рідної пісні.

Вони ж бо не яничари –
Просто забули мову,
Й після другої чарки
Заукраїняться знову!

Яром та долиною
Сивий туман поляже,
Й кожен із нас
Одною
Мовою гордо скаже:
«Я – українець!».
Пиймо,
Їжмо безсмертне сало
І бережімо пильно
Те, що нас поєднало.

2003

* * *
Підлішої влади, чим наша,
Ніде в цілім світі нема!
Давно переповнилась чаша –
Питва вже душа не прийма.
І соромно жити, й несила
Убити самого себе,
Та й не по кишені могила…
А курка хіба ж загребе?!

2003

ПРО СЕБЕ

Бувши підданим двох держав,
Я державам обом заважав
Супротивністю духу
І стремлінням до руху.
Я терпінням Союз подолав
І подався до рухівських лав
І поклав собі за мету
За Вкраїну святу
Краще вмерти,
Чим нібито жить
У державі, що трупом лежить
На зотлілих кістках
Богуна і Сірка!
Краще я за Вкраїну помру
І з собою її заберу,
Щоб, окрадену знову,
В крові і неславі
Не топили її можновладці лукаві!

Цим, вважаю, я все сказав.

2003

ДО РОЗПОДІЛУ ЗЕМЛІ

В результаті глобально-всетворчої п’янки
Розділили державу на «рівні» ділянки:
Все найкраще дісталося тим, хто – найвищі
В Україні;
Найнижчим же – на кладовищі.
А найнижчих в державі не тищі – мільйони.
Злодіяки «в законі» писали закони.
В тих законах – все плавне,
                                         і справне,
                                                      і планове:
Масам – масове місиво,
Кланові – кланове!

…А мені, як Івану,
                          дісталося Йванове.

2003

* * *
Через лінощі – в крайнощі
Потрапляємо різно, –
То говоримо: «Рано ще»,
То зітхаємо: «Пізно…».

І ніяк не потрапимо
В золоту середину,
Й через лінощі втратимо
Богом дану, єдину!

2003

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 11.02.2022 > Тема "Душі криниця"