Версiя для друку Обговорити в форумi

Час перемін, а ми тупцюєм все*
В.Б.

Ні-ні, не та вже нині Україна! Не та, що 17 років тому, коли на мої застереження щодо того, що владу, навіть помаранчеву, треба пильно контролювати, здивовано витріщали очі, мовляв, це ж НАША, народна влада! Ще як і її контролювати, ще як і їй не довіряти, то нащо ж було й підсаджувати її на Печерські пагорби, нащо було всю кашу заварювати!
Не та моя країна, якою була навіть ще вісім років тому, коли обурено спарасюкувавши спробу угодництва тих, хто назвалися лідерами Майдану, з режимом Януковича, далі не пішли. Не стачило глузду, рішимості привести до влади людей порядних, фахових, відповідальних, здатних на справжні зміни, а не на імітацію їх. Тоді по спинах довірливих у владні крісла пропхалися ті, хто, не кліпнувши оком, вбивали Сашка Білого, здавали Крим, влаштовували паради для столичної публіки, замість того, щоб займатися порятунком оточених під Іловайськом, ті, хто, розводячись про гідність, уможливлювали виведення капіталів клану попередників, в часі війни самі виводили в офшори такі потрібні Краю капітали, ті, хто, закликаючи світ накладати на загарбника санкції, самі не те що не поспішали з тим - ба! - підставляли йому дружнє плече, щедро постачаючи щойноокупований півострів всіма можливими видами харчових продуктів, промислових товарів і сировини, гендлюючи на крові з міньйонами Кремля на Донеччині.
Сьогодні за владою Зелених - око та око! І це дуже правильно. Навіть коли воно теє... трохи з перебором. Воно, звісно, страшенно образливо, коли щиросердних, чистих, мов кришталь, народних служок, на думці яких одне лише благо нації і кожного окремого громадянина, раз-по-раз ловлять на якійсь дрібноті, а то іще гірше - підозрюють у спробах поцупити щось серйозне, а то й здати інтереси держави. Але такий вже зворотний бік влади. Знали, куди сідали, тож сидіть рівненько, чемно посміхайтеся, робіть те, за що бралися, і не сучіть ніжками. Зайве казати, що така наша увага до влади зовсім не зайва. Навіть до теперішньої - несистемної, "нєподнаторєвшої". Адже були і наївні надії побачити щось там у загадкових гремлінських очах, і ледь відвернені трампізація з штайнмайєрізацією, і відверте вляпування у історію зі всуєзгадуваним композитором, і геть паскудний бойкот призначення очільника САП, який ще боком всім нам вилізе.
Але часом наше зрадофільство - в сенсі уміння у всьому бачити зраду - набирає обрисів такої собі Манечки. І тоді ми з розпашілим чолом декламуємо пророчі рими мого славного земляка Сашка Кандиби про Европу, яка мовчала, не найтеплішими словами згадуємо путінферштеєршу фрау Меркель чи Його Інашимівашість мусью Макрона. Сьогодні дістається на горіхи навіть непохитному містеру Байдену, чия країна підпирає нас сьогодні найпотужніше. І то навіть не про відверту паніку місячної давнини, коли той погодився обговорювати московійський ультиматум (чи мав інший вибір?) - про нещодавню обмовку старого з "обмеженим втручанням", яка негайно ж була виправлена речницею Держдепартаменту. Або - он! - учорашні вкиди від Deutsche Welle про, нібито, згоду України на план Штайнмайєра, які нелюбий нам голова офісу Президента змушений тепер знову й знову спростовувати. Тут, чуваючи, пильнуючи, нам би не перечувати, не перепильнувати, бо безпідставними підозрами, старанно роздмухуваними з-за поребрика, принижуємо не лише тих, хто представляє нас перед світом, але й самих себе, свою націю.
На жаль, маємо нефахового Президента, Президента, здатного на помилки, які можуть дорого коштувати. Але такого обрала більшість українства, украй розчарована "фаховістю" попередника з його сонмом свинарчуків, картошкіних, грановських, кумів-прокулорів, з його дисонансом слова і діла. Та все ж, він не є ні слабаком, ні зрадником. Тримаймо його на оці, не дозволяймо оступитися, оточуймо його мудрими політиками, державцями, найперше - порядними людьми, фахівцями, бо то ж і наша відповідальність, незалежно від того, обирали ми його чи ні. А ще то наш інтерес, бо від того залежить не просто успіх-неуспіх країни - доля кожного з нас.
На щастя, принаймні декілька таких складають на сьогодні вельми фахово діючу команду, якій у вкрай складних обставинах вдалося досягти небаченого досі рівня підтримки України. Цей колективний Маннергейм уособлюють сьогодні Дмитро Кулеба, Еміне Джеппар, Олексій Рєзніков, Олексій Данилов, Віктор Ляшко.
Суспільство має тиснути на владу, добиваючись, щоб таких людей біля важелів управління ставало щодалі більше. А там, дивись, і президентів навчимося обирати не серцем, а розумом, не за гарні слова, а за реальні справи. Власне, мова має йти не стільки про очищення влади від корупції і прирослих до неї мацаків мафійного спрута, а про докорінне переформатування її у таку структуру, яка не декларативно, а на ділі слугувала б нації. По суті, мовлю про перезаснування ще й досі багато в чому совково-мафійної держави. Це не сьогоднішня думка. І не лише моя. Про це неодноразово писав один із творців війська Незалежної України Віталій Ілліч Лазоркін. Хтось скаже, мовляв, не на часі - он у якій скруті тепер! А я скажу, часи перемін і не бувають простими, легкими і безпечними. Зате вони дають шанс зробити стрибок уперед. Он яку підтримку маємо нині! Не втратьмо ж свого шансу, товариство!

*Час Перемін https://valentineboot.wordpress.com/2017/06/30/%D1%87%D0%B0%D1%81-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD/

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 28.01.2022 > Тема "Резонанс"