Версiя для друку Обговорити в форумi

 За сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги вийшла друком книга Сергія Мартинюка «Пишаюсь, що я - Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують». Це вже четверте перевидання книги «Горжусь, что я Украинец». Тепер вона вийшла друком українською мовою. Автор, ґрунтуючись на багатьох джерелах, зокрема й усім доступних, аналізує українсько-російські стосунки упродовж багатьох віків, показує боротьбу українців за волю і водночас таврує тих наших земляків, які відцурались рідного і пішли прислуговувати Москві.
 Сергій Мартинюк пояснює причину Голодоморів: «Багато хто з наших малоукраїнських істориків (називаю їх «яничарами») пояснюють московський антиукраїнський Голодомор 1932-1933 років тим, що, мовляв, «радянська влада хотіла в такий спосіб змусити українських селян вступити до колгоспів». Це – брехня, примітивне пояснення. Річ у тім, що колгоспам уже належало 78 відсотків усіх орних земель. Московія не робила голодомору на Дону чи Поволжі, хоч донські козаки та приволзькі німці противились колективізації не менше, аніж ми, українці. Та погроми українського селянства в 1921, 1932-1933, 1946-1947 роках були ударами по ВСІЙ українській НАЦІЇ. Наше село врятувало і пронесло крізь століття української бездержавності і московського нищення все те, що називається українською культурою. Побачивши, що прибуття української селянської – найбільш здібної і діяльної – молоді в місто, її прагнення до здобуття вищої освіти стали після 1917-го настільки важливими, Московія узріла в цьому загрозу своїй державі в українському місті, а згодом і по всій Україні. Московія зрозуміла, що втратить Україну назавжди, якщо терміново не знищить українське село. Тому вона вирішила знищити ГОЛОДОМ МІЛЬЙОНИ українських селян».
 С. Мартинюк цитує мовою оригіналу одне джерело про події в Одесі: «Стратегами из ФСБ/ГРУ/СВР было принято решение – сначала убийствами и расправами затерроризировать наиболее активную часть патриотически настроенных активистов – а уже после их деморализации захватывать ОГА, МВД и СБУ и объявлять ОНР. Для проведения акции устрашения было принято решение жестокого разгона «Марша единства Украины» - который запланировали провести ультрас клубов «Черноморец» (Одесса) и «Металлист» (Харьков).
 Сформировав несколько ударных колон, колорадские боевики под прикрытием одесской милиции, около 14-00, 2-го мая 2014 года, неожиданно нападают на колонну участников марша единства, и применив огнестрельное (в том числе автоматическое) оружие – убивают 6 человек и ранят множество украинских демонстрантов и прохожих. Однако организаторы этого побоища недооценили боевой дух украинских ультрас и представителей самообороны майдана, которые к тому времени уже имели колоссальный опыт уличных боев – поэтому даже безоружными сумели одержать победу над завезенными из ватного мира вооруженными агрессивными алкашами. В результате пятичасовых уличных боев – ультрас и майдановцы разогнали и частично пленили (передав продажной милиции) сепаратистов, погнав остальных к Куликовому полю – где находился их палаточный городок. Преследуемые остатки сепаратистов взломали двери и укрылись в доме профсоюзов. После чего принялись прямо в здании разливать бензин в бутылки и забрасывать «коктейлями молотова» осадившую их самооборону и ультрас – в результате чего на одном из верхних этажей пролилось много бензина, что привело к возникновению пожара, в котором и сгорели 42 боевика-сепаратиста, в основном прибывших из Московии и Приднестровья.
 Реагируя на пожар, власти направили в Одессу нового губернатора Палицу (из боевой рейдерской дивизии ПриватБанка, который прикрыл границу с Приднестровьем и заменил скупленное Московией руководство областных и городских МВД и СБУ – в результате чего колорадское движение осталось без ментовской «крыши». После трагедии 2 мая сепаратистское движение в Одессе резко пошло на убыль. Колорадские активисты, которые ранее открыто собирались на улицах Одессы в банды штурмовиков и терроризировали проукраинское население города – теперь сами были деморализованы, большая их часть сбежала за поребрик, а остальные спрятались в глубокое подполье. О штурме ОГА, МВД, СБУ и провозглашении очередной придуманной в Кремле фейковой республики уже не могло идти речи. Если бы тогда не удалось остановить сепаратистский шабаш в Одессе – сегодня Украине пришлось бы воевать на два фронта, что повлекло бы за собой намного больше жертв среди невинных людей.
 А теперь представьте – в Донецке в 2014 году: Захарченка, Плотницкого, Моторолу, Гиркина, Ходаковского и еще пару десятков сепаров загнали в здание ОГА и сожгли. А сегодня в 2020 году: Аэропорт выполняет рейсы в Дубай, «Шахтер» принимает Лигу европейских чемпионов на ДонбассАрене, все предприятия работают, строятся новые дома, нет комендантского часа и народ, смеясь, гуляет по улицам. И ГЛАВНОЕ 12000 ЧЕЛОВЕК ОСТАЛИСЬ ЖИВЫ! Очень даже справедливая цена!!!»
 Сергій Мартинюк зауважує: «Я пишаюсь Одесою. Пишаюсь тими, хто встав на захист Одеси від «руского мира».
 Презентація книги Мартинюка «Пишаюсь, що я – Українець» відбулася в Будинку офіцерів у Києві. Високо оцінили видання народний артист України Анатолій Демчук, письменниця, заслужена журналістка України Тетяна Дейнегіна, поетеса Антоніна Цвід, голова творчого об'єднання публіцистів Національної спілки письменників України Володимир Петрук, учасник Майданів Сергій Замелюхін, полковник Володимир Кривобок та інші. Презентацію провів голова Спілки офіцерів України Олександр Сасько.
 Сергій Мартинюк стверджує: «Політика і життя московіта – це суцільні війна і кров, сльози і геноцид народів. Мусимо розуміти і пам’ятати щодня: Українсько-московська війна – це війна цінностей, цивілізацій, світогляду. Українці завжди прагнули до волі і незалежності, й нині воюють за свою свободу, соборність, демократію. Мета московської війни: щодо України - знищити Україну, але спочатку дестабілізувати політичну систему, послабити проєвропейські настрої українців і розколоти їх; щодо Заходу - розколоти єдність ЄС і НАТО.
 Нам не треба йти в Європу, ми самі – Європа і завжди були європейцями. Коли ми, українці, подолаємо московський обман і словоблуддя, повернемо втрачену віру одне до одного, тоді станемо самі собою, станемо тими, якими були завжди. Великим, гордим, незалежним, європейським українським народом. Почніть самі в це вірити. Пишайтесь, що ми – Українці!»
 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 14.01.2022 > Тема "З потоку життя"