Версiя для друку Обговорити в форумi

СЕЯРЕ КОКЧЕ (м. Сімферополь)
Переклад з кримськотатарської Галини Литовченко

***
Крок вперед, два назад.
Як пливуть неприродно роки…
Я не втримала птаху і вирвалась птаха з руки.
Чи то карма така, що спіткнулася лінія долі?
Заплітаю нитки…Заплету
й розплітаю поволі.
Сад то буйно цвіте, то зів’яне й розвіється в дим.
Мої друзі колишні під прапором нині чужим.
Затупивсь олівець – невідомо, що завтра чекає.
Все плету свою нитку, плету,
потім знов розплітаю.
То сміється, то плаче, вишукує поглядом броду.
Якась доля мінлива дісталась моєму народу.
То здіймається ввись, то летить камінцем до землі.
Розплелась мною сплетена нитка
і знов на нулі.
Я сміливо дивлюсь у бурхливу років течію.
Затискаю міцніш у руці нитку долі свою.
Починали не раз – книгу долі не вперше гортаю,–
та на цей раз плести
зовсім іншим вузлом починаю.

ЕДІТ НЕСБІТ (1858 -1924)
Переклад з англійської Валентина Бута

Речі, що Мають Значення

Тепер, коли дні мої майже добігли кінця
І негнучка я, аби підмітати і шити,
Сиджу я й міркую і думка вражає оця:
“Яка ж тьма тих справ, що я їх навчилась робити –
Тих справ, які я пізнавала одну по одній.
Тепер же, як я опинюся невдовзі в землі,
Знання їх, уміння робити, відомі мені,
Утрачені будуть, розвіяні, зникнуть в імлі.”

Зі знань тих, я певна, є те, що не може зійти –
Те, про що люди питають, говорять і пишуть:
Те, як від морозу коріння рослин вберегти,
Як вивести пляму чорнильну й слідів не залишить,
Що з ліків дієве від розтягу тяжів і ран,
Як посолити, аби до смаку було масло,
Яке зілля зцілить болячки, покращить ваш стан,
Що барви халату поверне, добряче пригаслі.

Та є набагато важливіші речі, ніж ці,
І їх не запишеш ні в книгу, ні в жоден закон:
Як швидко зварити горох чи якісь пагінці,
Який має вигляд по-справжньому гарний бекон,
Сорт яблук, що влежить всю зиму без перебрання,
Як хліб виглядає, коли підійшов він якраз,
Яке відчуття, нам дає справді гарне вбрання,
Як спати укласти дитину без сліз і образ,

Коли джему час перебратися в банки скляні,
Момент, як збирається скиснути вже молоко,
Чи буде нестися ця бісова курка, чи ні –
Це речі, які нецікаві комусь, отак-о.
Я ж з вигляду неба вам легко погоду скажу,
Скажу, що за трави зростають в долині отій,
Скажу, а чи хворий напевно піде за межу,
Чи верне в життя й проживе ще роки золоті.

О, юні дружини, веселі чи хмурі, ходіть,
З секретами вашими, що до порад аж пищать,
Я знаю, що жде вас без всяких гадань на воді:
Чи знайдеться хлопчик у когось із вас, чи дівча,
Чи парубок, годен, щоб взяти на службу чи ні,
Чи певна служниця не надто бриклива, бува.
Я знаю, коли говорити ласкаво до них,
Коли ж, як заслужать, дібрати міцніші слова.

Я знала, бувало, місця, де гніздяться птахи,
Де грає форель, де нагулює заєць сальце.
Бог, може б, хотів, щоб забула я певні гріхи:
Як налаштувать волосінь чи розкласти сильце,
Та, певно ж, не те, як зв’язати до печі курча,
Як смажити рибу, як лити на смажене лярд,
Не те, як сказати недужим, що ладні кричать,
Про те, які трави їм вернуть здоров’я на лад.

Людське забуття, вочевидь, найдурніша з утрат…
Я знаю аж стільки всього, так багато дрібниць,
Та десь там спішать уже янголи (чи вже й пора?)
Змести їх, мов пил, мов непотріб, своїми крильми.
О, Боже, заклавши у мене любов до пізнань, ,
В моїй голові Ти тримав всі ті речі в миру.
Будь ласка, як можеш, даруй вже останнє з жадань:
Дозволь пізнавати хоч щось і тоді, як умру.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 18.06.2021 > Тема "Душі криниця"