Версiя для друку Обговорити в форумi

Все минуче, окрім несусвітньої дурості, що колодками висить на ногах розуму.
В.Б.

Не знаю, як кому, а мені наша влада нагадує вирядженого в стильний, шитий вензелями клубний піджак нувориша, який дивним чином ставши капітаном колись гарної яхти, вважає отой свій піджак, та хвацько заломлений набакир білосніжний кашкет з золотими якорями та галунами найзначущишими ознаками свого статусу, а підтримання їх бездоганному вигляді - своєю найважливішою функцією. Старанно копіюючи ходу мореманів, походжає він по колись лакованій, а нині розтрісканій палубі, намагаючись не перечепитися через кріплення давно зданих в утиль брашпиля та нактоуза, гордо демонструє себе публіці, що дефілює на набережній, або ж, прикривши прогнилі сидіння яскравими килимами, сидить в кокпіті прирослого до набережної суденця, зачудовано споглядаючи, як власники сусідніх яхт, в короткі проміжки між плаваннями, підкасавши заношені штанці, нарівні зі своїми екіпажами з ранку до вечора драють палуби, перетягують такелунок, щось там фарбують, лакують, а чи днями марудяться, крокуючи циркулями по навігаційних картах.
Наш імпозатний суб'єкт ніяк не може зрозуміти, чому ті диваки, маючи такі грубі мільйони, замість того, щоб проводити час за приємними розмовами зі скляночкою дайкірі в затінку клубної кают-компанії, печуться на сонці, трудять свої спини, обдирають руки, витрачаючи дорогоцінний час свого ососбистого життя на посудини, де вони не щось більше, ніж тимчасові керманичі.
Не наводить його на правильну думку ні блискучий вигляд сусідських яхт, ні їх крилатий політ над хвилями, ні те, що їх блиск, їх маєстатичність якраз і забезпечені отим повсякденним рухом, який не що інше, як саме життя.
Вечорами в клубній кают-компанії він звично скаржиться колегам на занедбаність, зношеність свого судна, вчергове просить підкинути грошенят, бо ж нема за що ремонтувати його, утримувати рештки зубожілого екіпажу, частина якого вже розбіглася по сусідських яхтах. При тому, з кожним разом він все частіше помічає, що його жалісні скарги сприймаються все менш і менш співчутливо. І чого б воно? Адже ж он - з останньої позики і ванну мармурову в капітанській каюті обновили, і розкішний бар облаштували, в якому є все, аби не соромно було приймати їх же, благодійників. А вже яких яскравих прапорців накупили - на жодній яхті таких немає! Але ж вони чомусь не поспішають на гостину…
Ревниво дослухаючись до розмов за сусідніми столиками - чи не про нього пліткують? - з глухим болем в серці він знову й знову намагається втямити, якого дідька ці гордяки в затертих джинсах не бажають визнати його за свого. Справді, чого?
А як ви, гадаєте, читачу? Чи не через мародерство, унаслідок якого занапастив і своє судно й екіпаж? Може, через хитромудрі бажання, не виходячи в море, ловити золотих корифен з трюмів чужих суден?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 12.02.2021 > Тема "Резонанс"