"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2020 > Тема "Душі криниця"
#46 за 13.11.2020
НУЗЕТ УМЕРОВ: ДИКТАНТ
До 89-р╕ччя поета, проза╖ка, перекладача, заслуженого журнал╕ста Укра╖ни, члена НСПУ, академ╕ка Кримсько╖ Л╕тературно╖ академ╕╖, засновника сучасного напрямку дитячо╖ кримськотатарсько╖ л╕тератури Нузета Умерова
Середньо╖ школи в нашому сел╕ нема, тому першого вересня я йду в сус╕дн╓ село: там ╓ середня школа. Йду ╕ рахую: туди два к╕лометри, назад два к╕лометри. Дв╕ч╕ по два - чотири. За тиждень це буде двадцять чотири, за м╕сяць дев'яносто ш╕сть, а за р╕к тисячу з гаком... Так можна ╕ земну кулю об╕йти. Мене записали в п'ятий "б". Поки записували - пролунав дзвоник ╕ я зап╕знився на перший урок. Я зайшов у клас ╕ голосно сказав: "- Добрий день!" Весь клас п╕дв╕вся на ноги ╕ хором в╕дпов╕в: - "Доброго дня, пане директор!" Телепнем я н╕коли не був, тому в╕дразу зметикував: повинен був прийти директор, а прийшов я. Вчителька записала мо╓ пр╕звище, зиркнула на парту б╕ля в╕кна, де сид╕ла руда-руда д╕вчинка ╕ ткнула указкою: - Можете зайняти в╕льне м╕сце. По класу прокотився см╕шок. Я не телепень, але я н╕чого не зрозум╕в, а поки метикував до класу вв╕йшов директор. На перерв╕ моя руденька сус╕дка тихо запитала: - А як тебе звати? - Руслан! - голосно в╕дпов╕в я. Весь клас чомусь розсм╕явся. Я не телепень, але я н╕чого не зрозум╕в ╕ тихенько запитав у сус╕дки: - А тебе як звати? - Руслана... Все зрозум╕ло. Тепер нас почнуть дражнити. Добре що хоч не Людмила, як у Пушк╕на... Руслан ╕ Людмила. Я пом╕тив, що сус╕дка зн╕яков╕ла ╕ тому запитав: - А пр╕звище? - Каралець... - Як ти сказала? - здивувався я. - Ка-ра-лець... А що? - Н╕чого. Моя бабуся народилася в сел╕ Каралез. Це за Бахчисара╓м... - Дивно... - промовила вона ╕ я в знак згоди кивнув головою. - Я й не знала, що в Криму ╓ таке село... В нас кожного дня по ш╕сть урок╕в. Не школа, а ун╕верситет. Перший урок - укра╖нська мова. Останн╕й - кримськотатарська, а м╕ж ними ще й англ╕йська... Ц╕каво, якщо зм╕шати три мови, що вийде? Певне в╕негрет... Укра╖нська мова мен╕ да╓ться легко. Я нав╕ть п╕сню вивчив "Дивлюсь я на небо та й думку гъадаю". Весь клас сп╕ва╓ "гадаю", а я - "гъадаю". Вчителька каже, що я ╓диний сп╕ваю правильно. На перерв╕ Руслана пригоща╓ мене яблуком, але я вв╕чливо в╕дмовляюсь. Тут т╕льки дай пов╕д - в╕дразу весь клас почне дражнитись "Руслан ╕ Руслана - закоханих пара..." Тому я мушу поводитись обережно ╕ дипломатично, як посол дружньо╖ держави. У п'ятницю вчителька попередила, що в понед╕лок будемо писати диктант. Я як почув слово "диктант" мен╕ стало кепсько: закололо в боку, в живот╕, засвист╕ло у правому вус╕. У мене погана звичка: як чую, так ╕ пишу. Отож диктант для мене все одно, що п╕рнати з мосту: хочеш-не хочеш, оч╕ сам╕ заплющуються... Я в житт╕ б╕льше тр╕йки з м╕нусом за диктанти не отримував. У понед╕лок я йшов у школу з твердим нам╕ром бути дуже уважним ╕ писати не так, як чую, а так, як дикту╓ вчителька. Сиджу. Пишу. ╤ раптом у мене засвист╕ло в л╕вому вус╕: вчителька почала вимовляти татарськ╕ слова: "К╕шка лежить на килим╕..." "К╕шка лежить" - це по-укра╖нськ╕, а "килим" - по-татарськи. Може вчительки змовилися зробити один диктант двома мовами?.. Скоса зиркаю на свою руду сус╕дку: та пише ╕ н╕чому не диву╓ться. Слухаю дал╕: - Весною на баштан╕ посадили гарбузи й кавуни... Знову зд╕ймаю на вчительку здивовано оч╕: укра╖нською "баштан", татарською "бостан". По-укра╖нськи "гарбуз", по-татарськи "къарпуз"... А "кавун" взагал╕ пишеться однаково... Зробивши паузу вчителька мимох╕дь поясню╓ нам, що укра╖нською "гарбуз" це те що рос╕йською "тыква", а "кавун" - "арбуз". От здорово! А по-татарськи "къарпуз" - це "арбуз", а "кавун" - "диня". "Гарбуз" або "тыква" - по-татарськи "къабакъ". Виходить, що колись, десь ╕ хтось переплутав. Або татарин, або укра╖нець. А пот╕м так ╕ п╕шло... Гаразд, думаю, мене не проведеш... писатиму так, як каже вчителька. Пишу дал╕: "Ненька повела внука на майдан"... Ач! Не вистача╓ мен╕ ц╕╓╖ нен╕ вдома! Бабуся ще й дос╕ сп╕ва╓ мен╕ на сон "ай-нен╕", свою улюблену колискову п╕сню, н╕як не хоче зрозум╕ти, що я давно вже не дитсад╕вського в╕ку. Ну, гаразд, "нен╕", а "майдан"? Як писати - "майдан" чи "мейдан"? По-татарськи "мейдан", а вчителька сказала "майдан"... Так ╕ напишу. Дал╕: "Гайдамака з╕стрибнув з мажари, поправив пояс ╕ голосно гукнув: "Шановн╕ панове!.." Н╕, вони справд╕ змовились ц╕ наш╕ вчительки! Що коли й англ╕йка до них при╓дна╓ться... Я тяжко з╕тхаю ╕ дивлюся на вчительку з докором. Чи зна╓ вона, що по-татарськи "гайдамака" - це розб╕йник. В Криму колись жив в╕домий розб╕йник ╕ звали його Ал╕м-айдамакъ. ╤ про "мажару" я знаю. "Мажара" - це в╕з з великими колесами. В мажару запрягали вол╕в ╕ возили с╕но й солому. А ось слова "панове" у нас нема. Щоправда мама любить повторяти "пан або пропав..." Дал╕: "Козак д╕став з кисета люльку, тютюн..." Тут щось не так... Я остаточно переконуюсь, що вони змовились. "Козак" - це къазакъ! В╕льний, як птах! "Кисет" - це кисет. "Тютюн" - це тютюн. От т╕льки слово "люлька"... Але я в╕дразу ж здогадався, що це не та люлька, в як╕й д╕тей колишуть, а козацька люлька для кур╕ння... Диктант я написав. Здав - ╕ мерщ╕й додому. Ходжу довкола бабус╕, уважено вивчаючи з ус╕х бок╕в. Бабуся зиркнула на мене поверх окуляр╕в: - Руслане, внучку, що з тобою? - З╕ мною, бабусю н╕чого, а ось з вами не все ясно... - Як це? - здивувалася бабуся, поправляючи окуляри. - Скаж╕ть мен╕ чесно... - бабуся в╕дразу насторожу╓ться - чому ви назвали мене Русланом? - Як це чому?! Мен╕ дуже подоба╓ться це ╕м'я. - Але це ж ╕м'я не татарське! - Чому не татарське! Татарське ╕ дуже давн╓. Ран╕ше наш╕ предки, яких називали половцями, жили по сус╕дству з руським народом, так у старовину називали укра╖нц╕в. ╤ якщо половець одружувався з укра╖нкою, то перв╕стка називали руський хлопчик - Руслан. Все ясно. Я с╕даю поб╕ля бабус╕ ╕ запитую пошепки: - Скаж╕ть, бабусю, чесно, у нас в роду були укра╖нц╕? - Не знаю! - розводить бабуся руками. - Як це не зна╓те! - обурююсь я. - Зв╕дки ж тод╕ ст╕льки однакових сл╕в?! ╤ чому мою руду сус╕дку по парт╕ звати так само як ╕ мене - Руслана? ╤ зна╓те, яке в не╖ пр╕звище? Таке ж, як ╕ назва вашого р╕дного села - Каралез! Я перепов╕даю бабус╕ св╕й перший диктант на укра╖нськ╕й мов╕ ╕ бабусин╕ окуляри опускаються на сам╕с╕нький к╕нчик носа. Нав╕ть слово "нен╕" ╓! - додаю я ╕ бабусин╕ окуляри падають на п╕длогу. - Давай, внучку, дочека╓мось тьотю Надж╕╓ ╕ запита╓мо в не╖. Вона ж вчитель ╕стор╕╖, мусить знати... Тьотя Надж╕╓ - менша дочка мо╓╖ бабус╕. Вона живе й працю╓ в С╕мферопол╕ ╕ при╖де до нас не ран╕ше нед╕л╕... Дорогою в школу я наздоганяю Руслану ╕ допомагаю ╖й нести портфель, набитий п╕дручниками. Тепер я повинен ставитись до не╖ по-особливому, а раптом вона виявиться мо╓ю найближчою родичкою? ╤ взагал╕ вона мен╕ дуже подоба╓ться. У не╖ веснянки на нос╕ поблискують як золот╕ монетки... Якщо будуть дражнитись - нехай дражнять... Зате як гарно звучить: Руслан ╕ Руслана. М╕ж ╕ншим за диктант я отримав п'ят╕рку. Це перша п'ят╕рка в мо╓му житт╕. П'ят╕рка за диктант.
Переклав укра╖нською Данило КОНОНЕНКО
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2020 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22767
|