|
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2020 > Тема "Резонанс"
#45 за 06.11.2020
З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: КРОВ ОПИР╤В
(Не читати супроти ноч╕)
Мене важко чимось налякати. Вс╕ляк╕ макабричн╕ ╕стор╕╖ читаю охоче, якщо вони автентичн╕, а не сил╕конов╕ в╕д масово╖ культури. Боятись, зв╕сно, треба живих, а не мертвих. Правда, наш╕ предки боялись опир╕в (вживаю тут м╕сцеву назву), як╕ могли бути ╕ живими, ╕ мертвими. Ласки живих запоб╕гали – були т╕ люди корисн╕, що в╕щували майбутн╓, керували погодою, ╕ сердити ╖х було не варто. Чолов╕к м╕г запросто вмерти до трьох дн╕в, якби застав живого опиря за специф╕чною роботою чи на в╕дпочинку ╕ розпов╕в про це комусь. У мо╓му Урож╕ так бояться опир╕в, що не розкривають ╖хн╕х ╕мен нав╕ть п╕сля смерт╕.
Але ця ╕нформац╕я мене д╕йсно вразила. В нас я не чула, щоб мертвих опир╕в пробивали осиковим к╕лком, ╕ не х╕ба опир╕в. П╕д статус нежит╕, тобто тих, хто надокуча╓ людям п╕сля сво╓╖ смерт╕, п╕дпадають ус╕, а найперше самогубц╕, чар╕вниц╕ й гр╕шники. Тому коли труну вдаряють об пор╕г, в╕дчиняють в╕кна п╕сля похорону, чи ставлять воду на н╕ч на ст╕л, то це про всяк випадок. Принаймн╕ так вважали в╕дом╕ укра╖нськ╕ етнографи минулого.
Отже, п╕д час еп╕дем╕╖ холери 1831 року було в╕дкрито справжн╓ полювання на опир╕в. Про спалення опир╕в у сел╕ Нагу╓вичах ви, певно, зна╓те. Про це написав ц╕лий нарис ╤ван Франко. Але були й ╕нш╕ статт╕. Наприклад, стаття Зенона Кузел╕ в Записках НТШ за 1907 р╕к. У Славському, що б╕ля Сколе, п╕д час еп╕дем╕╖ люди звернулись до знахаря з сус╕днього села. ╤ той вказав на опиря, на щастя, мертвого. Громада прийшла на цвинтар ╕ дарма, що гр╕б був запечатаний священиком, розрила могилу. Знахар пол╕з у яму, пробив осиковим к╕лком голову мерця (не серце, як люблять зображати у ф╕льмах про вамп╕р╕в), а пот╕м наточив з нього кров╕, зм╕шав з гор╕лкою ╕ дав людям випити з╕ словами: «В╕н пив нашу кров, а ми будемо пити його!» Це, зв╕сно, не допомогло здихатись зарази. Коли знахаря викликали на допит, той знизав плечима ╕ заявив: «Якби я сего не зробив, то вимерло би ц╕ле село».
Наск╕льки глибоко сплелось язичництво з християнством, св╕дчить ╕ те, що у 18-19 стол╕ттях деяк╕ священики часом сам╕ виконували цей древн╕й обряд, в╕домий у багатьох народ╕в. Зенон Кузеля циту╓ слова священика: «Дайте осикового кола, заб’ю йому в голову. Б╕льше в╕н ходити не буде, бо то ╓ справедливий (справжн╕й) опир. В╕н би був 7 л╕т людей потинав». Напевне, той священик походив з роду волхв╕в, як╕ ще у 16 ст. в ╢вроп╕ часто вдень ховали мерця в освячен╕й земл╕, а вноч╕ викопували з громадою ╕ спалювали десь в л╕с╕, справляючи тризну.
Сучасна демонолог╕я – нащадок т╕╓╖, вихолощено╖ сов╓тчиною етнограф╕╖, яка займалася побутом та календарними обрядами, ╕ то дуже поверхово, не залучаючи праць заруб╕жних етнограф╕в ╕ особливо цнотливо остер╕гаючись укра╖нських нац╕онал╕ст╕в. Але тепер в╕днайти щось значно важче, хоча й можливо. А укра╖нський люд тим часом живе без страху Господнього, без усв╕домлення того, що кара за зло рано чи п╕зно наздожене. Люди, як╕ обрали Лозинського-вбивцю головою ТКГ, кажуть тепер: «Ну, то й що з того, що вбив? Зате ск╕льки в╕н добра людям зробив!» Чим вони кращ╕ за тих, хто пив кров опиря, зм╕шану з гор╕лкою? За тих, хто ходить на чол╕ з мером по Львов╕ хресною ходою, заплющуючи оч╕ на те зло, яке запод╕яв в╕н старовинному м╕сту та вс╕м льв╕в’янам? Та сама темнота ╕ в╕дсутн╕сть морального ╕нстинкту.
Жовтень 31, 2020 р.
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2020 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22757
|
ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК 31-го «РАМШТАЙНУ»:
«РОЗМОВА ДАЛА ЗНАЧНИЙ ПРОГРЕС»?
РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Я В╤ЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦ╤В ╤ ВЕТЕРАН╤В
ЯК РОС╤Я СТИРА╢ УКРА╥НСЬКУ ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
ПОКРОВА БЕЗ М╤Ф╤В: ЩО МИ ЗНА╢МО ПРО ЦЕ СВЯТО
