Версiя для друку Обговорити в форумi

Еге ж: забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять. А ще, крім Котляревського, про це казав Ісус: покинь батька і матір, і йди зі Мною. Коли треба дійсно зробити щось корисне для громади, в нас знайдеться безліч «поважних» причин цього не робити: іменини, ювілеї, город, ремонт, діти, онуки, з обов’язковим додатком «на жаль». Але якби йшлося про вигоду, то всі ці сімейні чесноти копнули б у кут. Питання вибору взагалі не існує, коли треба їхати маршруткою, за свої гроші й працювати на благо Вітчизни, а тоді пізно ввечері повертатись з думкою, щоб це повторювалось знову і знову, аби вичистити сліди людського нехлюйства і вандалізму. Значно приємніше, коли твоє коштовне тіло везуть у провінцію спецтранспортом, годують, поять, розважають, ще й уклінно дякують, що погодились. І це корисно для піару. Я стільки разів з тим зустрічалась, що, мабуть, ніколи вже нікого не проситиму. Нагода зробити щось корисне для інших трапляється нечасто в цьому недоброму світі. Може, я неправильна, але у важливих ситуаціях  жертвувала особистим комфортом і сімейними цінностями без найменших вагань. Бо в мене родина така. Я її виховала такою, а вона – мене.
Чи мають вихідні всі ці роки війни волонтерка Марія Головкевич, Лілія Кобільник, художники Левко Скоп і Тетяна Думан, мій брат Ігор Пагутяк і тисячі інших? Чи мають бодай хвилю часу для себе одержимі музейники Богдан Лазорак з Нагуєвич та Ігор Западенко з Меджибожа?  А будівники меморіалів  Василь Деркач з Добромиля, Василь Панів із Залоктя? Чи доробилися видавці Василь Габор і Василь  Гутковський, видаючи потрібні Україні книги? Бібліотекар Таня Пилипець? Культуртрегер Люба Хомчак з Миколаєва? А поміж тим це найщасливіші люди, яких я знаю, завжди молоді й енергійні, а не егоїсти з обважнілим шлунком після регулярних родинних застіль, чи рафіновані інтелігенти, які по-плебейськи труться об сильних світа сього як шолудиві пси об дерево.
Ми теж з Ланою Перлулайнен могли працювати вдома, щоб заробити якусь копійку. Але поїхали до Замку Гербуртів, щоб підтримати людей, які залишили нам мало роботи, бо напередодні вирубали велетенський шмат хащів та обговорити план дій на майбутнє. Звісно, нам далеко до цих значних постатей, які я назвала раніше, а в самому Добромилі й інших місцинах, багатих історією,  є повно фейсбучних патріотів і фарисеїв, яким своя нора ближче ніж доля малої Батьківщини. Але вже багато років ми крапля за краплею точимо цю непробивну скелю егоїзму й тупості разом з Мироном Іваником, Олегом Паскою, Михайлом Крілем – така собі стара гвардія, до якої приєднуються нові легіонери, й ми таки встигли дещо зробити. Для мене особисто Замок Гербуртів на Сліпій горі – місце сили. Останній його власник Ян Щасний був кісткою в горлі магнатерії. Це той Гербурт, який казав, що не може бути так, щоб в Русі та не було Русі. Як ми кажемо зараз про українську Україну. Для якого твердинею був Високий, в не Низький замок. Оборона краю  важливіша ніж родинне кубло. Як згодом Шевченко, замість того,щоб гуляти по Римі в якості агента охранки, відбував муштру в Оренбурзі. Чи Франко, замість того, щоб робити кар’єру науковця у Відні, йшов у кайданках до тюрми в Станіславові. Або той же Сковорода, що не став біженцем у Європі, або стовпом церкви в Російській імперії, а тинявся без даху над головою в закріпаченій Україні. Чи Стус, який міг  за життя зійти на вершину літературного Олімпу, а був закатований у совєцькій тюрмі.
Не всім це дано, але в лихі часи  той же Замок чи хрест на могилах повстанців чи жертв комуністичного лиха, чи ранковий Гімн у школах – це світло, яке розтинає темряву. При світлі сонця вони не так помітні, але хіба в нас зараз сяє сонце? І згинули всі вороги як роса? Нема війни, а наші діти – українці, а не малороси з низьким айк’ю і повною відсутністю громадянської свідомості та хоча б інстинктом самозбереження? Чи в нас повна благодать, тільки карантин заважає полетіти до Відня на каву? Чи все влаштовує, тільки грошей завжди мало? Чим менше людина вартує, тим більше вона потребує грошей, а не свободи чи поваги до себе як особистості. По тому й оцінюйте ближнього.
Серпень 16, 2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2020 > Тема "Резонанс"