Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
Укра╖нськ╕ митц╕ – це потужна сила, яку не можна знец╕нювати…


СУМНА ОС╤НЬ
Наш╕ традиц╕╖


ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
Чи здатн╕ ми слухати, коли мистецтво промовля╓?..


МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
Автори представлених роб╕т - художники, як╕ п╕шли захищати Укра╖ну…


ПОРА НА В╤ДПОЧИНОК...
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 21.08.2020
А ДОЩ МРЯЧИВ, ╤ БУЛО ЖУРЛИВО

З письменницького столу
 
- Казала мен╕, оце дочалапаю до пенс╕╖ ╕ спочину, - стара Соф╕я сто╖ть б╕ля двох, як ╕ сама, молодиць, розпов╕да╓ новину: «Зайшла сьодн╕ за с╕ллю, а Петр╕вна лежить, як знята з хреста, захолола. ╤ бл╕да-бл╕да, як крейда.
 Надвор╕ йшов др╕бний дощ – монотонний ╕ довго. Було журливо. Ж╕нки в легеньких хусточках розмовляли тихо, сутужно.
 Про те, що вмерла колишня бригадирша городньо╖ бригади, орденоносець Ганна Чоб╕т, стар╕ д╕зналися в╕дразу – жили город у город, ╕ не треба йти на вулицю ╕ заходити у хв╕ртку – балакали чи гукали через тин.
 Припхався ╕ Явтух: не бритий, сорочка висмикнулася ╕з штан╕в, у чоботах ╕ картуз╕ – кирзаки не зн╕мав ╕ вл╕тку. «Мерзну», - в╕дпов╕дав ц╕кавим.
 Постояли мовчки у хат╕, б╕ля пок╕йниц╕, а пот╕м вибралися у дв╕р, застелений споришем, радитися - не так у зажур╕ за вмерлою, як не знали, що тепер робити. ╤з чого майструвати домовину, як доставити до ями, ╕ хто ╖╖ викопа╓ та ╕ще ж - де? - м╕сточок через р╕чку змили дощ╕. Ще минуло╖ осен╕. ╤з двадцяти двор╕в залишилося п’ять, ╕ в них – д╕д Явтух, який насилу волочив ноги, ╕ три у л╕тах, вдови – Ганна, п’ята, в╕ддала Богов╕ душу. Не плакали, бо уже й сл╕з тих не було – ж╕нки переховали на в╕ку чимало, а може хтось ╕ пустив сльозу, так мрячило, не видко.
 Явтух, як все-таки мужчина, значить – старший, сказав: «Будемо виходити ╕з того, шо ╓. На домовину в╕д╕рву дошки он з того краю Ганчиного тину, хай уже звиня╓, що не стружен╕ та не фарбован╕.
 - А як труну донесемо – самих ноги не носять, - занепоко╖лася Вустя ╕ склала руки на грудях, - як?
 - А й справд╕, - п╕ддакнула Килина, - ми не подужа╓мо, ще й ╕ он болото яке.
 Явтух кашлянув, повернувся ╕ мовчки посунув вуличкою до свого двору – в╕н холостякував поруч, за поворотом. Через деякий час прийшов ╕з сокирою, пов╕дривав штахети ╕ знову подався.
 Ховали бригадиршу без попа: до району не добитися, та й хто по╖де та й чим – сльота. А до, як казали – ╕нвал╕дно╖ вулички, при╖здили х╕ба що, коли треба за когось голосувати. А тепер ще й цей в╕рус, будь в╕н не ладний: чого т╕льки на цих людей не напада╓ – стояли ╕ журилися ж╕нки в╕д безвих╕ддя.
 В╕дсп╕вала Ганну стара Соф╕я: вона через тин жила, була в╕руючого ╕ в кожному кутку хати тримала образ. В об╕д Явтух з’явився не сам: запряг корову у мотуззя, причепив пл╕т ╕з тичок, прилаштував на ньому домовину. Ж╕нки тим часом прибрали для похорону бригадиршу, знайшли в шаф╕ орден Трудового Червоного прапора – бо бачили у телев╕зор╕, як заслужених ховали, але не на подушечц╕ – Явдоха тримала коробочку в руках.
 Корова п╕дтягла настил ╕з труною до порогу, пок╕йницю ╕з л╕жка поклали в рядюжку, гуртом винесли ╕з хати ╕ влаштували в домовин╕, застелен╕й простирадлом.
Корова не посп╕хом тягла настил безлюдною вуличкою, а ж╕нки розмовляли про те, що через в╕рус не привозять хл╕ба вже он ск╕льки дн╕в, чи й тижн╕в. А за св╓т плати.
- А шо тепер ╕з Ганчиною хатою – ск╕льки всього? А з р╕дних н╕кого – вс╕ вже там.
- Ото й зустр╕нуться нарешт╕.
 - М╕стка до кладовища так ╕ не добудували. А коли треба було голосувати, так с╕льрадний об╕цяв. Брехуни.
 Дотягли пл╕т до р╕чки. На той берег, до кладовища – н╕як – води по шию.
- Похова╓мо он у ям╕ в мене, за грядками, - Соф╕я, город яко╖ тягнеться до очерет╕в, команду╓ Явтухом. – Це я при погод╕ викопала так-сяк, щоб бадилля скидати, бо палити не мона – сваряться тепер, або ще оштрафують –заборонено.
Явтух накрив плашмя дошками домовину ╕з пок╕йницею, з╕пхнув у яму – там уже була вода, ╕ бризки вирвалися й на ж╕нок. Кинули по грудочц╕ лепко╖ земл╕, ╕ старий, покехкуючи, почав загортати.
- То це ж отак заслужених хова╓мо тепер, а кому ми будемо треба, якщо шось… - з╕тхнула Соф╕я, й насправд╕ заридала.
Дощ не вщухав, надвор╕ було с╕ро ╕ неприв╕тно. ╤нвал╕дна вуличка осирот╕ла, бо провела в останню путь ╕ще одного труд╕вника, орденоносного.
В╕ктор ЖАДЬКО
Фото з ╤нтернету

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22567

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков