Українець - природжений садiвник. Навiть коли кажуть, що кожен чоловiк повинен виростити сина, збудувати дiм i посадити дерево, то українцi мають на увазi дерево в саду. Недарма нашi села та хутори до приходу червоної сарани були весною бiлопiнними - в яблуневому, вишневому, грушевому цвiтi. I тепер пригадаймо колгоспну систему - все вбито. Бо на 30-40 сотках (а для вчителiв, лiкарiв, згадайте, видiляли ще менше - 25!) що виростиш? Правильно, картоплю, щоб вiд голоду не ґиґнути. А тим паче, що й голод був ще впам'ятку, хоч про нього його органiзатори - комунiсти й забороняли згадувати. Про якi сади могла йти мова? До того ж, пiсля вiйни кожне садове дерево обкладалося податком (схоже, уряд Януковича недалеко вiдiйшов, плануючи в бюджетi 2004 року податок на присадибнi дiлянки i дачi!). Тож i не дивно, що сьогоднi з мого села їдуть люди у мiсто за... яблуками. Коли б мало бути навпаки! I зараз у селах, хоча всi отримали до двох гектарiв i бiльше, не закладають сади. Чи не вмiють, чи бояться... ...Майже випадково - на святкуваннi ювiлею "Просвiти" у Києвi вдалося отримати вiд кримського просвiтянина Сергiя Савченка книгу П. Вольвача "Л.П.Симиренко - фундатор українського промислового садiвництва", що вийшла у видавництвi "Таврiя". На жаль, це тiльки друга частина - де є перша i коли буде третя менi невiдомо. Книга, попри важкий заголовок та ряд огрiхiв (наприклад, українською мовою треба писати "вiд-брунькувалось", а не "одпочкувалось"), є просто-таки героїчною працею автора. Про Петра Вольвача знаю, що вiн десь з пiвдня України, з села Вольвачiвки, а в Криму є головою Всекримського товариства вчених i активно працює в "Просвiтi". Бачу його прiзвище i на шпальтах газети "Кримська свiтлиця", яку в диких (для українства!) умовах змєшковчено-забагреного Криму редагує мiй однокурсник Вiктор Качула. Достоїнство книги не тiльки у викладi життєвого шляху Левка Симиренка, що саме по собi цiкаво. I не тiльки в описi його працi, що надзвичайно цiнно i для Полiсся (наприклад, про норми поливу садiв). Але i в сув'язi працi видатного помолога-"яблучника" з тогочасною i сучасною полi-тикою. Я, скажiмо, з iнтересом дiзнався, що навiть у торгiвлi садовиною ще в ХIХ столiттi росiяни залишили "московський слiд" - це коли татар змушували продавати садовину оптом за безцiнь i вiдiбравши найкраще. Такий спосiб торгiвлi у Криму так i звався - "на московську руку". Як говорить Л. Симиренко у своїй працi "Крымское промышленное садоводство" (1912 р.), 30 пудiв, взятi в Криму у власника саду, перетворювалися у Москвi на 38 - 45 пудiв... До речi, згадана праця Л.Симиренка була перевидана в нашi днi з iнiцiативи того ж таки П.Вольвача. Кримським чиновникам не вдалося зупинити невтомного просвiтянина. Допомiг i глава уряду Криму С.Куницин, який у нас, на Чернiгiвщинi, пiсля Тузли бачиться бiльшим державником, нiж наш земляк - Президент... Книга П.Вольвача, як дiйсно розкiшна книга, цiнна не тiльки, так би мовити, прямим своїм змiстом, але й екскурсами в сторону. Так, скажiмо, цiкаво було прочитати про великого князя Миколу Романова - дядька царя Миколи II. Дядько критикував полiтику вiнценосного племiнника i особливо за його та царицине шаманство з Распутiним. А зайдiть сьогоднi у храми Чернiгова (УПЦ МП) i побачите... iкони царя Миколи II. Розповiдь про Симиренка буде неповною, якщо навiть i в рецензiї не згадати шановане i сьогоднi яблуко-ранет Симиренка. Українець на 100 рокiв вперед заклав основи садiвництва, хоча i був убитий червоними та оголошений нацiоналiстом. До речi, а що вивели авторитети росiйської бiологiї - Мiчурiн та Лисенко? Отож-бо. Дякую автору i видавцям за гордiсть, яку пробуджує ця книга. I хочеться ще помрiяти, що невдовзi, коли до влади в Українi прийдуть українцi, постане серiя книг про видатних наших землякiв (типу росiйської "ЖЗЛ"). I в нiй розповiдь про Симиренкiв займе гiдне мiсце. м. Чернігів.
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
