Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРО ІСЛАМ, БІЛОРУСЬКУ МОВУ І ДАВНЮ "СВІТЛИЧАНСЬКУ" ТЕМУ

Перебуваючи в Білорусі, я не міг не зацікавитись феноменом білоруських татар. Вихідці з Криму, вони опинилися на землях Великого князівства Литовського після походу Тохтамиша у 1397 році, тобто живуть тут вже понад 600 років.
Як такій невеличкій кількості людей (щось біля 4 тисяч на десятимільйонну Білорусь) вдалося зберегти віру предків - іслам? Чому саме татари виявилися найстійкішими захисниками білоруської мови, коли вже й самі білоруси у більшості своїй перейшли на російську? А ще пригадав давню "світличанську" тему... Яку роль відіграє мала Батьківщина у житті білоруського татарина? Таку ж, як у слов'ян, чи, може, більшу? Чи не вдасться знайти якісь паралелі, порівнюючи з українсько-кримськотатарськими стосунками? Адже цікавих фактів для роздумів є досить... Отже, зануритись в "тему" було варто.
Знайомі білоруси порадили зустрітись з Ібрагімом Конопацьким, редактором республіканської мусульманської газети "Жизнь". До речі, ця газета виходить з білоруськомовним додатком "Жыццё татарскае". І це тільки підтвердило факт синівського ставлення місцевих татар до білоруської мови.
На фото: білоруський кримський татарин (чи кримськотатарський білорус?) Ібрагім Конопацький із "землячкою" - "Кримською світлицею" в Мінську.
...Ібрагіма Конопацького вдалося розшукати в одній з аудиторій Білоруського педуніверситету. Так і є: читає лекції білоруською, хоча студенти - всі як один - російськомовні. Відразу згадалася мовна "проукраїнськість" кримських татар. От вам і перша паралель...
Дізнавшись, що я з України та ще й представляю кримську газету, редактор "Жизни" і викладач ісламу з радістю погодився дати інтерв'ю:
- Сідаймо в моє авто! По дорозі про все поговоримо...
І ось, коли машина несе нас широкими вулицями білоруської столиці, я задаю своє перше запитання:
- Ібрагіме Борисовичу, про історію білоруських татар знаю, на жаль, небагато. Відомо, що вихідці з Криму вірно служили великому князю литовському, а потім і польським королям. Були хоробрими воїнами і зберегли віру предків - іслам. Вивчили мову народу, серед якого живуть. Завжди пам'ятали про свою Батьківщину - Крим. Яке співвідношення білоруського і кримського патріотизму у ваших єдиновірців?
- Звичайно, ми не забуваємо, що наші предки з Криму. Уважно стежимо за подіями на півострові. Але ж і Білорусь давно стала нашою землею. Самі розумієте - шість століть тут живемо...
- Я бачу, що й білоруська мова вам не чужа.
- Так. Ми навіть можемо бути прикладом для багатьох білорусів. Про це і про наші братні стосунки гарно сказав поет Ригор Барадулін:
Нас вучылі вы, як верыць трэба
У сваё, як мову берагчы.
Мы на сіта згоды - сведкай неба -
Напіналі разам абручы...
Звичайно, люди поступово звикають до нової батьківщини і, якщо немає ворожнечі та конфліктів з місцевим населенням, швидко інтегруються, стають вірними захисниками цієї землі. Починають любити і її природу. До речі, наша газета "Жизнь" об'єднує не лише білоруських татар, але й казанських, а також азербайджанців, вихідців з Північного Кавказу, арабів. Вони ще не знають білоруської мови, але красу цієї землі відчувають. Не так давно у нас був конкурс на кращий поетичний твір, присвячений ісламу. Серед переможців був Рішат Гілязов, який у своєму "Призыве к братьям" так написав про Білорусь:
Край заповедный лесов и полей
Нету на свете его красивей...
Толерантні білоруси ніколи не відштовхували іновірців. Тож ліси і пущі, чарівні сині озера і швидкоплинні ріки стали рідними для нас, а білоруська земля - священною.
- Можливо, білорусько-татарські стосунки не були такими драматичними, як українсько-татарські... Але знаю, що кримці робили набіги й на Білорусь?
- Робили. У зв'язку з цим у літературі, присвяченій татарам, не раз цитувався надрукований у пер-ші роки ХІХ століття текст "послання" татар Великого князівства Литовського одноплемінникам, де говорилося про прихильність до нової батьківщини і про те, що вони зустрінуть тих не як братів, а як загарбників. На жаль, не вдалося знайти джерела цієї публікації, тому в правдивості тексту можна й засумніватися. Але реалії були саме такими: татари служили своїй новій батьківщині, змагалися з її ворогами, в тому числі і з єдиновірцями - мусульманами...
- Це свідчить про те, що татари йшли на службу литовському князю добровільно, а не були насильно депортованими...
- Я також не підтримую версію, що білоруські татари - це нащадки полонених воїнів. Полон чи насильне вивезення навряд чи сприяли б росту місцевого патріотизму. Як литовські князі, так і польські королі уміло інтегрували воїнів-мусульман у свої держави. А щодо депортації... Знаєте, є дуже сильний вірш Юрія Гусинського, написаний ще в 1947 році:
Пахнут дымом, камнем и тоскою
Голубые сопки Кокчетава,
Бродит в них чеченец одинокий,
Словно опрокинутый во тьму.
У него папаха дышит горем,
Сердце горько жжёт ему оправа,
У него в глазах другие горы -
Те, что больше не видать ему...
Ви, мабуть, зрозуміли, що йдеться про чеченців, депортованих в Середню Азію. Вірш написаний через три роки після депортації. Але, як ми знаємо, чеченці повернулися в рідні домівки у 1956 році. А ось повернення кримських татар розтягнулося на довгі роки...
- Я пригадую вірш молодої кримської татарки, точніше його закінчення:
Ах Ялта, Ялта - родина отца...
На Південне узбережжя Криму татар не дуже охоче пускають, посилаючись на його густу заселеність. Отже, далеко не всі кримські татари житимуть поряд з могилами предків...
- Прикро, звичайно, що ця депортація розтягнулася на десятиліття. Україна повинна уважніше ставитися до проблем кримських татар і тоді не матиме тих проблем, що Росія має з Чечнею. В даному випадку толерантність українців може бути виграшною, тоді як імперський менталітет росіян тільки додасть їм головного болю.
- "Кримська світлиця" тому й розглядає постійно тему малої батьківщини, оскільки це дозволяє бачити складні кримські проблеми під іншим кутом зору. Мала батьківщина може розділяти людей, які сьогодні живуть в Криму, а вже через покоління усіх об'єднає. В цьому випадку когось більше хвилюватиме степ, а когось гори...
- А море хіба ні?
- Море, мабуть, хвилюватиме всіх. Я теж його люблю, хоч за походженням - поліщук. Тому найбільше мене хвилюють ось ці рядки:
Я до тебе лечу, а душа, мов дитя,
Аж навшпиньки встає -
 так побачити хоче,
Як волошками там
 голубіють жита,
Як з криниці вода
 в синє небо дзюркоче...
Це вірш мого улюбленого волинського поета, але струни моєї душі заторкує, хоч моя батьківщина - Чернігівщина.
- Так, дуже гарні поетичні образи... І кожного білоруса ці рядки схвилювали б, бо земля у нас подібна: жита, волошки, ліси, озера... А криниці-"журавлі"? Вони однакові і на Волині, і в Білорусі. Про свою малу батьківщину можна сказати і дуже коротко, а все одно візьме "за живе":
Родны край...
Ты чырвоная груша
 над дзедавскім домам...
Це - Володимир Короткевич. Хіба не сильно?
- Силу цих рядків зрозуміє людина з будь-якого регіону, якщо любить край свого дитинства...
- А ви ще врахуйте міцні родові стосунки мусульман і тоді зрозумієте, чому наш патріотизм часом буває сильнішим від білоруського. Іслам виховує гармонійну особистість.
- Цікаво. Мечеті як символ білоруського духу?
- Поки є мечеті, існують і татарські громади. Живе й білоруська мова. Там, де громади розпадаються, асиміляція йде прискореними темпами. У змішаних шлюбах білоруську мову зберегти важче, особливо у великих містах.
- А чи існує ваша, вже "білорусько-татарська" еміграція?
- Наших татар також вивозили в Сибір. А Ромуальда Смайкевича з Клецького району вивезли в Середню Азію, звідки він під час війни потрапив в армію Андерса. В 1945 році переїздить до Англії, де незабаром помирає. Але дітей, видно, виховував добре, в патріотичному дусі, бо його син Сулейман Смайкевич, хоч і живе в Лондоні, але білоруських татар не
забуває, неодноразово надавав матеріальну допомогу мусульманській громаді рідного Клецька.
Яна Козакевича, який спочатку підтримував комуністичну ідеологію, а потім протестував (після арештів і депортацій), засудили і вивезли в Архангельську область. Після амністії - привезли в Казахстан. На батьківщину потрапив лише у 1955 році (до того його боялися пускати в Білорусь - от вам і "амністія"!). Коли з'явилася можливість переїхати в Польщу до рідних, він зробив це, оскільки в радянській владі розчарувався. Вона виховувала "інтернаціоналістів" і безбатченків, а татарська душа проти цього протестувала. Добре передає настрої мусульман вірш Сергія Шункевича:
Трэба сэрцам помніць, дружа мілы
Як зніщаліся бацьков магілы,
Як бульдозер ковзав па мізары...*
Сэрцам помніць:  мы - тутэйшия татары.
Так що про співвідношення татарського і білоруського патріотизму судіть самі. Одне можу сказати точно: чим краще люди різних національностей ставляться одне до одного, тим вищий патріотизм населення в цілому, тим здоровіше суспільство.
Добре, що ваша газета послідовно працює в цьому напрямку. Сійте добро, працюйте на злагоду, і хай вам у цьому допоможе Аллах!

Мінськ - Львів.

*Мізар - мусульманське кладовище.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "З потоку життя"