Версiя для друку Обговорити в форумi

 Саме таку назву має солідний том (понад 300 сторінок!) віршів українських поетів ХІХ - ХХІ століть, присвячених найсвятішому і найпрекраснішому, що є на білому світі  - Матері. Збірка нещодавно вийшла з друку в київському видавництві «Криниця».
 І упорядник цієї антології поезій про матір Володимир Чуйко, і редактор книги Тетяна Майданович провели чималу роботу, аби з величезної кількості віршів українських поетів про матір відібрати кращі з кращих.
 «Книга про Матір», за влучною оцінкою на сторінках газети «Літературна Україна» поетеси Галини Тарасюк, - «це не просто збірка віршів. Це - радше Біблія наших народних морально-етичних заповідей, наших «притч Соломонових», енциклопедія найвищих людських почуттів, пієтету перед найсвітлішим образом і подвигом жертовності - материнством, апофеоз вдячної любові...»
 Поетична антологія «Книга про Матір» особливо цінна в наш час, коли, як зазначається в анотації до збірки, «набувають поширення насильницькі та агресивні ідеології, коли жорстокість, егоїзм та аморальність захоплюють у свій вир життя і громадське, і особисте...».
 Мета, якій служить «Книга про Матір», - прищеплювати високі почуття любові до Вітчизни, до рідної землі, до Матері як наставниці душі і хранительки Життя.
 В книзі представлено твори про матір 232-х українських поетів - від Тараса Шевченка до представників молодшого покоління. Світлий образ матері, цей колективний портрет прародительки людського роду, жінки-страдниці, жінки-трудівниці, коханої і любимої, нашої порадниці і розрадниці виписано в книзі колоритно, різнобічно, правдиво, щиро і трепетно.
 «Книга про Матір» видана за підтримки Київської міської державної адміністрації з передмовою «Берегиня роду і народу» київського міського голови Олександра Омельченка, який, зокрема, пише: «Антологія української поезії «Книга про Матір», переконаний, зігріє душу кожного, хто її читатиме, світлими спогадами і високими почуттями, буде слугувати збереженню і примноженню наших духовних традицій, вихованню наступних поколінь в дусі споконвічної великої шани нашого народу до Матері і Материнства».
 В оформленні обкладинки використано фрагмент картини художника Федора Кричевського «Родина».
 Сердечно здоровлячи наших чарівних жінок зі святом Матері, яке ми вже традиційно відзначаємо в другу неділю травня, пропонуємо читачам «Кримської світлиці» вірші про матір поетів різних часів з «Книги про Матір».

 
 
 РІДНА МАТИ МОЯ...
 Тарас ШЕВЧЕНКО
 * * *
 І досі сниться: під горою
 Меж вербами та над водою,
 Біленька хаточка. Сидить
 Неначе й досі сивий дід
 Коло хатиночки і бавить
 Хорошеє та кучеряве
 Своє маленькеє внуча.
 І досі сниться, вийшла з хати
 Веселая, сміючись, мати,
 Цілує діда і дитя
 Аж тричі весело цілує,
 Прийма на руки, і годує,
 І спать несе. А дід сидить
 І усміхається, і стиха
 Промовить нишком:
 - Де ж те лихо?
 Печалі тії, вороги?
 І нищечком старий читає,
 Перехрестившись, Отче наш.
 Крізь верби сонечко сіяє
 І тихо гасне. День погас
 І все почило. Сивий в хату
 Й собі пішов опочивати.
 1850
 
 Борис ГРІНЧЕНКО
 МАТЕРІ
 Ти надо мною в темні ночі
 Ніколи не стуляла очі,

 Мене, малого, доглядала,
 І сповивала, і кохала,
 Малому виглядала долю
 Й благала Бога, щоб ніколи
 Не довелось мені на світі
 Із лихом, з горем вкупі жити;
 І все кохання, що палало
 У тебе в серці і не знало,
 На кого вилитись, - вповні
 Ти віддала його мені.
 В журбі життя ти доживаєш,
 А все ти долі виглядаєш
 Мені, і мною ти живеш,
 І днів ясних в бездоллі ждеш.
 1880
 
 Володимир СОСЮРА
 * * *
 Над жовтим садом ворон кряче,
 шумить прив’ялая трава.
 У сні я знову матір бачив,

 немов вона іще жива.
 
 У сні примарне все й крилате,
 й не міг я скинуть чари сна...
 Зайшов в кімнату я, а мати
 вже там була, як тишина.
 
 Така страшна од неї сила
 мені у жили, в кров мені...
 Біля стіни вона сиділа
 у біднім, темнім убранні.
 
 Сну не зливалися узори,
 мій слух її дихання п’є...
 Вона дивилася з докором,
 і серце плакало моє...
 
 На жовтий сад дивитись мушу
 і на хмаринки осяйні.
 Чого ж мою тривожить душу
 той погляд матері у сні?
 1962
 
 Дмитро ПАВЛИЧКО
 * * *
 Стоїть переді мною мати,
 Така, як бачив я малим.
 Сміються очі, мов блавати,
 Крізь жита молодого дим.
 
 Сорочка світить, як пелюстка
 Із цвіту яблуні. Чоло
 Затінює зелена хустка,
 Як птиці райдужне крило.
 
 Горить коралове намисто,
 Талярів міниться луска,
 А сонце сяє й пахне чисто,
 Немов дійниця молока.
 
 Побудьте, мамо, коло мене,
 Допоки сонця я нап’юсь,
 Допоки світло незнищенне
 З душі моєї змиє грузь.
 
 Я хочу бути чистим знову,
 Як зору вашого блакить,
 Я хочу в пісню колискову
 Вернутися бодай на мить.
 
 Щоб вічні материнські жалі
 Снагою сповнили мене,
 Щоб на свого часу скрижалі
 Вписав я слово хоч одне.
 
 Щоб юний світ любити дужче,
 Йому світити, з ним рости,
 Щоб серце, ніжне і видюще,
 Не знало тиші й темноти.
 1977
 
 Ліна КОСТЕНКО
 МАТИ
 Вона була красуня з Катеринівки.
 Було у неї п’ятеро вже вас.
 Купляла вам гостинчика за гривеник,
 топила піч і поралась гаразд.
 Ходила в церкву, звісно, як годиться.
 Гладущики сушила на тину.
 Така була хороша молодиця
 і мала мрію гарну і чудну.
 У ті часи, страшні, аж волохаті,
 коли в степах там хто не воював, -
 от їй хотілось, щоб у неї в хаті
 на стелі небо хтось намалював.
 Вона не чула зроду про Растреллі.
 Вона ходила в степ на буряки.
 А от якби не сволок, а на стелі -
 щоб тільки небо, небо і зірки.
 Уранці глянеш - хочеться літати.
 Вночі заснеш у мужа на плечі.
 Де б маляра такого напитати?
 Навколо ж орачі та сіячі.
 Уваживши ту мрію дивовижну,
 приходив небо малювать шуряк.
 Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
 У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
 Якийсь художник у роки голодні
 зробити небо взявся за харчі.
 Були у нього пензлі боговгодні,
 став на ослін, одсунув рогачі.
 У нього й хмари вигинались зміями,
 уже почав і сонце пломінке.
 Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.
 Злізайте, - каже, - небо не таке.
 Вона тим небом у тій хаті марила!
 Вона така була ще молода!
 Та якось так - то не знайшлося маляра.
 Все якось так - то горе, то біда.
 І вицвітали писані тарелі,
 і плакав батько, і пливли роки, -
 коли над нею не було вже стелі,
 а тільки небо, небо і зірки...
 
 Борис ОЛІЙНИК
 
 * * *
 Мати наша - сивая горлиця.
 Все до її серденька горнеться:
 Золота бджола - намистиною,
 Небо - празниковою хустиною,
 Сивий дуб - прокуреним прадідом.
 Білочка - мальованим пряником,
 Жура-журавель над криницею -
 Чистою сльозою-водицею,
 А земля - пшеницею ярою,
 А літа - замисленим явором,
 Що із сорок першого журиться:
 «Де ж це, молодице, твій суджений?»
 Місяць - непоколотим золотом,
 А береза - вранішнім солодом,
 Хата - ластівками над стріхою,
 А туман - вдовиною втіхою.
 Крашанкою - сонечко в миснику...
 А вона до всіх до них - піснею.
 
 Данило КОНОНЕНКО
 МАТИ
 І
 Дзюрчить струмок. Стрекочуть цвіркуни.
 Гудуть джмелі, неначе на басолі.
 Вже літо йде через село поволі
 В садки, городи і на баштани.
 
 Поміж картоплі - синій цвіт квасолі,
 Вилазить гарбузиння на тини.
 А соняхи, мов хлопці ясночолі,
 Тож мати часто кличе їх: «сини».
 
 Одна в садку, одна і на городі.
 Давно сама, а діти у містах.
 І часто їх запрошує в листах:
 «Приїдьте на городину та й годі...»
 
 А тих від справ нічим не відірвати.
 Минає літо. Осеніє мати.
 
 II
 Під стріхою - віночки із цибулі,
 В стручках квасоля на погрібнику,
 І кропу сніп на вишні у садку,
 Та гарбузи в городі, мов поснулі.
 
 Відлітували голосні зозулі,
 І ночі довшають, і справу клопітку
 Знаходить мати в пору отаку,
 Хоч стан її уже роки зігнули.
 
 Спочить сіда, де соняхів ряди
 Свої кашкети жовті познімали.
 Поп’є на призьбі з кухлика води
 І мовить: «Вчора журавлі кричали...»
 А потім тихо попрямує в хату
 Листа онукам в місто написати.
 
 Микола ЛУКІВ
 * * *
 Росте черешня в мами на городі,
 Стара-стара, а кожен рік цвіте,
 Щоліта дітям ягодами годить,
 Хоча вони й не дякують за те.
 
 Живе старенька мати у господі -
 Невтомні руки, серце золоте.
 Щодня і дітям, і онукам годить,
 Хоч рідко хто з них дякує за те.
 
 Ну що ж, про вдячність забувають люди
 Душа сліпа у щасті, а проте
 Вони - прозріють, але пізно буде:
 Черешня всохне, мати - одцвіте.
 
 Василь СИМОНЕНКО
 * * *
 Скільки б не судилося страждати,
 Все одно благословлю завжди
 День, коли мене родила мати
 Для життя, для щастя, для біди.
 
 День, коли мої маленькі губи
 Вперше груди мамині знайшли,
 День, що мене вперше приголубив
 Ласкою проміння із імли.
 
 Як мені даровано багато,
 Скільки в мене щастя, чорт візьми!
 На землі сміятись і страждати,
 Жити і любить поміж людьми!
 1962
 
 Василь СТУС
 * * *
 Господи, гніву пречистого
 прошу - не май за зле.
 Де не стоятиму-вистою.
 Спасибі за те, що мале
 людське життя, хоч надією
 довжу його в віки.
 Думою тугу розвіюю,
 щоб був я завжди такий,
 яким мене мати вродила
 і благословила в світи.
 І добре, що не зуміла
 мене од біди вберегти.
 
 Тетяна МАЙДАНОВИЧ
 ПРЕЧИСТА МАТИ
 Пречиста Мати, Діва Марія
 Цілує Сина в Святій Софії,
 Горнеться з ласкою до немовляти
 Всім Божим дітям Рідная Мати.
 На білім світі народам свято -
 Це твоє серце, Пречиста Мати!
 Бога приймає, людям відкрите,
 Щастям любові з вічності світить.
 В часи недолі, в години болю,
 Молимо Бога разом з тобою:
 Пречиста Мати, ясная зоре,
 Ми з твоїм Сином відчай поборем!
 Ти нас навчаєш терпіти біди,
 Христа Ісуса вірно любити.
 Ділишся з нами хлібом любові,
 Вся твоя сила в Синовім слові.
 На білім світі народам свято -
 Це твоє серце, Пречиста Мати!
 Бога приймає, людям відкрите,
 Щастям любові з вічності світить.
 1999
 
 Олекса ЮЩЕНКО
 СЕРЦЕ МАТЕРІ
 Я не забуду і на мить
 Про ніжність сонячного серця:
 В дитини пальчик заболить,-
 Біль в серці матері озветься.
 
 І доброта, і теплота
 Поєднані у серці тому.
 Дитячі не вернуть літа,
 А пам’ять поверта додому,
 
 Де твій манливий, любий світ,
 Де «Кобзаря» читала мати,
 Де на сторожі юних літ
 Було найважче їй стояти.
 
 І слово матері живе,
 І не вмирати рідній мові, -
 її звучання - світове,
 Із нею ми живі й здорові.
 Звучить, бо вічне серце в ній,
 Душа й кохання щире нені,
 Бо в пісні, вічній і живій,
 Слова Шевченкові натхненні.
 
 Андрій МАЛИШКО
 ПІСНЯ ПРО РУШНИК
 Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
 І водила мене у поля край села,
 І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
 І рушник вишиваний на щастя дала.
 
 І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
 І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
 
 Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
 І зелені луги, й солов’їні гаї,
 І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
 І засмучені очі хороші твої.
 
 І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
 І засмучені очі хороші блакитні твої.
 
 Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
 В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
 І на тім рушникові оживе все знайоме до болю;
 І дитинство, й розлука, і вірна любов.
 
 І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:
 І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
 1958
 
 Микола СИНГАЇВСЬКИЙ
 ЧОРНОБРИВЦІ
 Чорнобривців насіяла мати
 У моїм світанковім краю
 Та й навчила веснянки співати
 Про квітучу надію свою.
 
 Як на ті чорнобривці погляну,
 Бачу матір стареньку,
 Бачу руки твої, моя мамо,
 Твою ласку я чую, рідненька.
 
 Я розлуки та зустрічі знаю,
 Бачив я і в чужій стороні
 Чорнобривці із рідного краю,
 Що насіяла ти навесні.
 
 Прилітають до нашого поля
 Із далеких країв журавлі,
 Розквітають і квіти, і доля
 На моїй українській землі.
 
 Як на ті чорнобривці погляну,
 Бачу матір стареньку,
 Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 14.05.2004 > Тема "Душі криниця"