Версiя для друку Обговорити в форумi

Питання української мови Іван Низовий порушував у своїй публіцистиці („Іронічний роздум з присмаком печалі”, „БУТИ – НАРОДОМ”) та поетичній творчості. Не один десяток його віршів покликаний висвітлити мовну проблему в Україні.
Поет постійно встає на захист рідного слова, безстрашно змагаючись з „вахлаками”, „яничарами”, які „занехаяли мову свою, / І мову чужинців – /Підступно-отруйну змію – / Пригріли / В справік українському нашім / Краю!” [8].
Поет пишається, досить часто сакралізує мову, виводячи її у „ранг” райської: „Ця мова могла / Народитися тільки в раю...” [8]. Рідна мова у нього – це першоджерело життя людського: „Мені відкрилась мова – / Народу нашого добро / Й життя першооснова” [3].
Саме тому позбавлення мови асоціюється в автора з моральним та фізичним каліцтвом людини: „Як же страшно, коли у народу / Мову віднято! / Це означає: віднято свободу, / Руки відтято, / Вкрадено землю, отруєно воду, / Хліб і повітря, / Підлого списа / в серце народу / Встромлено вістря!” [1; 20].
Люди, які відриваються від паростків рідної мови, за І. Низовим, є перевертнями, покручами, що „стали чужаками ще в утробі /Для своєї рідної землі”[4; 57]. Однак, як наголошує автор, навіть такі мовні відщепенці ще здатні відчувати її красу, цілющу, життєдайну силу та сором через втрату свого етнічного кореня. Особливо яскраво ці відчуття загострюються під час відвідин могили речника правди та захисника української мови Т. Шевченка: „ Лиш на мить, / У Каневі, на кручі / Щось у їхніх душах ожива / Й рідна мова – крізь чужі, колючі –/ Заявляє про свої права: / Колисково-лагідним струмочком / Жебонить у затінку суцвіть... / Й соромно стає синам і дочкам, / Що не можуть матір зрозуміть” [4; 57]. Цікавим є контраст, використаний автором на позначення мов: рідна мова у нього колисково-лагідна (ремінісценція про дитинство, колискову пісню, ніжний та лагідний материнський голос), тоді як нерідна – чужа, колюча, вона ріже слух.
Палкою суперницею мови у творах І. Низового постає „язик” – транслітерація з позначення мови російською („язык”). Таким чином, автор передає ситуацію двомовності в країні, презентуючи її як каліцтво нації. Для позначення мовно-язикових протистоянь автор нерідко використовує антитези:„ …Язик галасує, /А мова – німа” [8]; якщо мова виступає творцем великого, прекрасного, вічного, бо вона „могла / Зародитися тільки в раю / Для того, / Щоб люди створили любов і сім’ю, / І пісню таку, / Що натхнення дає солов’ю...” [8], то язик постає руйнівною силою, деструктивним елементом, який „принижує, і зневажа, / І нашу духовність з’їдає, / Мов крицю іржа, – / Вже й рідна земля нам чужіша, / Ніж просто чужа, / І байдуже нам, / Де цьому яничарству межа. / Ми – раю вигнанці, / І вигнано нас недарма: / За нашу любов / До чужих батога і ярма…” [8].
Автор поезій розуміє всю суть небезпеки, у якій опинилася рідна прабатьківська мова в часи бездержав’я та беззаконня, коли панує „тотальне безмов’я” [9]: „А мова... / Немає мови – тільки крик. / Немає слів – полова” [3]. Росіянізми та суржикізми, як полова заполонили українську мову – на цьому поет наголошував в поетичних рядках неодноразово. І. Низовий метафоризує мову, персоніфікує її: „…задушена рідна мова” [7]; „А за порогами вже й мова, / в густий курай упавши ниць, / хрипить, Тарасова…”[6; 25]; „…Бур’яніє чиста нива мови” [2; 7].
Але він вірить у її невмирущість, а тому леліє її, „мов кволу свічу” [5; 23]. Митець категорично виступає проти ідеї спільності української та російської мов, про що заявляє у своїх віршах: „Москвофіли нам про спільність мови / Вкотре повідають залюбки. / Вірно, бо московські Муравйови / Нам „повиправляли” язики”[2; 5].
Отже, серед багатої тематики поезії І. Низового тема мови (її значення для людини, її стану в сучасному житті) посідає чільне місце. Використовуючи багатство літературних тропів та глибокий психологізм, автор яскраво змальовує морально-духовне падіння жертв „тотального безмов’я” [9], закликає схаменутися, і не руйнувати свої етнічні корені, підґрунтям, життєдайним джерелом яких є рідна мова.

А. М. МАНЬКО
(ЛНУ імені Тараса Шевченка)

Література:
1. Низовий І. Горобина ніч: Поезії / І. Низовий. – Луганськ, 1992. – 64 с.
2. Низовий І. Запрягайте, хлопці, коней: Поезії / І. Низовий. – Луганськ, 1993. – 64 с.
3. Низовий І. Любов дрімучою була… [Електронний ресурс] /І. Низовий // Поетичні майстерні. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=84220
4. Низовий І. Пора косовиці: Вірші, поема / І. Низовий. – К.: Рад. письменник, 1990. – 102 с.
5. Низовий І. Пракорінь: Поезії / І. Низовий. – Кремінна, 1993. – 40 с.
6. Низовий І. Самопізнання: Поезії / І. Низовий. – Луганськ, 2006. – 100 с.
7. Низовий І. Таких, як у нас, поетів… [Електронний ресурс] /І. Низовий // Воронці нев’янучі. – Режим доступу:
https://www.facebook.com/groups/825482780834380/
8. Низовий І. Ця мова могла… [Електронний ресурс] /І. Низовий // Поетичні майстерні. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=84199
9. Низовий І. Яке ж бо тотальне безмов’я… [Електронний ресурс] / І. Низовий // Донбасе, будь вовік благословен. – Іван Низовий. – Режим доступу:
https://www.facebook.com/1639055062992939/photos/a.1639234256308353.1073741828.1639055062992939/1668371393394639/
***
Манько А. М. Мовне питання у творчості І. Низового / А. М. Манько // Слобожанська бесіда – 8: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / за ред. проф. К. Д. Глуховцевої. – Вип. VІІІ. – Старобільськ, 2015
 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2018 > Тема "Душі криниця"