Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

Таке очікуване і таке радісне свято для всіх християн — Великдень!
- Христос Воскрес! Воістину Воскрес! - піднесено й урочисто вітаємось...
Однак свято Христового Воскресіння найвеличніше не лише з огляду на церковне вчення. Адже його традиції та звичаї не лише християнські, а й язичницькі, оскільки цей “рухомий” день (залежно від фази Місяця) вважався днем повного очищення землі й людей. Тому великодні народні обряди часто пов'язані з вогнем та водою.
У східних слов'ян стародавній звичай випікання паски походить від ритуального жертвування сонцю священного короваю. Щодо писанок, то, вважали, вони мають магічну силу, виступають оберегом; їхнє значення — символ зародження життя.
Втім, на Великдень до церкви збираються і збирається все чи ледь не все населення міста, села. Хто ще у передвеликодню суботу, хто у неділю — на саме свято Воскресіння Христового святить паску, яйця, сир, масло, шинку, ковбаску, хрін... Відразу після Служби Божої вдома сім'я сідала до святкового столу, а перед тим усі вмивалися із глиняної миски з трьома червоними крашанками, покладеними у неї. Першими вмивалися дочки (починаючи від наймолодшої), потім сини, мати і батько. Після кожного вмивання воду зливали, але так, щоб крашанки не випали з миски. Потім усією родиною молилися і вкотре віталися: “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”. І аж тоді батько брав миску зі свяченими стравами, тричі обходив з нею стіл, ділив свячені крашанки й паску, даючи кожному по шматочку. Примовляв:
- Дай Боже, і на той рік дочекатися світлого Великодня в щасті та здоров'ї!
Починався обід (чи то сніданок) з паски та яєць. Потім їли шинку, ковбаску й інші великодні страви. Годилося скуштувати кожної, бодай трішечки.
Завершивши святкову трапезу, найперше — йшли на цвинтар, аби помолитися на могилах, а потім збиралися на великодні ігри: гралися крашанками в “набитки” (у кого крашанка лусне — той програв), “катка” (чия крашанка найдальше покотиться) тощо. Рештки крашанок та писанок не викидали, бо це — великий гріх! Їх пускали рікою чи закопували у землю на грядках, щоб “добре родило”.
Великдень в Україні не обходиться без веснянок, гаївок. (В окремих регіонах наймасовіше їх виконували на другий день Великодніх свят). Дівчата виходили на них у найкращому одязі. Хлопці не пасли задніх, ставали (хоч інколи сором'язливо) до гурту дівчат. Бувало, що стріляли з гармати, самопалів, щоб лихого відігнати та ще раз Воскреслого Ісуса привітати, нехай навіть у такий нецерковний спосіб. Розважалися до пізньої ночі...
У Великодній понеділок хлопці обливали водою дівчат, а ті, щоб відкупитися від такої купелі, дарували їм крашанки та писанки. Часто це був спосіб залицяння. Також у Великодній понеділок ходили сім'ями в гості, обмінювалися писанками, діти носили паски, писанки та крашанки хресним батькам.
Веселилися усі, бо на Великдень не можна сумувати!

ПІСЛЯ БЛАГОВІЩЕННЯ — СПРАВЖНЯ ВЕСНА

Благовіщення (7 квітня) належить до великих християнських двонадесятих свят. За церковним вченням, цього дня Архангел Гавриїл з'явився Діві Марії в Назареті, щоб сповістити благу звістку: Вона народить Сина Божого — Ісуса Христа.
Народна традиція велить, що від Введення (4 грудня) до Благовіщення не можна працювати на землі, оскільки вона має відпочити для народження нового врожаю. І тільки на Благовіщення Бог благословить усе живе, в тому числі і землю. Аж після  цього свята настане справжня весна, коли можна орати, сіяти, садити городину. А до самого Благовіщення навіть пташка гнізда не в'є. Щоправда, мова про “дрібних” пташок, скажімо, горобчиків, синичок, жайворонків. Бо, наприклад, граки, ворони, сороки вже й пташенят очікують у гніздах, а деякі годують їх. Все ж вірили: якщо якась пташка не дотримається цього правила, то Бог відніме у неї крила; вона зможе тільки бігати по землі, але не літати.
Ще одна магічна дія цього дня: випускати на волю птахів з клітки, щоб вони принесли, як знак подяки господарю, удачу.
Давні фольклорні джерела стверджують, що всі відьми на Благовіщення сидять по домівках, добрим людям лиха не роблять.
Зранку у храмах правлять урочисту Службу Божу, святять проскурки. Пасічники потім частують такою проскуркою, розтираючи її на порошок, бджіл, щоб добре роїлися. А якщо закопати по одній проскурці на чотирьох кутках поля, то воно буде добре родити.
Негоже у цей день проклинати зиму, навіть, якщо “на Благовіщення замерзла вода в діжчині”. Після почутих від людини лихих слів зима може повернутися. Ставалося, що й на Великдень падав сніг. (Взагалі, лихословити — гріх!).
У свято Благовіщення господарі випускали на прогулянку худобу, “щоби кості розім'яла після зими”.
Побутувало й таке повір'я: якщо на Благовіщення дівчина знайде квітку первоцвіту, то невдовзі вийде заміж.
Своєрідним продовженням цього свята (насамперед у народній традиції) є Собор Архангела Гавриїла, або ж день Благовісника — 8 квітня. Господарі у цей день намагалися задобрити Архангела Гавриїла (Гаврила), щоб він часом хати блискавкою не спалив. Саме на Благовісника, вважають у народі, грім та блискавка прокидаються від зимового сну.
З цього дня господарі вже сіють ярові культури — пшеницю, овес, ячмінь. Інколи попередньо святять зерно у церкві.

МОТРЯ СКЛИКАЄ ЖІНОК НА ПОСИДЕНЬКИ

У давніші часи на свято Мотрі (9 квітня) жінки влаштовували свої посиденьки...
Так вже повелося в українській традиції, що жінка посідала найважливіше місце в системі родинних зв'язків. На неї покладалося багато обов'язків: догляд за дітьми (та й за чоловіком теж), ведення справ у господарстві, і щоб хата була біленька, і щоб їсти завжди було що, і ще в полі попрацювати, займатися побутовими ремеслами — щити, ткати, вишивати... Проте вона мала цілком заслужене право на відпочинок, одним із проявів якого є жіночі посиденьки, зокрема у Мотрин день.
Особливих приготувань вони не потребували. Збиралися у когось під хатою на лавчині, лускали підсмажене гарбузове чи соняшникове насіння, і вели свої суто жіночі бесіди, жартували, трохи підспівували, але з церковних або дуже сумних пісень, бо, як правило, на цей час припадав Великий піст, ділилися власним кулінарним досвідом, секретами ведення городництва... Тому жінки збиралися здебільшого “за інтересами” та за віком. Звісно, були просто “сусідські посиденьки”. Якщо до гурту старших жінок долучалися молодиці, то могли багато чому навчитися.
Коли ж накрапав дощ чи було холодно, завивав сильний вітер, тоді жінки засідали за столом у хаті котроїсь господині, смакували чай. Втім, частенько брали зі собою ручну роботу — вишивали, в'язали...
Бодай оком глянути на такі жіночі збори, тим паче — послухати жіночі розмови чоловікам не дозволялося! У цей час вони мали займатися хатніми справами, доглядати за дітьми. (Пригадайте телевиставу “Фараони”). І борони Боже ступити ногою у корчму!
... Довго жінки не засиджувалися, особливо селянки. Адже вранці, зі сходом сонця, знову прийдуть повсякденні клопоти по господарству.
Цінуймо жіночу працю!

ХТО В ХАТІ ГОСПОДАР?

Якщо ретельно вивчати народні повір'я (але, застерігаємо, не сприймати їх за істину!), то з'ясуємо таке: 12 квітня на свято Івана Листвичника можна побачити Домовика і навіть поспілкуватися з ним. Адже, як вірили у давнину, саме цієї ночі Домовик дає волю своїм емоціям, пристрастям, бешкетує досхочу...
Головна його розвага на Івана Листвичника — їздити на конях і заплітати їм гриви. Аби не допустити такого неподобства, господарю слід повісити підкову над кіньми.
Однак Домовик аж ніяк не злий дід, а справжній охоронець домашнього вогнища та родинних святинь. Іноді його вважають істотою невизначеного роду (воно). Проте Домовик найчастіше змальовується як оброслий волоссям дідок, невеликого зросту — чи то ліліпут, чи то карлик. Він прискіпливо стежить за дотриманням родинних ритуалів, вшануванням померлих, виступає посередником між живими та спочилими. Домовик не любить сварок, не терпить чвар, стежить за тим, щоб у родині панували злагода та спокій. Якщо кожен член родини поважатиме Домовика, то він може допомагати у господарстві, особливо чоловікам, навіть догляне за малими дітьми. Якщо ж його чимось образити, не запросити до нового помешкання (тим паче — на новосілля), то тоді добра не чекай. Не буде гаразду у хаті, і край! Там посуд розіб'ється, там шибка у вікні трісне... Багато чого лихого може трапитися.
Кожна господиня на свято Івана Листвичника готувала улюблену страву Домовика — кашу, залишала її на ніч, щоб той добре наситився і злого не вчинив...
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 06.04.2018 > Тема "Душі криниця"