|
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 07.05.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
#19 за 07.05.2004
ЗОРЯ ЙОГО ЖИТТЯ
Іван КУНИЦЬКИЙ.
(Два ордени за один бій)
Я знаю багато фронтовиків-інвалідів, які не можуть сидіти без діла. Більш енергійна частина з них не чекають "манни з неба", а заповнюють своє життя якоюсь діяльністю - хто носить обіди в міську лікарню, підгодовуючи безрідних хворих, хто няньчить дітей-внуків, хто в "Милосерді" латає одяг безсилим дідусям, дехто просто морально підтримує своїх товаришів, виводячи їх з стресового стану, що в наш час буває часто...
До такої категорії діяльних інвалідів та пенсіонерів належить Карпо Микитович Гулак. Мені довелося довго "штурмувати" його, щоб він розкрився і повідав мені про свої фронтові справи, до чого мене надихнули його бойові та трудові нагороди. Це мені таки вдалося, і він з посмішкою сказав, протягуючи пожовтілі від часу аркуші паперу: "Візьми, читай. А коли знайдеш слова:
Мне бы
Горбушку хлеба
Крынку молока,
Кусочек неба,
А на нем облака, -
тоді покажеш мені, щоб я встановив автора цих прекрасних рядків". Оті пожовклі листки були його фронтовим щоденником, а в ньому - слова про нелегке солдатське життя на фронті. "Після тяжких боїв на Нікопольському плацдармі, - читаю я, - на початку березня 1944 року наша 24-та гвардійська стрілецька дивізія, поховавши свого командира генерал-майора Саксеєва в Мелітополі, форсованим маршем по розбитих в'язких дорогах прибула в район Перекопу. Поріділі ряди солдат в тяжких боях наспіх поповнювалися цивільними людьми з визволених з-під окупації південних областей України. Їх вчили воювати, іти за "вогневим валом", створюваним снарядами та мінами; цією справою безпосередньо займався новий командувач 2-ої гвардійської армії генерал-лейтенант Г. Ф. Захаров. За порадою командуючого 4-м Українським фронтом Ф. І. Толбухіна заняття проводилися на місцевості, яка нагадувала ту за Перекопом, де будуть проходити майбутні бої. Через те що від станції Червоний Чабан (Херсонська область) до Перекопу ніякий транспорт не міг рухатися, утопаючи колесами в грузький розкислий ґрунт, то снаряди доставити могли лише солдати на своїх плечах. Майже увесь березень артилеристи 50-го гвардійського артполку 24-ої гвардійської стрілецької дивізії удосконалювали бойову підготовку, приносили снаряди, закопувалися поглибше в матінку-землю. Під кінець місяця вже були готові почати прорив, але тут активно втрутилася погода: 29 - 31 березня на зелені пагони моло-дої трави ліг півметровий покрив снігу. Ось тобі й теплий Крим! Ці три снігові дні були тяжкими, увесь час доводилось відкидати його з окопів. Це робили і німці. Настало "перемир'я" - спільне лихо припинило ворожнечу.
Гвардії старший сержант Карпо Микитович Гулак був тоді помкомвзводу зв'язківців-телефоністів. Командир взводу лейтенант Саркісян перебував у санчастині, його обов'язки повністю виконував Гулак. Він, як і всі телефоністи, тримався спокійно, бо їхня кабельна лінія зв'язку була глибоко закопана в землю - сантиметрів на 25 - 30, а зараз ще й прикидана снігом. Зв'язок в армії звуть "нервами бою", а в наших телефоністів він був добре захищений від траків гусениць танків і коліс автомашин та підвід - приблизно на відстані 10 км кабель закопали в землю. "Глибоко цивільна людина, - так назвав колишнього сільського учителя командир дивізіону гвардії капітан Степан Налімов, - умів встановлювати діловий контакт не лише з учнями в школі, а й з солдатами на фронті".
І ось 8 квітня 1944 року почався бій за визволення Криму. 51-ша армія генерал-лейтенанта Я. Г. Крейзера наступала через Сиваш, а 2-га гвардійська армія генерал-лейтенанта Г. Ф. Захарова південніше Турецького валу проривалася на простори північного степового Криму. В тих жорстоких боях не було жодного квадратного метра, де б не падали снаряди, міни, бомби, не свистіли кулі. І коли б наш кабель лежав просто на землі, як бувало до цього, то дріт постійно б розривало. А щоб працював надійно зв'язок, треба було телефоністам бігати під вибухами бомб та снарядів, час від часу ризикуючи бути убитими чи пораненими. В артилерії найбільші втрати бувають серед телефоністів та розвідників. З практики добре відомо, що приблизно 30 відсотків телефоністів гине. В нас жоден солдат не постраждав. Більше того, коли були проблеми зі зв'язком у командирів 24-ї стрілецької дивізії, пізніше Євпаторійської,
Г. Колесникова та 13-го гвардійського корпусу генерал-лейтенанта Чанчібадзе, вони тимчасово користувалися нашою лінією як запасною. Суворий бойовий генерал Порфирій Чанчібадзе, коли аналізував бої на Перекопі, запитав командира 50-го артилерійського полку майора Обухова, чи вже відправили реляції на нагородження "ваших славних телефоністів", і коли той сказав, що ще не відправили, генерал розпорядився, щоб негайно приготували відповідні документи в штабах дивізії та корпусу. За бій на Перекопі 10 телефоністів взводу були нагороджені орденами та медалями, а тепер уже гвардії старшина К. М. Гулак був нагороджений двома орденами - рідкісний випадок в армії - орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня нагородив генерал Чанчібадзе, а орденом Червоної Зірки - полковник Колесников. До речі, тоді орденами не "розкидалися"...
Нині Карпо Микитович Гулак, ветеран війни і праці, проживає в м. Ялті, з вікна його кімнати видно гору Могабі, а з балкона - лагідне Чорне море. Вони й дають йому життєву наснагу. За плечима 84 роки прожитого життя, тяжкого, але дуже цікавого! Тому творчій людині є чим зайнятися і передавати свій величезний життєвий досвід молоді. Карпо Микитович за характером оптиміст, з нахилом до гумору, він вірить в гарне майбутнє свого народу. Член ветеранської організації, бажаний гість в школах Ялти. Бог подарував йому талант поетичний і гумористичний, тому його вірші та байки часто друкуються в періодичній пресі. Його творчий доробок публіциста оформлений у виданих книжках "Кримські вечори", "Дикі груші", "Відлуння лихоліття", в наборі знаходиться книжка "Кров і сльози" - все це про війну, голодомори, "перебудову", "про маленьких розбійничків-дітей", яких він любить. Ми на порозі 60-річчя Перемоги, за що Карпо Микитович має досить орденів та медалей. А нещодавно його знайшов ще один орден - Української держави - "За мужність" та медаль "Захиснику Вітчизни".
В його рідному селі на Дніпропетровщині обдурили селян, виманили в них землю пройдисвіти. Не міг стояти осторонь цих проблем їхній земляк. І він на-писав гнівного листа Президенту України Л. Кучмі, просив втрутитися в заплутані земельні справи, якими рясніє наше сучасне життя на селі. Про це і йтиметься в книжці "Кров і сльози".
Нехай Бог дає йому, ветеранові і щирій чуйній людині Карпові Микитовичу Гулаку, здоров'я, нових творчих звершень!
м. Ялта.
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 07.05.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1974
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
