"Кримська Свiтлиця" > #17 за 23.04.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
#17 за 23.04.2004
КОЦЮБИНСЬКИЙ, СИН КОЦЮБИНСЬКОГО...
Іван НАУМЕНКО.
(Закінчення. Поч. у № 16). Але це буде пізніше, а поки що Роман і Олена живуть, мабуть, не підозрюючи, що вся країна живе у декількох вимірах. Уже, здається, забуваються голодні 21-й і 33-й роки, уже й колгоспники на трудодні одержують зерно і мають з чого спекти хліб. Уже й у квартирі Коцюбинських, в будинку по вулиці Шевченка, з'явилося двоспальне ліжко з панцирною сіткою. А в Ерика та Юлика свої окремі ліжечка. Вони, ці ліжка, фігуруватимуть серед документів опису майна Коцюбинських, коли арештують спочатку Романа, а згодом і Олену, а дітей передадуть одного в дитбудинок, другого - в дит'ясла. Та це буде через півтора року, а поки що Романові навіть пощастило з'їздити до Бердянська і підлікувати свою задавнену хворобу. Гортаєш документи партійного архіву за 1935 - 1936 роки - і відчуваєш наростаючу тривогу. Ось на зборах слухається закритий лист ЦК КП(б)У про троцькістсько-зінов'євський блок в Україні, і один з промовців вперше називає Коцюбинського "націоналістом". У всіх газетах полощуть ім'я Юрія Коцюбинського, арештованого у березні 1936 року, а Роман - його рідний брат! Отже, і він такий же "ворог народу"! Комусь уже відомо, що Роман і Олена написали листа в ЦК на захист Юрія, доводячи, що це якась фатальна помилка, що не може Юрій - перший командувач військами України, державний і партійний діяч Української Соціалістичної Радянської Республіки - бути ворогом свого народу. Через декілька місяців факт листа в ЦК слідчий приплюсує як доказ того, що Роман разом з Юрієм готував терористичний акт проти керівників республіки. Поки що його обвинувачують товариші по партії, Роман відчуває, як дедалі тугіше стискається кільце навколо нього. Ось на зборах 7 грудня, на яких "проробляли" доповідь Сталіна "Про нову Конституцію Союзу РСР" і коли кожен промовець закінчував свій виступ обов'язковою здравицею на честь "вождя всіх народів", - ні Коцюбинський, ні Писаржевська не виступали. Чому? Може, їм не надали слова? Чи й самі відчули трагедію, що нависла над країною і над ними? Адже через п'ять днів, 12 грудня, Романа арештують з одночасним обшуком вдома і на роботі, а згодом виведена з парткому і виключена з партії Олена щоночі чекатиме, що ось-ось і за нею прийдуть енкаведисти... Так почала діяти "найдемократичніша в світі сталінська Конституція", і новий 1937 рік Роман зустрів у київській тюрмі. Не можу та й не маю морального права писати ні про умови утримання ув'язнених, ні про ті страхітливі методи добування зізнання "ворогів народу". Про все це достатньо документів і свідчень людей, які самі пережили той жах. Переді мною тільки "Уголовное дело № 32208" по звинуваченню гр-на Коцюбинського Романа Михайловича за ст. 54-8 і 54-11 КК УРСР, документи по реабілітації, а також тоненька тека про арешт О. Є. Писаржевської. Вчитуючись у ці архівні матеріали, бачиш, як мужньо тримався Роман на допитах, що тривали майже вісім місяців. Починаючи з першого, датованого 11 січня, і до останнього від 15 серпня 1937 року він категорично заперечує свою приналежність до будь-якої "контрреволюційної націоналістичної троцькістсько-терористичної організації", не обмовляє нікого з тих, кого називав йому слідчий. Нічні допити, здавалося б, одразу зламають і значно міцнішого здоров'ям, ніж Роман. Один з його катів Давидов, коли його спитали у 1955 році при розгляді справи про реабілітацію Романа, зізнався, що тільки 15 серпня 1937 року він, оперуповноважений, сержант держбезпеки разом з начальником відділення, лейтенантом держбезпеки Бондаренком "вибили" зізнання, що у 1927 році в Одесі проводив "українізацію по лінії культури". Цього було достатньо для обвинувального висновку. Його затвердили заступник начальника управління НКВС по Вінницькій області Морозов (більшість допитів проводилась у Вінниці) та помічник прокурора Союзу РСР Раінський. А далі був суд. Весь протокол закритого судового засідання виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР міститься... на одному аркуші. Але й суд змушений був констатувати (цитую за оригіналом): "...виновным себя признает только в том, что в своей практической деятельности проводил националистическую линию... Ни в каких а/с организациях (тобто "антисоветских". - І. Н.) не состоял, никогда террористических намерений не имел...". В наданому йому останньому слові Роман Коцюбинський сказав (цитую за тим же протоколом): "Тяжесть имеющихся против меня улик велика. Доказать неосновательность этих улик мне нечем. Прошу вынести справедливое решение по моему делу". Яке ж рішення виніс "найсправедливіший у світі радянський суд"? Ось вирок від 26 вересня 1937 року: "Исходя из изложенного и руководствуясь ст. ст. 296 - 297 ПК УССР, Военная Коллегия Верховного Суда СССР приговорила: КОЦЮБИНСКОГО Романа Михайловича - к высшей мере уголовного наказания - расстрелу, с конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества. Приговор окончательный, обжалованию не подлежит и на основании Постановления ЦИК СССР от І.XII.34 г. подлежит немедленному исполнению". Наступного дня, 27 вересня, вирок був виконаний. Це засвідчено довідкою, акуратно підшитою у "Справі № 32208". Так десь в одеських підвалах (виїзна сесія була саме в Одесі. - І. Н.) куля енкаведиста-ката обірвала життя Романа Михайловича Коцюбинського, найменшого сина класика української літератури. Романові тільки 3 вересня виповнилося 36 років... За кілька місяців до цього був розстріляний Юрій Коцюбинський. А яка ж доля спіткала Олену Писаржевську та її двох синів? Олену теж арештували у 1937-му, вона пробула декілька місяців у мелітопольській тюрмі. В протоколі допиту зафіксовано (подаю в перекладі): Слідчий: - Ви звинувачуєтесь у контрреволюційних діях, які ви проводили разом зі своїм чоловіком Коцюбинським Романом Михайловичем, спрямованих на повалення Радянської влади і знищення комуністів. Визнаєте себе винною в пред'явленому обвинуваченні? Писаржевська: - Винною себе в пред'явленому звинуваченні не визнаю, бо контрреволюційною діяльністю я не займалася... Чотири місяці чекала смертного вироку мати двох дітей. За цей час вона посивіла (в свої тридцять років). Доля змилосердилась, і в лютому 1938 року жінку випускають з тюрми. Ні, не тому, що пожаліли її дітей і не тому, що вона категорично відмовилася служити таємним агентом НКВС, про що свідчить так званий "Меморандум". На його 1-й пункт: "Можно ли завербовать осужденную и для какой цели?" слідчий записав: "Нет". Писаржевську звільнили, бо саме тоді ЦК ВКП (б), наляканий розмахом енкаведистської інквізиції, прийняв постанову про незаконні дії керівництва НКВС. І слідчий, який допитував Писаржевську, писав їй обвинувальний висновок, змушений був зафіксувати: "...Знайшовши, що в процесі слідства не добуто даних про її контрреволюційну діяльність, Писаржевську Олену Євгенівну, яка утримується під вартою при мелітопольській тюрмі, з-під варти звільнити, справу слідством припинити і здати в архів...". А що сталося далі, мені в листах у 1990 році розповів... Юлій Коцюбинський. Так, той самий Юлик, якого у 1937 році після арешту батька й матері віддали у дит'ясла, а нині уже сам дідусь і очолює літературно-меморіальний музей свого славетного діда у Чернігові. До 1941 року Писаржевська жила в Молочанську, а потім евакуювалася в Сталінградську область. В шістнадцять років Ерик утік на фронт і там загинув. Юлій виховувався у дитбудинках і тільки у 1955 році син і матір зустрілися. Олена Писаржевська працювала на Щокінському хімкомбінаті Тульської області. Померла у 1980-ті роки і похована в Ясній Поляні. Юрія і Романа Коцюбинських, а також Віталія Примакова, що був чоловіком їхньої сестри Оксани, реабілітовано ще в 1956 році. Довідки про їх реабілітацію видані їхній сестрі Ірині Коцюбинській. А самого Юлія, за його розповідями, доля кидала з вогню та в полум'я як сина "ворога народу" і, звичайно ж, "націоналіста". Але все ж не була такою жорстокою, як до його батьків. А може, часи вже змінилися?..
Часопис "Хортиця", № 7, 1998 р.
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 23.04.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1930
|