Як уже повідомляла "Кримська світлиця", з 22 по 26 квітня очікується архіпастирський візит до Криму Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. В неділю 25 квітня Патріарх правитиме Богослужіння в кафедральному соборі святих рівноапостольних Володимира та Ольги м. Сімферополя, що на вулиці Севастопольській, 17-а. Пропонуємо читачам підготовлену єпископом Сімферопольським і Кримським Климентом розповідь про Патріарха, з чиєю особою пов'язані наші сподівання на відродження в державі єдиної, істинно української церкви. Бог надії (Рим. 15,13) з'єднує у Христі людей у всесвітнє братство і поширює свою любов, що не знає меж і перепон, на увесь Всесвіт, який бажає об'єднати під Главою Христом (Єв. 1,10). Місія Української церкви передбачає і вимагає її єдності. Наша церква єдина по суті, бо її Ісус Христос придбав Собі кров'ю Своєю (Діян. 20,28). Незалежно від історичної форми вираження ця єдність нерозривно пов'язана з її іншими суттєвими властивостями: святістю, соборністю, спадкоємством. Ці рядки можна вважати передмовою до описання наступних подій, пов'язаних з історією Української православної церкви Київського патріархату, більше чи менше відомих читачеві. Але як в уявленні її прихильників, так і недоброзичливців існування цієї церкви нерозривно пов'язане з її першою особою, котру можна вважати одним із стовпів, на яких тримається горда дзвіниця воістину української незалежної Церкви, - Патріархатом Філаретом. Народився Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України (в миру - Михайло Антонович Денисенко) 23 січня 1929 року в с. Благодатному на Донеччині. Його батько працював на шахтах Донбасу, а під час Другої світової війни загинув на фронті під Запоріжжям. По закінченні школи в 1946 році Михайло зі згоди матері вирішив присвятити себе служінню Богу. В Одеську духовну семінарію його зарахували одразу на 3-й курс, і закінчив він її на відмінно. На другому курсі Московської духовної академії Михайло прийняв чернечий постриг з іменем Філарет на честь праведного Філарета Милостивого і його зобов'язали наглядати за патріаршими покоями Троїце-Сергієвої лаври. Здібності і смирення молодого послушника були помічені патріархом Алексієм І (Симанським), і вже на початку січня 1950 року монах Філарет був висвячений в сан ієродиякона, а ще через два роки став ієромонахом. Невдовзі, після закінчення духовної академії з науковим ступенем кандидата богослов'я, Філарета було призначено викладати Святе Письмо в академію, де він нещодавно навчався, та духовну семінарію. А в 1953 році він вже мав звання доцента і посаду старшого помічника інспектора академії. Згодом його в сані ігумена переводять інспектором Саратовської духовної семінарії, наступного року - Київської. А на 29-му році життя Філарет одержав сан архімандрита і був призначений ректором Київської духовної семінарії. Та не без втручання патріарха Алексія І, що діяв в згоді з радянською владою, в 1960 році Київську духовну семінарію було закрито, інші семінарії почали вже закриватися одноосібним рішенням партійних органів. Цього ж року архімандрита Філарета було призначено управляючим справами Українського екзархату і настоятелем Володимирського кафедрального собору в Києві, а пізніше він півроку був настоятелем подвір'я Російської православної церкви при Александрійському патріархаті в Александрії у Єгипті. Невдовзі після обрання Філарета єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії відбулася його хіротонія в єпископи, в якій брав участь майбутній Патріарх Московський і всієї Русі митрополит Пімен. Після служби в Австрії, де створюється єпархія РПЦ, Філарет призначається єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії та ректором московських духовних академії і семінарії, очолює комісію, що займається науковою роботою. А 14 травня 1966 року єпископа Філарета було висвячено в сан архієпископа і призначено постійним членом Священного Синоду, четвертим патріаршим екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким (титул екзарха в Україні був введений в 1921 році і відновлений в 1944-му у зв'язку з вимогами нової міжнародної доктрини, згідно з якою Україна теж вважалася суб'єктом міжнародного права). 25 лютого 1968 року архієпископ Філарет постановою Священного Синоду одержав сан митрополита і право ношення двох панагій. І хоча на той час релігія була гнаною, закривалися і перепрофільовувалися церкви, лише у киян відібрали Києво-Печерську лавру, Софійський собор, а що збереглося, витіснялося з центру міста, митрополит Філарет зазначає: "Я прийняв справи, коли в Київській митрополії нараховувалося понад двісті парафій, з часом їх стало вдвічі більше". Митрополиту вдалося відстояти Володимирський собор, припинити руйнацію храмів і розгін релігійних общин. А в 1972 році кількість церков України вже складала 62,4% від усіх християнських храмів Радянського Союзу. І вже тоді митрополит Філарет намагався призначати на єпископські кафедри і в приходи єпископів та священиків українців за походженням. Митрополитом Філаретом велася також миротворча і благодійна робота, чим він заслужив пошану у всьому світі. В 1970 році митрополита Філарета було обрано почесним членом Московської духовної академії, а в 1973-му - Ленінградської. Він - доктор богослов'я, автор численних робіт. В 1979 році Будапештська реформаторська академія удостоїла митрополита почесного звання доктора богослов'я "Гоноріс Кауза" Пряшевського богословського факультету, а через п'ять років він одержав таку ж ступінь на богословському факультеті в Празі. Митрополит Філарет став заступником голови комісії, створеної для святкування 1000-ліття хрещення Русі, і через хворобу її голови патріарха Пімена основні турботи з цього приводу змушений був взяти на себе. А невдовзі, разом з початком демократичних перетворень в нашому суспільстві, в Україні розпочався рух за відродження Української автокефальної православ- ної церкви. Усвідомлюючи, що в такий спосіб можна втратити близько 35 мільйонів віруючих, керівництво Російської православної церкви запропонувало провести реорганізацію екзархату і утворити Українську православну церкву в складі РПЦ. А 30 - 31 січня 1990 року архієрейським собором РПЦ, за головування митрополита Філарета, було прийняте положення, згідно з яким "філія" РПЦ в Україні одержала назву "Українська православна церква". Після смерті патріарха Пімена таємним голосуванням Священного Синоду митрополита Філарета було обрано місцеблюстителем Московського патріаршого престолу, а це напевне означало, що згодом він стане патріархом. Але КДБ СРСР мало на це місце іншу кандидатуру і після довготривалих інтриг та семи турів голосування проштовхнуло-таки свою людину - 8 червня 1990 року було обрано Патріархом Московським і всієї Русі митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Рідігера). (Далі буде).
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
