Версiя для друку Обговорити в форумi

Хтось святкував День Закоханих, що проминув на цьому тижні, хтось ні, але «Кримська світлиця» з величезним задоволенням пропонує сьогодні читачам добірку натхненних віршів вже добре відомої нам поетеси Олени Іськової, присвячених цьому оспіваному в віках найіменитішими поетами, але все так само новому, хвилюючому, збурюючому кров почуттю. Тож насолоджуйтесь, любі «світличани»!

Олена ІСЬКОВА

Я СТАНУ ЗОРЕЮ…
Торкніться хоч подихом… тіла
У сяйві липневої ночі.
Я б зіркою в небо злетіла,
Де місяць промінням хлюпоче.

Дозвольте на кінчиках пальців
Відчути тепло ваших весен.
Хай душі кружляють у танці,
Хвилюючи місячне плесо.

Хай ніч нам накине на плечі
Гаптовану сріблом кирею.
Ваш подих — це тільки предтеча.
Цілуйте — я стану зорею…

* * *
Заледве доторкнулись почуттями,
Зірками з-під опущених повік.
О Боже мій, як погляд Ваш обпік,
До болю, сліз, до муки, до безтями…
Я Вами упокорена навік.

А Ви пройшли легким попутним вітром,
Здійнявши випадково буревій.
Та я б пила любовних мук напій,
Лишень осяйте життєдайним світлом,
Подарувавши серденьку розвій.

Ви зникли в ніч із сонцем у торбинці,
Розкривши тайну: ви не сніг—вогонь,
Ви — ніжний ангел, що торкнувся скронь.
…Не покидайте з болем наодинці,
Лишіть хоча б тепло своїх долонь.

А МИ ДОСІ НА ВИ…
Я не смію і очі підвести —
Стільки літ, а ми досі на Ви.
Світські бесіди, стримані жести…
Ще б на серце
накласти би шви.

А, буває, пройдете Ви поряд,
Близько так, що аж серце з грудей…
Та його я затисну, а погляд
І байдужість на вид — для людей.

А вночі в яблуневому саду,
Цілуватиму зорі й бруньки,
Бо принесе для серця розраду
Випадковий Ваш доторк руки.

Я НЕ ПРОШУ…
Я не прошу у Вас… любові…
І, навіть, дружби не прошу…
Хоч… губи скусані до крові…
Хоч … досі Вам вірші пишу…

Я не прошу... у сон впустити...
Вам не стривожу почуття...
Я зможу! Я зумію...
жити...
Буває ж без душі життя...

Я не прошу, щоб Ви здригнулись,
Почувши десь моє ім’я…
Якщо Ви легко все забули,
То позабуду Вас і я!

*  * *
Я важко так перехворіла Вами,
Що рана в серці досі кривавить.
А Ви...
болюче різали дзвінками.
А Вам…
байдуже, Що мені болить.

А я складала нишком Вам сонети.
Ви ж, прочитавши, кидали в смітник...
Свою увагу, як бомжу монети,
Зневажливо кидали, лиш би зник.

Ах, знали б Ви, яка страшна хвороба…
Як мучилась, чекаючи дзвінка.
Я знов пишу, та це остання спроба
Отримати від Вас хоч п'ятака…

…Я важко так перехворіла Вами,
Що лікарі давали шанс із ста.
Я ж вижила, зцілилась молитвами,
Вже й рана в серці трохи зароста…

*  * *
Я писала до Вас …
листи,
Та відправити…
не змогла…
Намагалась сказати…
Ти…
І чекала від Вас…
тепла…

Уявляла єднання…
душ
І злиття у єдине…
тіл…
Ви ж мене під холодний…
душ…
Почуття, як десерт…
на стіл…

А я знов довіряла…
Вам…
Тамувала у серці…
біль…
Та не вірте моїм…
словам…
Сипте далі на рани…
сіль…

І нехай біль зітре…
сліди,
Що кипіла у серці…
кров…
Буду вдячна для Вас…
завжди,
Що пізнала таку…
Любов…

*  *  *
Я так шукала слів, перебирала фрази,
Нанизувала літери в рядки.
У сяєві свічі просолені алмази
Втирала рукавами зі щоки.

Усе не те. Не так лягають на папері
До відчаю загострені слова,
Щоб показати Вам із гордістю на двері,
Коли душа бринить, як тятива.

Бо кожен крок до Вас ступаю, як по лезу.
Бо скальпелем врізаються дзвінки.
Бо Ви мою любов, як по зимі березу,
Байдужістю рубали на тріски

І кидали в вогонь… Мабуть, перегоріла.
Лишилася лиш спогадів зола.
Та все ж, коли до Вас зима нагряне біла,
Я принесу Вам пригорщу тепла.
 
ОСТАННІЙ ЛИСТ…
Останній лист до Вас, мов сповідь Богу,
Коли до Вічності лишається лиш крок,
Це біль в постскриптумі до епілогу,
Банальність фраз, затерта до дірок.

Вогонь із слів так обпікає пальці,
Їх погашу слізьми. Перепишу рядок.
Душа моя натягнута на п'яльці,
І кожне слово б'є у груди, мов гвіздок.

А я пишу. Так треба все сказати!
Не упустити б цей єдиний шанс!
Та і в цей раз лише вогонь освятить
Останній лист.
Останній лист до Вас.
 
*  *  *
Шукай мене в сузір'ї віщих снів,
В легкім промінні місяця у повню.
Я барвами життя твоє наповню
Оголено-нестримних почуттів.

Хіба ти не цього завжди хотів?
Я поведу тебе поміж зірок,
Де сонечко схилилось на перила.
Не обпали лишень, благаю, крила
І душу до колапсових дірок.

Чи доки ще не пізно стишим крок?

Шукай. Знайди. Торкнися до чола.
Хай по плечах розсиплеться волосся,
І наших душ весняне суголосся
Від заздрості прикриє ніжна мла.

Бо в нас на двох є тільки два крила.
 
 
ТИ ТИХЕНЬКО ПІДЕШ…
Ти тихенько підеш
 в зацілований росами ранок,
Посміхнешся звабливо
 і зникнеш у срібній імлі.
Колихатиме зорі
 й співатиме пісню світанок,
Як нестримна любов,
 запалила серця на землі.
 
Потім стихне, щоб тут
 не сполохати радістю щастя,
Лиш у травах розкішних
 творитимуть вальс цвіркуни.
Зачерпну з джерела
 і прийму від природи причастя.
Ти підеш, та за мить
 повернешся у сонячні сни.

Пригадаю до слова,
 про що шепотів цілий вечір —
Затріпоче душа
 і змахне в піднебесся крильми.
Ніч накине легенько
 серпанок фатою на плечі.
Ти і я зникнем в тиші,
 бо в світі народиться МИ.

НЕ ОСУДИ…
Не осуди. І не роби рабою
Розпечених, мов лава, почуттів.
Я просто буду… дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу слів.

Не осуди, що серце шаленіє
Від думки, що на світі десь є ти.
І що душа від доторку весніє…
Хоч сонечком надії освіти!

Не осуди ці почуття гарячі,
Вразливі, мов у березні сади.
Твою байдужість я тобі пробачу.
Лиш за любов мене не осуди…

КАВА (Я любила тебе…)
Я любила тебе і щоночі пила чорну каву.
Гіркий присмак розлук і загублених в роздумах фраз.
Ти ховав блиск очей і усмішку звабливо-лукаву.
Наші душі від болю звивалися в муках не раз.

Утікали від долі, змиваючи сльози водою.
Я пила знову каву, щоб більше не бачити снів.
Відлітаючи в небо, гукала тебе за собою.
Побоявся розкрилля: буденність лишать не посмів.

Все лишилося звичним, лиш ночі самотньо-солоні.
За сценарієм щастя минають приречено дні.
…Доля знову зведе і з’єднаються наші долоні.
Нацукровану каву завариш ізрання мені….

КОЛИ…
Коли моє серденько відвесніє
І паморозь вплететься у косу —
Я ззовні, може, трохи постарію,
Але кохання юним пронесу.

Таку любов не висловиш словами,
Та й слів не треба — все покаже час.
Коли ж ми разом пройдемо всі драми,
Ти зрозумієш, ЩО єднало нас.

Якщо ж тобі на нашім небокраю
Засяє інша зірка навесні,
Навіть тоді тебе не розкохаю
І будеш снитись, як і снивсь мені.

Коли ж в очах засвітиться зажура,
Тобі дітьми розраду принесу,
І піде в безвість доленька похмура,
Коли змахну із щік твоїх росу.

А потім й в тебе посивіють скроні,
Захочеться і затишку, й тепла.
Пробачу все і у твої долоні
Віддам любов, що в серці зберегла.

Хоч сонечком заглянь в моє вікно.
Я стомлена тріскучою зимою,
Чекаю змін, мов чисте полотно,
Заглянь на мить — і розцвіту весною.

Розправлю крила — миттю в небеса.
(Ах, Боже мій, як довго я проспала...)
Моя душа від сонця воскреса,
Лиш не зникай! Я так тебе чекала…

* * *
Не залишай мене на самоті
Вмиватися прогірклою сльозою.
З тобою ми давно вже не святі,
Та наші долі сплетені лозою.

І ангел в нас давно один на двох.
Не відбирай, прошу, у нього крила.
Хто винен з нас — розсудить тільки Бог —
Не мають люди почуттям мірила.

…Не залишай, прошу, мене одну
У пустоті, засніженій думками.
Лиши хоча б надію осяйну,
Що ти колись повернешся з роками…

А ТИ МОВЧИШ…
А ти мовчиш…
 Ні слова…
 Ні півслова….
Ні м'яко «Так», а ні жорстоко «Ні!».
Невже не бачиш: я уже готова…
Втопитися готова у брехні…

А ти мовчиш…
 Мовчанням душу краєш…
І сумніви в душі, немов вогонь.
Моїми почуттями вміло граєш.
Я подумки благаю: «Охолонь»…

А ти мовчиш…
 Ти близько та…
 Далеко…
Хоча б на мить
 відчути доторк рук…
Щоб спрагле тіло спопеляла спека…
І кров у скроні…
 Подих…
 Серця стук….
А ти мовчиш….
 
ВІДБОЛІЛЕ КОХАННЯ
Я научилась дихати без тебе,
Стрічати сонце, цілувати зорі.
Лиш гіркі сльози зболеного неба,
Такі як в мене щирі та прозорі.

Я можу вже пройти собі байдуже,
І навіть крадькома не озирнутись.
Від вбивчих слів твоїх, мій милий друже,
Втрачаючи свідомість, не здригнутись.

Я майже призабула ніжні губи,
Навчилася ночами не чекати.
Я можу все. Лише не можу, любий,
Тебе хоч на хвилину розкохати!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2017 > Тема "Душі криниця"