Версiя для друку Обговорити в форумi

Вам моя пам'ять довіку…

Мабуть, немає в Україні поета, окрім Тараса Шевченка, якого б народ так любив, шанував і цитував як Степана Руданського. Він був і залишається для нас талановитим лікарем, апостолом українства, символом нації. Геніальна особистість, пророк, який передбачив у своїх поезіях нелегкий шлях для України та віщував їй щасливе й вільне життя. Його творча спадщина не втрачає з часом актуальності, а набуває нового прочитання, усвідомлення. Героїчні й трагедійні події останнього часу змушують по-новому осмислити творчість великого українця. Стежина пам’яті до Руданського не заростає бур’янами забуття, а шириться й квітне новими барвами.
Ще в 1981 році в Калинівському районі на Вінниччині було започатковано обласне свято сатири й гумору імені Степана Руданського, у 2009 році свято набуло статусу Всеукраїнського і проводиться щорічно. Цього року 14-15 січня на батьківщині поета й лікаря відзначили 183-тю річницю від дня його народження. Традиційно свято розпочалося на батьківщині Степана Руданського в його рідному селі Хомутинці на Вінниччині. Гості відвідали музей лікаря й поета, поклали квіти до його пам’ятника та на могили його батьків. На сцені сільського Будинку культури, окрім місцевого народного театру «Вінок Руданського», виступили члени Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського, гості з Львівщини та Запоріжжя. Наступного дня гостей зустрічав райцентр Калинівка. Святкування відбулося на площі, що минулого року була названа іменем Степана Руданського. До пам’ятника поету й лікарю лягли квіти. На свято завітали українські письменники: Олег Чорногуз, Володимир Горлей, Віктор Цимбал, Віктор Крупка, Людмила Лихогляд та інші. Прибула делегація Житомирського обласного об’єднання товариства «Просвіта» на чолі з Святославом Васильчуком. До складу делегації увійшли також правнучатий племінник Степана Руданського, військовий лікар Олексій Боржковський, кандидат історичних наук, доцент Житомирського національного агроекологічного університетуту Геннадій Махорін. Цікавою була мистецька програма. На святі виступили художні колективи та виконавці з Калинівщини та з різних куточків України; проводилися спортивні ігри, змагання, конкурси для дорослих шанувальників творчості С. Руданського та дітей.
У січні 2017 року Житомирською обласною телерадіокомпанією з допомогою вінницьких колег було створено відеофільм «Пам’ятаємо, не здаємось....», присвячений Степанові Руданському, що увійшов до циклу передач «Червона калина».
Цьогоріч лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського стала голова Хомутинецької сільської ради Оксана Петрівна Мудрик, яка багато зробила для популяризації творчості поета, для організації щорічних святкувань, ремонту сільського музею поета й лікаря, Будинку культури, упорядкування села. Дипломантами премії стали письменники-гумористи Григорій Єлішевич з Сумщини та Микола Савчук з Прикарпаття.
У 2016 році у Вінницькому видавництві «Нілан-ЛТД» побачила світ збірка віршованих творів «Московська ікра: сатиричний блокпост письменників Вінниччини». (Назва походить від однойменної співомовки С. Руданського «Московська ікра», написаної ще в 1858 році). Нащадок С. Руданського Олексій Боржковський, незважаючи на поважний вік, активно надає медичну волонтерську допомогу фронту. Саме він запропонував вінницьким письменникам створити сатиричну збірку для підняття бойового духу воїнів АТО, патріотизму всіх свідомих верств населення України, він один із тих, хто надав фінансову допомогу у виданні книжки.
«Ви тільки подивіться, як сьогодні актуальні гумористичні, сатиричні й ліричні вірші мого прадіда про російських окупантів на українській землі! Та зібрати б їх під єдиним дахом збірки разом з творами сучасних відомих письменників-патріотів Вінниччини – і на фронт! У школу! В бібліотеки! Треба цілити у свідомість! У боязливість та інертність! Треба нації зростати й міцніти українським духом – і переможемо!», – говорив Олексій Боржковський, лікар і патріот. У збірці розвінчується імперська сутність «рускава міра» в Україні, який сіє загарбницьку війну. У книзі вміщено патріотичні й вільнолюбні твори Степана Руданського, славнозвісного продовжувача його справи Олега Чорногуза, поетів-патріотів Анатолія Бортняка, Володимира Рабенчука, Леоніда Куцого, Миколи Пасічника, Олексія Бойка, Віктора Цимбала, Олександра Височанського. Книга вчить любити й боронити Україну.
У грудні 2016 року в Житомирській загальноосвітній школі № 28 імені гетьмана Івана Виговського за ініціативи вчителя-методиста вищої категорії Наталі Капінус розпочалися підготовчі заходи до вшанування пам’яті С. Руданського: різноманітні конкурси, виставка світлин. А 1 лютого 2017 року тут успішно пройшов історично-літературний урок «В гостях у Степана Руданського». Звучали сопілка і флейта. Вдало впліталися в хід уроку влучні доповнення Олексія Боржковського, який розповів багато цікавих фактів з життя поета й лікаря.
Незважаючи на політичну ситуацію, в тимчасово окупованому Криму патріоти бережуть пам’ять про Степана Руданського: в Ялті двічі на рік – на день народження й день смерті поета й лікаря – приходять на могилу Степана Руданського, щоб вшанувати його пам’ять.
Чимало повідомлень з Криму надходять на адресу правнучатого племінника Степана Руданського Олексія Боржковського. Ось тексти деяких з них:
«З радістю повідомляю Вам, – пише вчителька української мови Валентина Овсійчук, – що в Ялті (січень 2017 р.) відбулась краєзнавча конференція. Я зі своєю ученицею Лілією Приваловою виступали з темою «Степан Руданський – ялтинський поет і лікар». Усе пройшло на ура!!! Показали все на ТВ-Ялта. Я передала вітання від Вас і Вінниччини. Слава Степанові Руданському!».
«З днем народження Степана Руданського! На наступному тижні повезу йому квіти», – пише мешканець м. Сімферополя.
…Сумно думати про те, що в далекій Ялті, в анексованому Криму лежить в землі наш незабутній земляк Степан Руданський, який і в останні хвилини свого життя наспівував свою улюблену пісню «Україно моя мила…».

О. А. Юрчишина,
дипломант премії ім. С. Руданського,
головний бібліотекар Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова

На фото: пам'ятник на могилі С. Руданського в Ялті

Степан РУДАНСЬКИЙ

МОСКОВСЬКА ІКРА

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба:
«А що то?» – питає.
 
«А что ж! Ікра салдацкая, –
Став москаль брехати. –
Віть с етаво у нас, бабка,
Виходют салдати!..»

«Почекай же, бісів сину, –
Стара собі каже, –
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»

Тілько лихе москалину
З хати відвернуло –
Баба порох – та до печі, –
Печі, як не було!..

«Чи ж не біс, – говорить баба,
З вражою ікрою!
І в ікрі ще москалина,
А смердить москвою!»
15 апреля [1858].

ГЕЙ, БИКИ!

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, бики! Бадилля зсохло,
Самі валяться будяки,
А чересло, леміш новії…
Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Ломіть бадилля,
Ломіть його, валіть на прах;
Нехай не буде того зілля
На наших батьківських полях!
А чересло моє ізліва,
Леміш із правої руки
Зітнуть і корінь того зілля, –
Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зоремо поле,
Посієм яреє зерно,
А спаде дощик, незабаром
В землі пробудиться воно.
Пробудиться і на світ гляне,
І, як дівочії вінки,
Зазеленіють наші ниви, –
Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зерно поспіє,
Обіллє золотом поля,
І потече ізнову медом
І молоком свята земля.
І все мине, що гірко було,
Настануть дивнії роки;
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, бики!
13 окт[ября 1859].

ДО УКРАЇНИ

Ой з-за гори, із-за кручі
Та скриплять вози їдучи,
Попереду козаченько
Так вигукує, йдучи:

«Україно, Україно,
Моя рідна мати!
Чи ще довго над тобою
Будуть панувати?

Чи ще довго кривавицю
Будуть з тебе пити,
Тай діточок твоїх бідних
В кайдани водити?

Твоя слава – у могилі,
А воля – в Сибірі;
От що тобі, матусенько,
Москалі зробили!

Гукни ж, гукни, Україно,
Нещасная вдово!
Може діти на твій голос
Обізвуться знову!

Може знову розв’яжуться
Зав’язані руки,
Може знову бряжчатимуть
Козацькі шаблюки!

Може військо запорозьке,
Як море, заграє,
А дівчина, як і вперше,
Пісню заспіває!

Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Кров за кров катам нашим
І муки за муки!

Гукни ж, серце-Україно,
Та тільки скоріше,
Бо чим більше ссуть кров нашу,
Все більше та більше!»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2017 > Тема "Українці мої..."