Версiя для друку Обговорити в форумi

Про кіно і не тільки...

За 30 років, що минули від часу катастрофи на Чорнобильській АЕС, 30-кілометрова зона навколо зруйнованої електростанції перетворилася на заповідник дикої природи. Проте серед занедбаних будинків і хащів залишаються жити люди. Вони працюють, вирощують овочі на городі й нечасто між собою згадують жахливі події 26 квітня 1986 року. Про життя Чорнобильської зони після аварії впродовж останніх років зняли низку цікавих фільмів.

«ЛЮКСЕМБУРГ» СЛАБОШПИЦЬКОГО: «НАС ЦІКАВЛЯТЬ ЛЮДИ, А НЕ КАТАСТРОФА»
Чорнобильська зона за розміром дорівнює території Люксембургу – це перше, що кажуть під час інструктажу на в’їзді туди. І саме таке порівняння дало назву новому фільму «Люксембург», який знімає український режисер, автор «Племені» Мирослав Слабошпицький.
Сюжет поки тримають у таємниці, проте відомо, що це буде фільм про життя людей, які працюють і живуть на тій зараженій радіацією землі. Люди, які досі там працюють, виробили власний ритм життя. Вони не прокидаються щоранку з думками про катастрофу, говорить режисер.
«Нас не цікавить катастрофа в фільмі, це пов’язано з відчуттям людей. Той, хто страждає на радіофобію, не виживе там. Місяць-два – і він збожеволіє, якщо буде думати про це. Там дивне місце, подібне до ядерного смітника. І при цьому люди живуть абсолютно нормальним життям, подібним до того, яке ведуть у сусідньому райцентрі. Але з невеликими особливостями, пов’язаними з радіаційною безпекою, з держконтролем», – говорить він.
Фільм почали знімати кілька місяців тому і планують закінчити наприкінці року.

«БАБУСІ ЧОРНОБИЛЯ»: ЖІНКИ, ЯКІ ВІДМОВИЛИСЬ ЗАЛИШИТИ ДІМ

Американська документалістка Голлі Моріс три роки їздила в Чорнобиль, де знімала бабусь, які навідріз відмовились від евакуації. Жінки, які пережили Голодомор, Другу світову війну, а 1986 року і вибух на четвертому реакторі, повернулись жити в зону відчуження.
Їхні чоловіки давно померли, а оптимістки Ганна, Марія і Валентина продовжують жити. Вони вирощують огірки на городі, співаючи пісні своєї молодості. Бабусі кажуть, що «радіації не знають, а от голоду бояться». Тому сміливо їдять те, що дала земля. Проби на радіацію, утім, показують, що Чорнобильська катастрофа «осіла» і в ґрунті, і в предметах, і в самих людях.
Коли режисерка починала фільм, то думала, що вийде політична картина про ядерну енергію, пострадянську реальність і проблеми навколишнього середовища. Але історія впертості цих харизматичних жінок зробила «Бабусь Чорнобиля» значно людянішим кіно, говорила вона в інтерв’ю «Голосу Америки».
Фільм знімали двома командами (одна була всередині зони, інша – ззовні) – так команда намагалася зменшити вплив радіації. При собі завжди мали лічильник Гейгера. При в’їзді і при виїзді на КПП їх самих і їхню апаратуру перевіряли на предмет радіації.
Виступ Голлі Моріс про зйомки «Бабусь Чорнобиля» зібрав на міжнародній конференції TED понад мільйон переглядів...
http://ua.krymr.com/content/article/27687880.html

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2016 > Тема "З потоку життя"