Версiя для друку Обговорити в форумi

«Книжкова толока» у Миколаєві, що на Львівщині, відома письменникам з усіх куточків України. Цього року тут було особливо велелюдно, адже нинішній літературний форум відбувся вже вдесяте. Тож понад сто письменників, що з’їхалися з усієї України, мали нагоду поспілкуватися, обмінятися творчими планами. Звісно, що також не забули відшукати своїх, потенційних читачів. Бо коли маєш відданих шанувальників, розумієш, що твоя праця все ж таки щось таке вартує.
Попри фінансову скруту (коли вже позбудемося цього хронічного недугу?), читачі не забувають і про хліб духовний – книжку. Хоча, звісно, непросто нині знайти зайву гривню, аби і собі щось купити (як казала одна читачка, «для душі»), і про найменшеньких не забути. Чимало моїх колег-письменників працюють, як кажуть, відповідно до запитів суспільства. Під час традиційних читацьких зустрічей відразу цікавляться у своїх читачів: «Про що б ви хотіли прочитати?». Тобто замовляйте, читачі, книжки на будь-який смак, а ми вже будемо для вас «творити». Хоча, мушу сказати, на письменника тут може чатувати певна небезпека. Бо, як зізналися мені семикласники однієї зі столичних шкіл, «хочемо читати про монстрів і привидів». Щоправда, однокласниця юних «містиків» відразу заперечила: «Навіщо нам потойбічна маячня? Ви нам напишіть щось цікавеньке, про наших однолітків».
Допитлива дівчинка навіть безкоштовно сюжет підказала. Цікавить її історія про таку собі сучасну Попелюшку, яка, здолавши усілякі життєві негаразди, все-таки знайшла своє місце під сонцем. Зауважте: життєвих вершин досягнула наша героїня виключно завдяки власному обдаруванню та працездатності. Доволі корисною та цікавою виявилася для мене зустріч зі школярами с. Дроговиж Миколаївського району. До речі, отакі відвідини сільських шкіл маємо поширювати по всій Україні. А поки що Львівщина тримає пальму першості. Адже що може бути важливішим для сільської дитини, аніж живе спілкування з людиною, яка пише саме для них?
Педагоги наголошують: діти завжди з радістю чекають на письменників. На моє зауваження, мовляв, не такі вже нині авторитетні «інженери людських душ», мені заперечують: «Не слухайте ті теревені! Просто робіть свою справу, не зважайте ні на що!». Мовляв, втовкмачити в людські голови міф про те, що нічого слово те нині не важить, – то шкідництво. Все залежить від кількох речей: від того, наскільки цікаво написаний літературний твір. І від того, наскільки цікавою ви є особистістю. Якщо маєте що сказати дітям, — просимо дуже. От вам надчутливий барометр, який ніколи не помиляється. Якщо дорослим ви ще можете замакітрити голову, то дітям – ніколи. Вони відразу відчувають фальш та облуду.
А щодо того, яку літературу варто читати дітям, то від школярів села Дроговиж почула цінні поради. Ці дітлахи, попри свій юний вік, не лишаються осторонь наших українських реалій. Війна на сході – то їхня особиста відповідальність. І їхній біль. Є діти, які за своє життя побачили стільки, що вистачило багатьом дорослим. Коли втрачаєш батька, найріднішу людину, світ відразу стає замалим. А маленька дитина у цьому жорстокому світі дорослішає так раптово, що не встигнеш оком кліпнути. «Ми вміємо говорити гарні слова, коли ховаємо своїх героїв, та не завжди вміємо шанувати тих, хто повернувся з війни, втративши здоров’я. І часто забуваємо поцікавитися, як ведеться родинам загиблих героїв. Хочеться читати таку літературу – сміливу, чесну, відверту. Це дуже потрібно нам, і це на часі», — ось так, по-дорослому, розмірковують школярі с. Дроговиж.
Якщо зустрічі з дітьми – це завжди можливість відкрити для себе щось нове, то спілкування з дорослими читачами – то ще й можливість відкрити для себе чиєсь талановите ім’я. Так сталося і зі мною. Підійшла читачка, погортала сторінки роману «Осінь. До запитання…». Зацікавилася. Сказала, що коли прочитає, обов’язково поділиться своїми думками. Так, зрештою, і сталося. На знак подяки пані Оксана Гладун подарувала мені синій зошит зі своїми поезіями. Вони зворушили мене своєю щирістю, відвертістю. «Вірші пишу з дитинства, — поділилася пані Оксана. – Більшість з них пишу тоді, коли є натхнення. Деякі з них друкувалися у нашій районній газеті «Громада». Працюю медсестрою і дуже люблю свою роботу. Так само люблю поезію. Мені не байдужа доля України. Думаю, що найсильніша наша зброя – то наша рідна українська мова, наші працьовиті добрі українці, розкидані по всьому світу. Дякую нашим письменникам, як класикам, так і сучасним літераторам, які наближають світле майбутнє нашої України. Ми не повинні забувати наших Героїв, які загинули за волю України». Ось такі зворушливі слова. Тож не можу не запропонувати нашим читачам деякі вірші із синього зошита пані Оксани Гладун. Вони – про тих Героїв, без яких ніколи б не постала вільна Україна. І вони – для нас, аби не забували, який то справжній дар – наша мова. Немов коштовність, бережімо слово рідне, українське.

Наталія ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

МРІЯ
Присвячую своєму дідусю Петрику Павлу Яковичу, 1903 р. н., який десять літ був в’язнем сибірських таборів, дожив до 1991 р., коли Україна була проголошена незалежною...

Багато літ шукала слів
І не знаходила потрібних,
Щоб погасити в людях гнів
І обійняти їх, як рідних.
Усім вітрам наперекір
У людях заздрість подолати,
Піднести скривджених до зір,
Терплячим в горі помагати.
Ділити радощі й жалі,
Шукати правду і надію,
Щоби здійснити на землі
Мого народу світлу мрію.
Низький уклін героям всім,
Борцям за неньку Україну,
Спасибі скажемо ми їм,
За нашу пісню солов’їну.
Тим, хто дожив до наших днів
І хто в Сибірі спочиває.
Їм не давали орденів,
Але народ їх пам’ятає.
В своєму серці берегли,
Немов коштовну ту перлину,
І захищали, як могли
Любов до неньки України.

ЛИСТИ ВІД РІДНИХ

Хай серця вам зігріють
 від рідних листи,
Принесуть вам хвилини
 спокою і щастя.
Ці листи, як між домом й війною
 мости,
Щоб минали вас кулі ворожі
 й нещастя.
Сльози матері рідної з добрих очей
Знімуть втому й тягар
 із солдатських плечей,
Ніжні й щирі листи від коханих
Вам загоять болючії рани.
Молитви зцілять душу і тіло,
Щоби рани у вас не боліли,
Прочитавши дитячі вітання до тата,
Воїн міцно стисне автомата,
Щоб сміливо на варті стояти,
Україну свою захищати.

ПОБАЖАННЯ

Минають дні,
 як плин гірської річки,
І людям не дано їх зупинить.
Радійте сонцю, квітам і смерічкам,
Щоб щастям розквітала кожна мить.
Любові вам від рідних і родини,
Здоров’я, радості і літнього тепла,
Господь хай дасть для Вас
 і України,
Щоб мирною і вільною була.

Оксана ГЛАДУН
Миколаїв, Львівська обл.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 01.04.2016 > Тема "Душі криниця"