"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "Душі криниця"
#11 за 11.03.2016
«СЛ╤Д НА ЗЕМЛ╤ ЛИШИТИ В╤ЧНИЙ, СЛ╤Д, ВИШИТИЙ НА РУШНИКУ»
Над╕я РИНДИЧ
З юв╕ле╓м!
Над╕я Степан╕вна Риндич народилася 12 березня 1956 року в Удмурт╕╖. З 1957 року прожива╓ в Криму, в с. Михайл╕вка Нижньог╕рського району. Перш╕ в╕рш╕ з’явилися в шк╕льн╕й ст╕нгазет╕, редактором яко╖ була Над╕я. Надал╕ вона захоплювалася л╕рикою, й з легко╖ руки зав╕дувача в╕дд╕лу лист╕в районно╖ газети В. П. Солом’яного ╖╖ в╕рш╕ стали читати земляки. Знайомство з композитором Наталею Яска п╕дштовхнуло ╖╖ до написання п╕сень. ╥хня сп╕льна робота «Цв╕те мигдаль» зайняла 2 м╕сце на фестивал╕ бард╕всько╖ п╕сн╕ в м. Алушта й на такому ж заход╕ в б╕лоруському м╕ст╕ Жлобин╕. Тривалий час Над╕я творчо працювала ╕з заслуженим прац╕вником культури АР Крим – Олександром Мишустовим, в результат╕ ними був випущений п╕сенний зб╕рник «Цв╕ти, мо╓ Нижньог╕р’я!». В╕рш╕ рос╕йською й укра╖нською мовами для дорослих ╕ д╕тей – захоплення Над╕╖. Вона одружена, ма╓ двох дорослих дочок, двох внучок ╕ онука. А до свого юв╕лею чекала ще одного онука – безц╕нного подарунка дол╕. У липн╕ 2010 року в Нижньог╕рському будинку культури в╕дбулася 146 персональна виставка В╕ри Ро╖к «Укра╖нський рушничок». На в╕дкритт╕ ц╕╓╖ виставки Над╕я познайомилася з В╕рою Серг╕╖вною й п╕д враженням ╖╖ вишивок й чар╕вност╕ ц╕╓╖ ж╕нки в╕дразу ж написала два в╕рш╕: «Вишивальниця» ╕ «Ст╕бки», як╕ опубл╕кован╕ в зб╕рнику в╕рш╕в, присвячених знаменит╕й вишивальниц╕ «Рядки як в╕зерунки рушников╕» (2 видання 2011 р.). Прочитавши книгу В. С. Ро╖к, Над╕я Степан╕вна у в╕ршах розпов╕ла про життя вишивальниц╕, а п╕сля ╖╖ смерт╕ продовжила поетичне в╕дтворення минулих под╕й, пов’язаних з В╕рою Серг╕╖вною – в╕дкриття музею укра╖нсько╖ вишивки ╖╖ ╕мен╕ в С╕мферопол╕, в╕дкриття пам’ятника на могил╕, вечора пам’ят╕ та ╕н. В╕рш╕, присвячен╕ творчост╕ й пам’ят╕ В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к, поетеса пише укра╖нською та рос╕йською мовами. Усього за цей пер╕од нею написано понад 300 в╕рш╕в, у т. ч. про В╕ру Ро╖к - понад 70, тобто повноц╕нний поетичний зб╕рник. Про поетесу з Нижньог╕р’я дов╕дався петербурзький композитор Валер╕ан Стратуца, який теж був знайомий з В╕рою Серг╕╖вною, й ще у вересн╕ 1994 р. подарував ╖й свою п╕сню «Роксолана». В╕рш╕ Над╕╖, присвячен╕ майстров╕ вишивки, надихнули його на створення нових п╕сень. З 2010 року по сьогодн╕ ним написано 6 п╕сень на в╕рш╕ Над╕╖. Кожну з них чудово виконав заслужений прац╕вник культури Криму Орест Мартин╕в. Треба сказати, що на в╕рш╕ Над╕╖ Риндич сво╖ п╕сн╕ створили також кримськ╕ композитори Дмитро Малий ╕ Володимир Могильницкий. У березн╕ цього року Дмитро Петрович написав ще одну п╕сню на в╕рш Над╕╖ - «П╕сня для В╕ри». В╕ршам Над╕╖ Риндич властивий тонкий л╕ризм, гармон╕йн╕сть ╕ щиросердн╕сть, тому вони зрозум╕л╕ будь-якому читачев╕. Ми сердечно в╕та╓мо поетесу з юв╕ле╓м, бажа╓мо нових творчих усп╕х╕в, здоров’я та с╕мейного благополуччя! Сьогодн╕ «Кримська св╕тлиця» публ╕ку╓ доб╕рку в╕рш╕в кримсько╖ поетеси Над╕╖ Риндич, ми спод╕ва╓мося, що вони сподобаються нашим читачам.
Над╕я РИНДИЧ «СЛ╤Д НА ЗЕМЛ╤ ЛИШИТИ В╤ЧНИЙ, СЛ╤Д, ВИШИТИЙ НА РУШНИКУ»
СПОГАД
Гран╕тний вишитий рушник, Його голубить сонця пром╕нь. Тут в╕чним сном майстриня спить Спок╕йно, п╕д пташиний гом╕н. Дару╓ кв╕тень тепл╕ дн╕, Весна-чаклунка хазяйну╓, ╤ десь в думках, у глибин╕, Мен╕ згадалося минуле. Коли на виставц╕ у нас Зустр╕ла вперше В╕ру Ро╖к. Звичайну, гарну — без прикрас, Ту ж╕нку з╕ званням Героя. Уважний погляд, тиха мова, В╕дкрит╕ серце та душа. Немов струмок, текла розмова, Н╕би римована в в╕ршах. На зр╕ст майстриня невеличка Та Бог ╖й силу дав таку – Сл╕д на Земл╕ лишити в╕чний, Сл╕д, вишитий на рушнику.
Б╤ЛЯ МОГИЛИ В╤РИ РО╥К
На честь ╖╖ яскраве сонце Пром╕нням небо вишива╓… Склавши листочки, мов долоньки, Калина голову вклоня╓. У кам’ян╕й журб╕ сто╖ть На честь ╖╖ гран╕тна стела, Тут серцем можна говорить, Тут В╕ри посм╕шка весела. Весела, бо життя любила, Людей ╕ св╕й чудовий край. Та н╕би птаха б╕локрила, П╕шла у в╕чний вир╕й – рай…
ВИШИВАНОЧКА
В’╓ться ниточка за ниткою, Наче хвиля р╕чкова, Наче кв╕точка за кв╕ткою Розцв╕та╓ польова. Розцв╕та╓ травень вишнями, Вишиванками цв╕те. Укра╖на, садом вишита, В веснян╕й крас╕ ╕де. Перед люстерком покрутиться Укра╖ночка в крас╕. Хай вс╕ мр╕╖ ╖╖ збудуться, Та щаслив╕ будуть вс╕.
МАМИНА ВИШИВАНКА
В руках тримаю вишиванку ╤ в╕дчуваю теплоту. На н╕й яскравий пром╕нь ранку Запл╕вся в ниточку просту. Ст╕бки, що мама вишивала, — То ╖╖ доля та життя. Барвистий кол╕р п╕дбирала, Щоб не змарн╕в до майбуття. В думках ц╕лую руки мами, Вклоняюсь мудр╕й сивин╕. На жаль, не впоратись з роками, Не зупинити ╖х мен╕. Я буду серцем пам’ятати ╤ в спогадах вертатись знов: Де зустр╕чала мене мати, Де в╕дчував ╖╖ любов. ╤ милу посм╕шку чар╕вну, ╤ голос буду пам’ятать, Мов вишиванкову цар╕вну. Для мене мати – це свята.
РУШНИЧКОВ╤ П╤ВНИКИ
На рушничку двох п╕вник╕в веселих Ти вишивала ниткою зор╕. Узор красивый, так, как и хотела: Стежок к стежку – как частокол стоит. По краю р╕вно, н╕бито дор╕жка, Канва кр╕зь калинов╕ гроночки… И вспомнил детство, как еще мальчишкой Я наблюдал, как дрались петушки. Вони скублись, лет╕ло б╕ле п╕р’я, ╤ треба було ╖х розборонить… А петушки на рушничке другие, Их с теми боевыми не сравнить. Ц╕, мов зорю стр╕чають сво╖м сп╕вом, ╤ з╕йде сонце, ╕ почнеться день. …Два петушка на рушничке красивы, Взлетевшие на вишитый плетень.
Р╤ДНА МОВА
Вона розмовляла на мов╕ рос╕йськ╕й, В душ╕ Укра╖на жила. Де трави духмян╕ в намистах росистих, Де рад╕сний сп╕в солов’я. ╤ ж╕нка вкладала в сво╖ в╕зерунки Все те, що натхненням далось. Забули про спок╕й натруджен╕ руки, А серце рад╕ло: «Вдалось!» Вдалось передать гарний настр╕й нитками, — Веселка на вс╕ кольори. Ст╕бки, наче сходи кв╕туч╕ – рядками, У св╕т╕ яскрав╕м зор╕…
ХРАМ ВИШИВАНОК
До храму ручно╖ роботи У св╕т вишиванок зайду. Зникають житт╓в╕ турботи, Спок╕йно та затишно тут. В╕д стенду до стенду несп╕шно ╤ду, ╕ на серц╕ весна, Бо вс╕ вишиванки, мов вишн╕, Кв╕туч╕… Чару╓ краса! Веселкою кв╕ти барвист╕ Дива на полотнах вершать! Чудовий музей ма╓ м╕сто, Це – храм, де святку╓ душа.
ВИШИВАЛА Ж╤НКА УКРА╥НУ
Вишивала ж╕нка Укра╖ну, Кожну вишиванку, мов дитину, Ласкою сво╓ю з╕гр╕вала, В╕ддавала, що найкраще мала. Вишивала ж╕нка Укра╖ну: Степ широкий, гори Верховини, Розма╖ть кв╕тучу ╕ казкову, Мов сп╕вала п╕сню колискову. Вишивала ж╕нка Укра╖ну, Бо кра╖на – це ╖╖ родина. Тут ╖╖ кор╕ння та життя, Спогади ╖╖ та майбуття.
ДОЛЯ
Нитками вишивала свою долю: Ромашковий стелила шлях по полю, Волошки син╕ з маками спл╕тала, Про р╕дний край вп╕вголоса сп╕вала.
Не все в житт╕ складалось, як хот╕ла, Та бачив Бог – я не складала крила. Немов на крилах, в мр╕ях я лет╕ла, А мр╕я – то найвища в св╕т╕ сила.
За голочкою нитка чинно в’╓ться, М╕й в╕зерунок кв╕тами см╕╓ться. А за в╕кном весна п╕сн╕ сп╕ва╓, Мов вишиванку, землю вишива╓…
СПОГАД
На полотн╕ майстрин╕, н╕би в пол╕, Цв╕туть волошки – оченята син╕, А житн╓ поле – це майстрин╕ доля, ╤ в’╓ться нитка, н╕бито стежина. Переплелись нитки: червон╕ й чорн╕, Неначе сльози, см╕х, палка любов. …Летять роки — життя нестримн╕ кон╕, А вишиванка в спогад кличе знов.
ТИХА РОЗМОВА (п╕сня)
На св╕танку вишиванку вишивала, З кожним кольором неначе розмовляла. Жовтий кол╕р – це пшениця в чист╕м пол╕, А червоний, мак╕в цв╕т – це цв╕т любов╕. Ось зелений – це д╕брова солов’╖на, А блакитний – чисте небо Укра╖ни. Вишивала вишиванку, мов сп╕вала, Чорний кол╕р – сум з журбою в серце вкрались. Та без нього у житт╕ не об╕йтися, Нитко, ниточко моя, не об╕рвися. Мов веселка вишиванка розцв╕та╓, Новий день пташиним сп╕вом прив╕та╓. В’╓ться ниточкою тиха та розмова, Н╕би п╕сня материнська колискова: «Укра╖нськ╕ в╕зерунки серцю мил╕, ╥х з любов’ю мо╖ рученьки творили».
ВИШИВАНКИ (п╕сня)
Вишивала мати вишиванку, Нитка – н╕би пром╕нь золотий. За в╕кном весна рад╕ла ранку, Цв╕в бузок. ╤ я був молодий. Пам’ятаю мамине обличчя, Як всм╕хались оч╕ та вуста, Дивлячись на вишит╕ на стр╕чках Кв╕точки в червоних пелюстках. Мамо, мамо! Мов голубка сива, В╕длет╕ла ти п╕д небеса, Але в вишиванках залишила Диво. Несказанна в них краса. Бачив св╕т тво╖ роботи, мамо, — Неповторних вишиванок рай. Ти створила серцем та руками Рушник╕в веселий водограй.
ДО СИНА (п╕сня)
Я, сину, вишивала Укра╖ну! ╥╖ барвисту, неземну красу. Я рушниками б вишила стежину, Щоб н╕жок ти не замочив в росу. Я вишила з любов’ю вишиванки: На день святковий та на будн╕ дн╕, Щоб зустр╕чати сонце ранн╕м ранком. Ти в мене, сину, над ус╕х р╕дн╕ш. Я вишивала, сину, свою долю ╤ мр╕яла, щоб ти щасливий був. Запам’ятай: пишаюсь я тобою – Ти материнськ╕ руки не забув. Хай дощ по склу в╕кна ст╕бками скаче, Чи сонця пром╕нь вишива╓ день – Мов в╕зерунки вишиванок бачиш, Це – Укра╖на, це – життя мо╓…
ДАВНЯ П╤СНЯ МОЯ
Коли я зостаюсь на самот╕, Тихенько давню п╕сню засп╕ваю. Мелод╕я звучить на полотн╕, ╤ кв╕ти-вишиванки розкв╕тають. Хай п╕сня моя лине в небеса, Ключом лелечим в╕дл╕та╓ в вир╕й. ╤, мабуть, я пов╕рю в чудеса, Якщо мене з дитинства кличуть В╕ра. Я чую сп╕ви в╕тру та дощу, Веселкою рад╕ю в неб╕ син╕м. Н╕чого в св╕т╕ б╕льше не прошу, Кр╕м того, щоб щасливим був ти, сину! Залишу диво-сп╕в на полотн╕, Нехай сп╕вають кв╕ти рушников╕. Давно роки минули молод╕, А п╕сня не забудеться н╕коли.
ВИШИВАНКИ ПОРЯД З НАМИ
Хвилю╓ серце св╕жий подих ранку, Цв╕те бузок у мами п╕д в╕кном. Земля вдяга╓, н╕би вишиванку, Кв╕тучий сад – найкращу ╕з обнов. Цв╕туть сади, мов вишиванки Бож╕, Рожево-б╕лим цв╕том палахтять. На вишиванки мамин╕ так схож╕… З час╕в далеких спогади летять. Я пам’ятаю, як старенька мама На б╕л╕м вишивала полотн╕ Кв╕тучий сад рожевими нитками, Рушник на щастя й рад╕сть молодим. Проходить л╕то, а за ним вже ос╕нь, Роки минають ╕ стар╕╓м ми. Вже сивина, мов в╕чний сн╕г на косах, Чека╓м вишиванку в╕д зими… Мов вишиванка, доля у людини, Сплелись нитками рад╕сть та журба. Я руки мами пам’ятаю й нин╕ – Цю добру пам’ять – вишите життя.
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16806
|