Версiя для друку Обговорити в форумi

З ювілеєм!

Надія Степанівна Риндич народилася 12 березня 1956 року в Удмуртії. З 1957 року проживає в Криму, в с. Михайлівка Нижньогірського району.
Перші вірші з’явилися в шкільній стінгазеті, редактором якої була Надія. Надалі вона захоплювалася лірикою, й з легкої руки завідувача відділу листів районної газети В. П. Солом’яного її вірші стали читати земляки. Знайомство з композитором Наталею Яска підштовхнуло її до написання пісень. Їхня спільна робота «Цвіте мигдаль» зайняла 2 місце на фестивалі бардівської пісні в м. Алушта й на такому ж заході в білоруському місті Жлобині.
Тривалий час Надія творчо працювала із заслуженим працівником культури АР Крим – Олександром Мишустовим, в результаті ними був випущений пісенний збірник «Цвіти, моє Нижньогір’я!».
Вірші російською й українською мовами для дорослих і дітей – захоплення Надії. Вона одружена, має двох дорослих дочок, двох внучок і онука. А до свого ювілею чекала ще одного онука – безцінного подарунка долі.
У липні 2010 року в Нижньогірському будинку культури відбулася 146 персональна виставка Віри Роїк «Український рушничок». На відкритті цієї виставки Надія познайомилася з Вірою Сергіївною й під враженням її вишивок й чарівності цієї жінки відразу ж написала два вірші: «Вишивальниця» і «Стібки», які опубліковані в збірнику віршів, присвячених знаменитій вишивальниці «Рядки як візерунки рушникові» (2 видання 2011 р.).
Прочитавши книгу В. С. Роїк, Надія Степанівна у віршах розповіла про життя вишивальниці, а після її смерті продовжила поетичне відтворення минулих подій, пов’язаних з Вірою Сергіївною – відкриття музею української вишивки її імені в Сімферополі, відкриття пам’ятника на могилі, вечора пам’яті та ін.
Вірші, присвячені творчості й пам’яті Віри Сергіївни Роїк, поетеса пише українською та російською мовами. Усього за цей період нею написано понад 300 віршів, у т. ч. про Віру Роїк - понад 70, тобто повноцінний поетичний збірник.
Про поетесу з Нижньогір’я довідався петербурзький композитор Валеріан Стратуца, який теж був знайомий з Вірою Сергіївною, й ще у вересні 1994 р. подарував їй свою пісню «Роксолана».
Вірші Надії, присвячені майстрові вишивки, надихнули його на створення нових пісень.
З 2010 року по сьогодні ним написано 6 пісень на вірші Надії. Кожну з них чудово виконав заслужений працівник культури Криму Орест Мартинів. Треба сказати, що на вірші Надії Риндич свої пісні створили також кримські композитори Дмитро Малий і Володимир Могильницкий. У березні цього року Дмитро Петрович написав ще одну пісню на вірш Надії - «Пісня для Віри».
Віршам Надії Риндич властивий тонкий ліризм, гармонійність і щиросердність, тому вони зрозумілі будь-якому читачеві.
Ми сердечно вітаємо поетесу з ювілеєм, бажаємо нових творчих успіхів, здоров’я та сімейного благополуччя!
Сьогодні «Кримська світлиця» публікує добірку віршів кримської поетеси Надії Риндич, ми сподіваємося, що вони сподобаються нашим читачам.

Надія РИНДИЧ
«СЛІД НА ЗЕМЛІ ЛИШИТИ ВІЧНИЙ, СЛІД, ВИШИТИЙ НА РУШНИКУ»

СПОГАД

Гранітний вишитий рушник,
Його голубить сонця промінь.
Тут вічним сном майстриня спить
Спокійно, під пташиний гомін.
Дарує квітень теплі дні,
Весна-чаклунка хазяйнує,
І десь в думках, у глибині,
Мені згадалося минуле.
Коли на виставці у нас
Зустріла вперше Віру Роїк.
Звичайну, гарну — без прикрас,
Ту жінку зі званням Героя.
Уважний погляд, тиха мова,
Відкриті серце та душа.
Немов струмок, текла розмова,
Ніби римована в віршах.
На зріст майстриня невеличка
Та Бог їй силу дав таку –
Слід на Землі лишити вічний,
Слід, вишитий на рушнику.

БІЛЯ МОГИЛИ ВІРИ РОЇК

На честь її яскраве сонце
Промінням небо вишиває…
Склавши листочки, мов долоньки,
Калина голову вклоняє.
У кам’яній журбі стоїть
На честь її гранітна стела,
Тут серцем можна говорить,
Тут Віри посмішка весела.
Весела, бо життя любила,
Людей і свій чудовий край.
Та ніби птаха білокрила,
Пішла у вічний вирій – рай…

ВИШИВАНОЧКА

В’ється ниточка за ниткою,
Наче хвиля річкова,
Наче квіточка за квіткою
Розцвітає польова.
Розцвітає травень вишнями,
Вишиванками цвіте.
Україна, садом вишита,
В весняній красі іде.
Перед люстерком покрутиться
Україночка в красі.
Хай всі мрії її збудуться,
Та щасливі будуть всі.

МАМИНА ВИШИВАНКА

В руках тримаю вишиванку
І відчуваю теплоту.
На ній яскравий промінь ранку
Заплівся в ниточку просту.
Стібки, що мама вишивала, —
То її доля та життя.
Барвистий колір підбирала,
Щоб не змарнів до майбуття.
В думках цілую руки мами,
Вклоняюсь мудрій сивині.
На жаль, не впоратись з роками,
Не зупинити їх мені.
Я буду серцем пам’ятати
І в спогадах вертатись знов:
Де зустрічала мене мати,
Де відчував її любов.
І милу посмішку чарівну,
І голос буду пам’ятать,
Мов вишиванкову царівну.
Для мене мати – це свята.

РУШНИЧКОВІ ПІВНИКИ

На рушничку двох півників
 веселих
Ти вишивала ниткою зорі.
Узор красивый, так, как и хотела:
Стежок к стежку –
как частокол стоит.
По краю рівно, нібито доріжка,
Канва крізь калинові гроночки…
И вспомнил детство,
 как еще мальчишкой
Я наблюдал, как дрались петушки.
Вони скублись, летіло біле пір’я,
І треба було їх розборонить…
А петушки на рушничке другие,
Их с теми боевыми не сравнить.
Ці, мов зорю стрічають
 своїм співом,
І зійде сонце, і почнеться день.
…Два петушка на рушничке
красивы,
Взлетевшие на вишитый плетень.

РІДНА МОВА

Вона розмовляла
 на мові російській,
В душі Україна жила.
Де трави духмяні
 в намистах росистих,
Де радісний спів солов’я.
І жінка вкладала в свої візерунки
Все те, що натхненням далось.
Забули про спокій натруджені руки,
А серце раділо: «Вдалось!»
Вдалось передать
 гарний настрій нитками, —
Веселка на всі кольори.
Стібки, наче сходи квітучі –
 рядками,
У світі яскравім зорі…

ХРАМ ВИШИВАНОК

До храму ручної роботи
У світ вишиванок зайду.
Зникають життєві турботи,
Спокійно та затишно тут.
Від стенду до стенду неспішно
Іду, і на серці весна,
Бо всі вишиванки, мов вишні,
Квітучі… Чарує краса!
Веселкою квіти барвисті
Дива на полотнах вершать!
Чудовий музей має місто,
Це – храм, де святкує душа.

ВИШИВАЛА ЖІНКА УКРАЇНУ

Вишивала жінка Україну,
Кожну вишиванку, мов дитину,
Ласкою своєю зігрівала,
Віддавала, що найкраще мала.
Вишивала жінка Україну:
Степ широкий, гори Верховини,
Розмаїть квітучу і казкову,
Мов співала пісню колискову.
Вишивала жінка Україну,
Бо країна – це її родина.
Тут її коріння та життя,
Спогади її та майбуття.

ДОЛЯ

Нитками вишивала свою долю:
Ромашковий стелила шлях по полю,
Волошки сині з маками сплітала,
Про рідний край впівголоса
 співала.

Не все в житті складалось,
 як хотіла,
Та бачив Бог – я не складала крила.
Немов на крилах, в мріях я летіла,
А мрія – то найвища в світі сила.

За голочкою нитка чинно в’ється,
Мій візерунок квітами сміється.
А за вікном весна пісні співає,
Мов вишиванку, землю вишиває…

СПОГАД

На полотні майстрині, ніби в полі,
Цвітуть волошки – оченята сині,
А житнє поле – це майстрині доля,
І в’ється нитка, нібито стежина.
Переплелись нитки: червоні й чорні,
Неначе сльози, сміх, палка любов.
…Летять роки —
 життя нестримні коні,
А вишиванка в спогад кличе знов.

ТИХА РОЗМОВА
(пісня)

На світанку вишиванку вишивала,
З кожним кольором
 неначе розмовляла.
Жовтий колір –
 це пшениця в чистім полі,
А червоний, маків цвіт –
це цвіт любові.
Ось зелений – це діброва солов’їна,
А блакитний – чисте небо України.
Вишивала вишиванку,
 мов співала,
Чорний колір – сум з журбою
 в серце вкрались.
Та без нього у житті не обійтися,
Нитко, ниточко моя, не обірвися.
Мов веселка вишиванка розцвітає,
Новий день пташиним співом
 привітає.
В’ється ниточкою тиха та розмова,
Ніби пісня материнська колискова:
«Українські візерунки серцю милі,
Їх з любов’ю мої рученьки
 творили».

ВИШИВАНКИ
(пісня)

Вишивала мати вишиванку,
Нитка – ніби промінь золотий.
За вікном весна раділа ранку,
Цвів бузок. І я був молодий.
Пам’ятаю мамине обличчя,
Як всміхались очі та вуста,
Дивлячись на вишиті на стрічках
Квіточки в червоних пелюстках.
Мамо, мамо! Мов голубка сива,
Відлетіла ти під небеса,
Але в вишиванках залишила
Диво. Несказанна в них краса.
Бачив світ твої роботи, мамо, —
Неповторних вишиванок рай.
Ти створила серцем та руками
Рушників веселий водограй.

ДО СИНА
 (пісня)

Я, сину, вишивала Україну!
Її барвисту, неземну красу.
Я рушниками б вишила стежину,
Щоб ніжок ти не замочив в росу.
Я вишила з любов’ю вишиванки:
На день святковий та на будні дні,
Щоб зустрічати сонце
 раннім ранком.
Ти в мене, сину, над усіх рідніш.
Я вишивала, сину, свою долю
І мріяла, щоб ти щасливий був.
Запам’ятай: пишаюсь я тобою –
Ти материнські руки не забув.
Хай дощ по склу вікна
 стібками скаче,
Чи сонця промінь вишиває день –
Мов візерунки вишиванок бачиш,
Це – Україна, це – життя моє…

ДАВНЯ ПІСНЯ МОЯ

Коли я зостаюсь на самоті,
Тихенько давню пісню заспіваю.
Мелодія звучить на полотні,
І квіти-вишиванки розквітають.
Хай пісня моя лине в небеса,
Ключом лелечим відлітає в вирій.
І, мабуть, я повірю в чудеса,
Якщо мене з дитинства
 кличуть Віра.
Я чую співи вітру та дощу,
Веселкою радію в небі синім.
Нічого в світі більше не прошу,
Крім того,
щоб щасливим був ти, сину!
Залишу диво-спів на полотні,
Нехай співають квіти рушникові.
Давно роки минули молоді,
А пісня не забудеться ніколи.

ВИШИВАНКИ ПОРЯД З НАМИ

Хвилює серце свіжий подих ранку,
Цвіте бузок у мами під вікном.
Земля вдягає, ніби вишиванку,
Квітучий сад – найкращу із обнов.
Цвітуть сади, мов вишиванки Божі,
Рожево-білим цвітом палахтять.
На вишиванки мамині так схожі…
З часів далеких спогади летять.
Я пам’ятаю, як старенька мама
На білім вишивала полотні
Квітучий сад рожевими нитками,
Рушник на щастя й радість
 молодим.
Проходить літо, а за ним вже осінь,
Роки минають і старієм ми.
Вже сивина, мов вічний сніг
 на косах,
Чекаєм вишиванку від зими…
Мов вишиванка, доля у людини,
Сплелись нитками радість та журба.
Я руки мами пам’ятаю й нині –
Цю добру пам’ять – вишите життя.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "Душі криниця"