Версiя для друку Обговорити в форумi

Вікно в Європу

(Продовження. Поч. у № 37)

У Познані ми знову опинилися в приємному супроводі Барбари Висоцької, яка добре знає місто, його колорит, визначні місця. Цікаво було від неї дізнатися, що деякі історики вважають Познань першою столицею Польщі з середини Х століття, за правління найперших князів. Барбара розповіла цікаву легенду, яка проливає світло на походження назви міста. Тут нібито після тривалої розлуки зустрілись легендарні пращури трьох слов’янських народів – Лєх, Чех і Рус. І хоча з плином часу зовнішність братів зазнала змін, та вони відразу пізнали одне одного і радісно закричали: «Poznajе!» (Пізнаю). В пам’ять про цю зустріч і вирішили побудувати Познань.
Центральна площа Познані – Старий Ринок, це найстаріша частина міста, де зосереджені численні історико-архітектурні пам’ятки давнини: готичні костьоли, ратуша в стилі ренесансу, будинки ХІ-ХVI століть, пам’ятники. Неймовірно захоплююче враження справила на нас одна з найвеличніших релігійних споруд — костьол Святої Марії Магдалини-Фара (це термін на позначення релігійного приходу в часи Середньовіччя). Вважається, що в Польщі немає жодної подібної будівлі, яка б настільки повно передавала розкіш внутрішнього оздоблення в стилі римського бароко.
Вийшовши з костелу, ми попрямували до Ратуші, вже знаючи, що кожного дня о 12 годині, коли стрілки старовинного годинника на одній з башт сходяться разом, над годинником відчиняються залізні дверцята і з-за них з’являються два механічних козлики під бурхливі оплески численних туристів і містян, які збираються щоденно о цій порі, скеровуючи свої погляди вгору на башту старої ратуші. Козлики 12 разів б’ються ріжками під захоплені вигуки людей з площі. Поява козликів – це візитівка Познані. Існує легенда, яка оповідає, що козлики «врятували» місто від пожежі. А було це так: тікаючи від зловісного кухаря, тварини забралися на дах ратуші, господар же, розшукуючи втікачів і незабаром знайшовши їх, побачив з висоти споруди палаючий вогонь серед дерев’яних будинків. На його крик збіглися мешканці сусідніх будівель і загасили полум’я. За багато років існування козлики стали своєрідним символом Познані.
Ще на один цікавий символ міста – Бамберку — ми натрапили неподалік — на вулиці Ruzany targ, на якій свого часу торгували трояндами (по-польськи ружа). Барбара розповіла, що раніше бамберами називали німців, які переселилися в Польщу і жили в цьому районі. І хоч вони швидко адаптувались до нового середовища, до особливостей місцевого менталітету, але все ж зберегли свою самобутність. А в невеличкій ресторації, що відразу за пам’ятником, ще на початку століття дівчата-кельнерки були одягнені в національне бамберське вбрання. На пам’ятнику зображена саме одна з них.
Рано-вранці наступного дня нас проводжали з шамотульського вокзалу Барбара і Веслав. Наступним було місто Вроцлав. Їдучи потягом до Вроцлава, ще довго подумки поверталися до тих чудових незабутніх днів, проведених у колі наших польських приятелів.
У Вроцлаві часу мали небагато, всього один день, тож вирішили обмежитися оглядовою екскурсією. Прямуючи вулицями цього надзвичайно привабливого міста, на перехресті вулиць Юзефа Пілсудського і Свидницької нашу увагу привернула приголомшлива скульптурна композиція з 14 окремих фігур. Вона відома як «Пам’ятник жертвам воєнного стану» і присвячена подіям політичної кризи в Польщі у 1981 році, під час якої відбувалися репресії, арешти і розстріли, зокрема, під час кризи були заарештовані п’ять тисяч членів руху «Солідарність». Скульптурна група має дві частини: на одному боці вулиці (перед переходом) бронзові люди прямують під землю, на іншому – виходять на світло з-під землі. Час страху, мовчання та життя «в підпіллі» закінчився. Дуже сильно. Експресивно. Вражаюче.
Побували ми і на одному з численних мостів Вроцлава, щоб помилуватися величною річкою Одер. Вроцлав стоїть на 12 островах і через те вважається польською Венецією. Понад 100 мостів з’єднують береги ріки.
Будь-яке місто має якусь свою певну родзинку. У Вроцлаві такою родзинкою, безперечно, є статуетки гномів, «краснолюдків», як їх називають поляки. Казкові істоти, відлиті з бронзи, «оселилися» на вроцлавських вулицях і стали талісманами міста. Вони зустрічаються в найнесподіваніших місцях. Для туристів знайти гномика — завдання непросте, адже зріст кожного бронзового малюка не перевищує 30 сантиметрів. Нам теж вдалося знайти й зафіксувати на фото парочку маленьких «мешканців» у ковпачках.
І ось потяг із Вроцлава мчить нас до міста польських королів — древнього Кракова. Оскільки ми прибули до міста опівдні, то в часовому вимірі найзручніше було присвятити другу половину дня екскурсії до соляного музею-копальні Вєлічка, що в 10 км від Кракова. Це — світова пам’ятка, що перебуває під егідою ЮНЕСКО. Відвідування соляних копалень дозволено тільки в супроводі екскурсовода на обраній за бажанням туристів мові. Природньо, що ми приєдналися до групи, для якої екскурсія проводилася польською мовою. Екскурсія тривала близько 3 годин. Температура під землею цілий рік постійна +14 градусів. Історія соляних копалень налічує понад 700 років. Це ціле підземне місто на 9-ти рівнях: від першого, який проникає на 64 метри в глибину, до останнього, що лежить на глибині 327 метрів.
Сумарна протяжність ходів близько 250 кілометрів. Причому туристичний маршрут складає близько 3% всієї довжини шахти. Під землю ми спускалися на гранично допустиму для туристичного маршруту глибину — 182 метри і пройшли близько 5 кілометрів.
Підземні ніші-печери, величезні зали і храми зі статуями польських королів і видатних діячів, скульптури й олтарі в капелах, барельєфи, люстри – все оздоблення зроблено із солі. Це така неймовірна краса! А ще підземні озера й унікальні каплички, вражаючі світлозвукові ефекти як невід’ємна частина захоплюючої мандрівки під величезною товщею землі – все це просто зачаровує і залишає незабутні враження.
Не менш насиченим позитивними емоціями, захоплюючими враженнями був і наступний день, який ми провели в Старому місті Кракова. Центром Кракова, як і в більшості старовинних польських міст, є Ринкова площа, осереддя торгівлі в давні часи. Вона вважається найбільшою в Європі і занесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Найвеличніша і найкрасивіша споруда на площі – це Маріацький костьол, або Базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії (звідти й назва Маріацький). Фасад костелу складається з двох високих веж готичної архітектури. З найвищої вежі костелу щогодини сурмач грає мелодію (хейнал), яка протягом багатьох століть попереджувала мешканців про небезпеку. Зараз це просто ритуал, сигнал точного часу, та всякий раз, зачувши хейнал, перед вежею зосереджується велика кількість туристів, які намагаються розгледіти сурмача у віконці. А все тому, що з цією традицією також пов’язана легенда. Одного разу вартовий помітив з башти наближення ворогів до Кракова і почав трубити тривогу. Ворожа смертельна стріла попала йому в горло і обірвала сигнал попередження, однак мешканці змогли вчасно зібратися і відбити ворога. З того часу хейнал завжди закінчується на тій самій ноті, на якій обірвалося життя воїна-героя.
Від Сукенниці дійшли ми колишнім королівським трактом до замкового комплексу Вавеля, місця резиденції польських королів. Перед нами відкрилася панорама величного ансамблю будівель різних епох, кожна будівля по-своєму унікальна. На території замку ми відвідали Кафедральний собор – там коронували польських королів, там же поховано багато легендарних поляків. Потім, прогулюючись, милувалися дивовижною архітектурою замку, насолоджувалися відчуттям самобутності історичної епохи. Ну і, звичайно, навідалися до Смока Вавельського, так називається дракон – хранитель і символ Кракова, про якого складено багато легенд. Скульптура Смока органічно вписалася біля підніжжя Вавельського пагорба. Придбавши сувеніри на пам’ять про Вавель, спустилися до набережної Вісли, трохи відпочили біля води в спекотний день і рушили ближньою вуличкою в пошуках якогось закладу харчування. Яке ж було наше здивування, коли, вийшовши на вулицю Гродзьку, в самому центрі Старого міста, побачили вивіску «Restauracja Smak ukrainski». Дівчина, яка нас обслуговувала, спілкувалася з нами українською, хоч є етнічною полькою-краків’янкою, а мову українську вивчає, бо назва закладу зобов’язує. Стомлені, але вельми задоволені і переповнені сильними враженнями, повернулися надвечір до апартаментів готелю, щоб пакувати валізи: на завтрашній ранок мали від’їжджати до Варшави.
Столиця Польщі Варшава вражає вже відразу з привокзальної площі: перед очима відкривається грандіозна панорама висотних будівель ділового центру. Оскільки ми вирішили самостійно оглянути пам’ятні місця Варшави, то від ділового центру попрямували однією з центральних вулиць Новий Світ (Nowy swiat), яка плавно переходить у вулицю Краківське Передмістя (Krakowskie Przedmiescie), а та, в свою чергу, упирається в Замкову Площу (Plac Zamkowy), яку називають воротами Старого міста. По шляху маршруту оглянули пам’ятники Миколаю Копернику зі словами на постаменті: «Solis stator, Terrae motor («Той, що зупинив Сонце, зрушив Землю»), великому польському письменнику Болеславу Прусу, чиї твори відомі далеко за межами Польщі, Адаму Міцкевичу — одному з найвидатніших польських поетів. Заходили ми і в костели, яких на головній магістралі декілька, особливо запам’ятався костел Базиліка Святого Хреста. Цей храм, окрім свого багатого оздоблення, привертає увагу ще й тим, що в одній із його колон вмуровано урну із серцем Фредерика Шопена. Помираючи далеко від Батьківщини, композитор заповів своїй сестрі Людовіці поховати його серце в Польщі: «Zabierzcie przynajmniej serce me do Warszawy» («Заберіть принаймні серце моє до Варшави».) Так Шопен бажав, щоб хоча б частина його повернулася додому. Вдячні співвітчизники виконали заповіт великого композитора, музика якого по праву належить усьому світові, але серце віддане лише улюбленій ним Польщі. Загалом помітно, що поляки дуже бережно і дбайливо ставляться до увічнення пам’яті своїх славетних земляків.
Неподалік від костелу, на протилежному боці вулиці, нашу увагу привернув величний пам’ятник Юзефу Понятовському, видатному воєначальнику, а от що то за ошатна будівля за пам’ятником, ми дізналися від охоронця, який стояв біля невисокого паркану, що огороджував подвір’я з будинком. Виявилося, що то резиденція президента Польщі. Спочатку навіть якось не вірилося, що це президентський палац: будинок хоч і вишуканий та привабливий, але зовсім не помпезний. І головне — жодних кордонів, численної армії охоронців, вартовий не перешкоджав бажаючим робити фото- та відеозйомки на тлі палацу.
Врешті, неквапом дійшли до Старого міста, де перед нами відкрився вид на комплекс надзвичайно красивих старовинних кам’яниць. Справжньою окрасою є Колона короля Зигмунта ІІІ Вази (того, що переніс столицю з Кракова до Варшави) і Кафедральний собор. Наступним пунктом нашого знайомства зі Старувкою (так називають Старе місто) стала Ринкова площа, де розташований фонтан, збудований на честь покровительки Варшави – легендарної міфічної істоти Сирени. В одній руці вона тримає щит, у другій — меч як символи оборони мешканців міста від нападників. На площі зранку до вечора вирує життя, тут багато туристів з різних країн, люблять відпочивати тут і варшав’яни. Прощальним «варшавським акордом» наступного дня була наша прогулянка біля Вісли з її славетними мостами. Приваблювали око мальовничі краєвиди, невеличкі пароплави, що перевозили людей з одного берега на інший, атмосфера спокою і затишку.
Загалом 8 днів, проведених у Польщі, – суцільний позитив. Цивілізовано, культурно, по-європейськи. Ми дуже втішені тим, що мали можливість познайомитися з доброзичливими, гостинними людьми, побачити омріяні міста, дізнатися, чим славиться і пишається польська нація, і взагалі отримати неймовірний заряд енергії, якого б вистачило до наступної поїздки, про яку мріємо вже зараз. Do milego zobaczenia, Polska!

Лариса ДАНИЛЕЙЧЕНКО,
Ніна ПРИМАК
Світлини Валентини ВОЛКОВОЇ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 18.09.2015 > Тема "Крим - наш дім"