Версiя для друку Обговорити в форумi

«Покращення» по-кримськи

Прихід осені — як початок важкої хвороби, що подекуди відбувається безсимптомно, але вже поставлено загрозливий діагноз. Першими відчули на собі сумні зміни у житті діти, бо що б там не писала кримська преса, я ще не зустрічала школяра, який би спав і бачив себе в школі біля дошки. Хіба що майбутні першокласники, для яких все в диковинку. Таких цього року сіло за парти в Криму 18,5 тисяч. Для них відчинили свої двері близько 600 кримських шкіл.
Серед першокласників є і ті, які будуть навчатися рідною кримськотатарською мовою. До вже існуючих 29-ти додадуться ще 24 національні кримськотатарські класи. Є в Криму і 15 шкіл з кримськотатарською мовою навчання. І лише з 56-ти з половиною тисяч дітей жоден учень не розпочне своє навчання українською мовою, бо не відкриється жодного українського класу. В усякому разі, такі дані озвучила «міністр» освіти Криму Наталія Гончарова. Все, що так довго і важко будувалося, знищено водночас. Вже немає в Криму й єдиної української гімназії, ні формально, ні за фактом: її перейменували в Академічну гімназію м. Сімферополя. А вона ж будувалася за цільовим призначенням. Та що там говорити: великий «російський брат» забрав усе, до чого не мав жодного стосунку. А офіційна газета «держради» лише зловтішається в публікації під назвою «Киев все еще посягает на наше добро». Петро Порошенко «все еще считает наши санатории, банки, школы и больницы украинским добром и велит премьеру Яценюку в течение месяца провести переговоры с российской стороной по урегулированию имущественного спора» — читаємо на шпальтах «Крымских известий».
Водночас РФ не пішла на реструктуризацію боргів за цінними паперами, виданими російською владою пану Януковичу за умови, що він відмовиться від євроінтеграції України. Екс-президент відмовився, далі сталося те, що сталося, а хабар, виданий Януковичу, Росія має намір вичавити з України до останньої копійки, не беручи до уваги ті матеріальні збитки, яких завдала Україні, наклавши лапу на все її майно в Криму. У той же час російські політики регулярно називають українців братнім народом, компрометуючи саме поняття — брат.
Тепер зрозуміло, звідки за часів першого пришестя Януковича взялися в українській журналістиці так звані «темники». Це ж із розряду золотих російських держстандартів. Навіть натяки на критику тих чи інших особливостей російського життя допускаються лише в купі з критикою на адресу влади «братньої» України разом з Америкою. Ось заговорив ведучий телепередачі «Военная тайна» про згубну американську культуру, що впливає і на російських дітей, які, приміром, проводять фестивалі «живих покійників», або ж на молодь, що полюбила відзначати день святого Валентина. І одразу ж — марш-кидок на духовну територію країни-сусідки: українці, виявляється, взагалі помішалися на американській культурі і носяться, як з писаною торбою, з американським прапором.
Як же так можна безсоромно брехати? Ми ж, якщо і помішалися, то на жовто-блакитному прапорі, і на вишиванках, і на українських віночках. А американський стяг серед інших я таки вгадаю, а намалювати вже не зможу. Але такі вже правила гри: будь-який російський негатив має бути знівельований українським, що в десятки разів більший.
А якщо йдеться не про дітей і не про молодь, а про російську владу, яка не завжди буває на рівні? Тут свої рецепти-«темники». У прийнятті невдалих рішень винні не самі міністри, а їхні помічники-ліберали, оскільки серед міністрів-єдиноросів лібералів не буває, а помилятися або діяти зловмисно можуть тільки вони.
Ось захотілося директору Центру політичного аналізу Павлу Даниліну поговорити про соціальну сферу, що не відповідає «майським указам» президента. Зауважмо, Данилін старається, аби президент не залишився з носом, тому починає різати правду-матку прямо у вічі.
Згідно з опитуваннями, половина росіян вважає пріоритетною необхідність підвищення якості медичних послуг і майже половина звинувачує лікарів у недостатньому професіоналізмі. А бореться Мінздоров з цими недоліками в один спосіб — з допомогою безсистемних скорочень, ліквідувавши за минулий рік 33 757 ліжко-місць. Скорочується і кількість медичних закладів, у результаті чого потрапити на прийом до фахівця — велика проблема. І це помічає не лише Павло Данилін. Як дізнаємося із програми новин, навіть у деяких областях тим, хто прибув до поліклініки в ніч з четверга на п’ятницю, не усім вдасться стати щасливими володарями талона на прийом до терапевта на понеділок, бо їх до кожного дільничного — всього по п’ять, і ще двічі по стільки розходиться в електронному варіанті. Те ж саме стосується і вузьких спеціалістів, прикро, що й онкологів. У результаті в половині суб’єктів Російської Федерації цього року збільшилася смертність приблизно на 4%. І хоч винні «либералы и отдельные чиновники из социального блока», з цим треба таки щось робити. Такої думки і кримчани, які вже усвідомили, що нещодавно були щасливими людьми, бо, захворівши, вже того ж дня могли побувати у лікаря, а наступного — здати аналізи. Тепер своєї черги на аналізи можна чекати і місяць, а за той час — тричі одужати або непоправно запустити хворобу.
У рубриці «Хождение по слухам» газета «Крымское время» повідомляє: «Ходят слухи, что инфекционное отделение городской больницы № 6 чуть ли не каждый день превращается в поле битвы. Местные жители очередь здесь занимают до рассвета. Здесь уже в семь утра о приеме нечего и мечтать, попадешь разве что во вторую сотню пациентов».
А директор територіального фонду ОМС РК Наталія Старцева говорить вже без тіні посмішки: «В государственных поликлиниках существует две основные проблемы: устаревшее оборудование и очередь». Вона вважає, що черги утворюються значною мірою через відсутність в лікарнях комп’ютерів, через що дані про хворого лікар неодноразово заповнює вручну. Але йдеться також і про недостатню кількість лікарів, ставки яких сьогодні постійно скорочують по всій Росії. Тим часом, попри оголошення програми «Земський лікар», згідно з якою фахівець, що поїде працювати на село, одержить мільйон рублів, достатньо кандидатів для проведення відбіркового конкурсу, зокрема в Криму, не набирається і програма не працює.
Схожі процеси відбуваються і в галузі освіти. В Росії скорочуються не лише поліклініки і лікарні, а й ВНЗ та школи, особливо сільські. Водночас наступні два роки витрати на освіту лише «усихатимуть» і зменшаться з 5,4 до 3,9% ВВП. Як повідомляє Павло Данилін, на міжнародній математичній конференції, де російські діти завжди були одними з найкращих, цього року їх обійшли однолітки навіть із Перу, Ірану та Північної Кореї. А згідно з даними міжнародної програми, за оцінкою освітянських досягнень учнів, Росія опинилася в другій половині списку в категорії «нижче середніх».
Не менш хвилюючі процеси відбуваються й у вищій школі, де уряд має намір скоротити кількість навчальних закладів на 40%. З цією метою вже три роки, як ВНЗ активно об’єднують, ліквідуючи ставки професорів, доцентів та інші. У такий спосіб вже зникло 600 вишів і їхніх філій. А переконливий приклад завжди можна знайти і на будь-який смак. Для Росії орієнтиром є сьогодні Китай, Індія і Бразилія, де «освітянські фабрики» об’єднують десятки тисяч студентів. Але це — не від хорошого життя. У названих країнах ще й досі чверть населення неписьменна. В Росії ж завжди користувалася попитом освіта елітна, штучна, починаючи з дитячого садочка, навіть із особистої гувернантки. З сумом дізнаюся, що під загрозою і моя альма матер — Літературний інститут ім. Горького, що «вирощував» письменників. Ще у 70-ті роки в ньому навчалося менше трьохсот студентів. Тож чому б його не об’єднати, скажімо, із сільгосп-академією?
Більше року лихоманило і найпрестижніший навчальний заклад Сімферополя — ТНУ, який з кров’ю переводили на російські стандарти. Особливо не хотів вливатися в нову структуру медичний університет, навчання в якому у зв’язку зі змінами покинуло багато іноземних студентів. Та не допомогли ні мітинги, ні колективні листи-звернення.
Невже багата Росія насправді настільки бідна, що змушена економити в такий спосіб? Та ні ж, просто у неї інші пріоритети. В газеті «Крымский телеграф» звертаю увагу на статтю М. Котова «Дотянуться до российских стандартов». У чому ж вони такі високі, що до них треба дотягуватися? А в тому, що за російськими стандартами кожна школа має бути готовою у будь-який момент... на нашестя терористів. А в кримських школах — ні тобі парканів, ні відеоспостереження, ні сигналізації. Та й пожежна безпека до умов теракту не пристосована. Ось і йдуть з федерального бюджету мільярди, і не на мир, не на освіту, а на війну. І ця витратна стаття може проковтнути будь-яку суму. На зміну сучасному озброєнню приходить ще більш сучасне, і що робити із застарілим, невже на звалище?
Недешеве задоволення й утримання російської армії. Кажуть, що офіцери в Криму — виключно із материкової Росії, які вже умилися кров’ю в Чечні, і зарплата у них гідна — по 120 тисяч на брата, плюс оплата державою орендованого житла. Люди з великими зарплатами, які нічого не виробляють, — не лише удар по федеральному бюджету. Особисто мені його не дуже шкода. Але це і порушення відносної цінової рівноваги, що дозволяє кримчанам, котрі мають у 10 разів менші зарплати, якось виживати.
Що ж, вибір ними вже зроблено, вибір всліпу, й іншого шансу чекати не варто. Зі святом знань, дорослі і діти! Знань, які можуть здобуватися дуже дорогою ціною.

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2015 > Тема "Резонанс"