Версiя для друку Обговорити в форумi

Героям – слава!

КОЛИ ІСТОРІЯ СТУКАЄ В ДВЕРІ

...Надю Савченко намагалися обміняти на «дорогу в Крим». Така версія СБУ. Якщо інформація правдива, то ми тепер знаємо реальну вагу нашої патріотки в очах Путіна. Вона дорівнює вторгненню армії на Український південь. Чи, якщо дивитися стратегічно, рівноцінна «кримнашу» як тренду. Це — круто!
Життя нашої льотчиці виклали на стіл як геополітичний козир. Що ж це потрібно такого зробити, щоб удостоїтися подібної ролі? Адже вона — не син вождя, якого пропонували обміняти на фельдмаршала Паулюса. І не сам фельдмаршал. Не цареборець Пугачов і навіть не Ярош.
У чому секрет стрімкого зростання цінності життя і свободи окремо взятої української льотчиці, ім’я якої ще півтора року тому майже ніхто не знав?
А просто час такий.
Делегат ПАРЄ, депутат ВР, Герой України, жінка, ім’я якої знає весь світ і якій половина світу співчуває, почала своє сходження... з полону. Усе склалося б по-іншому, промовч вона на тому першому, знятому для Youtube допиті.
Вона здалася вдалим об’єктом для експерименту. Можливо, навіть самому Путіну. Ідейна «бандерівка», непоступлива «фашистка», завербована в Іраку американцями, вона, за планами творців легенди про «убитих журналістів», повинна була викликати глибоку ненависть в «істинно російської людини». І викликала. Ім’я Надії Савченко будить у багатьох жителів країни, що ворогує з нами, тваринну злість, що росте від заздрощів і страху перед власною владою.
Але, ідеально підходячи на роль «ворога Росії», вона так само ідеально вписалася в образ героя України. І не лише України. Мужня льотчиця в лапах у варварів — класичний європейський епос наших днів.
У цьому маленькому історичному епізоді протистояння Красуні і Чудовиська Путіна виявилося просто знаряддям у руках долі.
Уривки з книги, яку Надія пише у в’язниці, повертають на грішну землю. Наша героїня зовсім не така, якою ми її уявляємо. Вона не генерує покладені за статусом героя мудрі сенси. Вона не прощає своїх ворогів і друзів. Вона — не гламурна патріотка. Вона жорстока в оцінках, і коли вийде на волю, владі доведеться з нею намучитися.
Але суспільство і світ її мінятимуть під свій ідеал. І їй доведеться з цим змиритися. Людина, яка відчутно вплинула на історію, вже стає її частиною, і не може відступити.
Ми віритимемо, що, пройшовши через голодування, вона відкрила істину, недоступну іншим. І усю нашу тяжкість і негаразди ми повірятимемо її випробуваннями. Так влаштована людина.
І 25 років в’язниці, якими загрожує їй Росія, сприймуться світом не як перемога Путіна, а як поразка. І згадка про «столипінський» вагон, в якому її, як у клітці, возять по Росії, пробудить пам’ять про теплушки. Ті самі, в яких відправляли незгодних у ГУЛАГ, а цілі народи — в депортацію. І судилище в провінційному Донецьку Ростовської області нагадає про іншу провінцію — Нижній Новгород, куди заховали від очей людства дисидента Андрія Сахарова...
Надя, пишуть адвокати, дедалі менше вірить у позитивний результат. Днями написала заповіт, попросила засвідчити нотаріально, а не підписом начальника СІЗО. Не весела, але зібрана. Вона готова випити чашу. Це — її Гефсиманський сад...
...А в іншому саду, в київському сквері Небесної Сотні, стіна будинку ожила портретом. Одна з москвичок, побачивши фото у ФБ, не розібравшись, написала: в Києві, на сирій стіні будинку, побудованого в позаминулому столітті, сам собою проявився Образ! Її поправили: це — графіті, портрет Сергія Нігояна, і він рукотворний. Але помилка симптоматична. Хіба східний вигляд Першого з Небесної Сотні — з сумними, всепрощаючими очима — нікого нам не нагадує?
2 серпня йому могло б виповнитися 22 роки. Всього 22. Він нічого ще не встиг. Але його смерть змінила хід історії. Цього дня разом з ним на Майдані помер цивільний протест і народилася громадянська війна.
Чи випадково те, що саме він став Першим? Швидше за все, так. Ми взимку минулого року в страху чекали цієї першої смерті. Тоді кулі літали суцільною завісою, і це повинно було статися рано чи пізно. Але ми шукаємо символи. Вже дуже незвичайною фігурою був Нігоян — дніпропетровець із зовнішністю ченця, вірменин, який читав напам’ять вірші Шевченка. Один з плакатом на Європейській площі, що прострілюється навиліт. Одного цього було досить, щоб вирости у символ Майдану. Але він ще став і Першим...
Доля — сліпа. Але вона примушує нас прозріти. Зрозуміти, що випадок може звеличити ім’я кожного. І найчастіше поза волею і бажанням людини. Скільки таких, позначених долею, проходить перед нашими очима у ці трагічні часи!
Ось волонтерка Ірина з позивним Лютик, яка залишилася без ніг... А ось медсестра з давнього вже 2014-го, якій снайпер прострілив горло. Кіборги Донецького аеропорту. 62-річний донецький спортсмен, чемпіон світу, доброволець з позивним Дід, який кинувся з двома гранатами на кадировців. Журналіст «Укрінформу» Олег Задоянчук, який загинув в АТО рівно рік тому, на четвертий день після присяги.
А ще ті, хто зробив перший дрон і хто вигадав кричалку про Путіна, і співак-далекобійник з Чикаго Вадим Дубовський, який увійшов в історію ремейками радянських пісень, і поетеса Анастасія Дмитрук, яка написала: «Ніколи ми не будемо братами», і київський художник Андрій Єрмоленко, який вигадав шеврон з квіткою кропу. І руфер Мустанг, який розфарбував зірку на московській висотці. І, безумовно, сотник Майдану, який кинув виклик Януковичу.
Живі і мертві, покалічені і такі, які страждають у застінках, які пишуть вірші і які стоять на блокпостах, вони усі — двигуни історії. Хто і коли складе Білу книгу про них, складе енциклопедію усіх справ і вчинків, які змінили хід часу?
Колись був дивний фільм з Томом Хенксом у головній ролі — «Форест Гамп». Хлопчина, який дещо відстає у розвитку через те, що занадто безпосередньо сприймав світ, потрапляв у самий вир історичних подій. І іноді змінював хід історії, навіть не підозрюючи про це. Він підказав, як рухатися на сцені Елвісу Преслі, про що співати Джону Леннону, він зателефонував у поліцію, ініціювавши Вотергейт, і бачив, хто убив Кенеді, він вирішив пробігти від океану до океану і ввів в американський стиль життя культ бігу підтюпцем....
Кожен з нас по життю такий самий Форест Гамп. Кожен з нас в міру своїх можливостей крутить історією. З віком це розумієш особливо гостро. Ефект метелика, відстежений упродовж довгого життя, невблаганно веде до висновку: немає вчинку, який не спричинив би зміни в історії! Просто не усі це розуміють, а якщо розуміють, — вважають за краще не говорити. Хто повірить, що саме ти порадив президенту йти у президенти, й навчав письменника писати, або 1 грудня вів за собою нерішучих демонстрантів штурмувати Банкову?
Але є й інші слова і вчинки. «Римський солдат, який заколов списом Архімеда, в певному значенні більше вплинув на хід історії, ніж сам Архімед», — писав один з великих філософів.
Хтось стріляв у Нігояна. І знає, що людина, яку він убив, — тепер герой нації. Як це — бути вбивцею Героя? Які думки спадають йому на думку? Чи розуміє він, яка роль відведена йому історією?
А як живе з тим, що накоїв, росіянин, який вистрілив ракетою з «Буку»? Адже на його совісті 80 дітей. Не можна мати таке кам’яне серце, щоб цього не усвідомлювати? А чи розуміє він, що світ після цього став іншим? І чи розумів його попередник, радянський льотчик Осипович, який збив інший Боїнг у далекому 1983-му, що вбив вирішальний цвях у труну Радянського Союзу?
А були ще Гаврила Принцип, який почав Першу світову війну пострілом у принца, наркоман Пономарьов, горе-мер окупованого Слов’янська, був його хазяїн Гіркін. Був Іуда, нарешті.
Кожне наше слово — гостре як гільйотина. Слово невіри — це метр відданої ворогу землі. Жменя бруду, кинута одним в одного, — це мінус одна атака на ворога.
У кожної людини, писав французький письменник Сартр, трапляються в житті миті, коли можна зробити щось прекрасне і велике. А можна щось погане і гірке. Потрібно тільки вміти відчути, що ця мить настала. І зробити єдино правильний крок.
Давайте не будемо вважати себе маленькими людьми у цьому світі. Давайте не замикатися у своєму крихітному всесвіті. Краще подумаємо про свій наступний крок. Історія не чекатиме, вона йде до нас і висмикує нас з нашого побуту і перетворює життя на факел, що освітлює дорогу.
Кожен має бути готовим. Коли історія постукає в двері, збиратися з духом буде ніколи.

Євген ЯКУНОВ,
Віктор МІШКОВСЬКИЙ
(«Укрінформ»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2015 > Тема "Українці мої..."