Версiя для друку Обговорити в форумi

Володимиру Михайловичу
Роговському

Диригенте хірургічного оркестру
із блискучим скальпелем в руці,
я під вашу музику воскреснув,
оживаю рибою в ріці.
Шкандибаю руслом коридору
повз білоберезових русаль,
дихаю чужим розлитим горем
і себе самого вже не жаль.
Лікарю, ви щойно із Донбасу,
що спливає кров’ю на війні…
Вам осколок не траплявся часом
від моєї скорбної рідні?
Вже в землі там вся моя родина –
мати, і сестриця, і брати –
і, мабуть, не дасть лиха година
поряд з ними теж мені лягти.
Опинивсь я, лікарю, в оркестрі,
що пильнує ваш найменший рух,
родичі тепер – медичні сестри,
і для мене ви – найближчий друг.
Засинаю під каскадом крапель,
що, як миті, тануть у мені.
Місяцем поблискує ваш скальпель
у моєму темному вікні.

13.01.2015 р.,
Київський військовий госпіталь

ЗУСТРІЧ ІЗ ЗЕМЛЯЧКАМИ

Вечір вже квітку червону
із-за гори нам шле.
Місяць – мов скибка лимона
у голубому желе.
Видно згори пів-Ялти.
Море із небом злилось.
Добре б гуртом заспівати,
добре б обняти когось!
Милі донецькі дівчата,
ви вже у віці бабусь,
є нам про що згадати,
з вами я в юність вернусь.
Бідна вона в нас, а мила,
хоч почужів наш Донбас.
Там у нас шахта гуділа,
море тут чути весь час.
Вас не маніжать курорти,
тут ви у ролі служниць.
Хай це звання і не горде –
гідність не зникла із лиць.
Душі відкриті святу,
хоч і зазнали зневір.
Тим-то рожеву троянду
вечір вам шле із-за гір.
07.09.2012 р.

СЛУХАЮЧИ ВУЛИЧНИХ СКРИПАЛІВ

Вечорами на ялтинській набережній
грають «Мелодію» Скорика.
Слухаю в радості набожній:
наша душа не скорена!
Слухають здалеку гори,
грім гуркотить здаля:
«Нашим тут буде море,
нашою буде земля!».

2011-2014 рр.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2015 > Тема "Душі криниця"