Версiя для друку Обговорити в форумi

Ця публікація 10-річної давнини з архіву «Кримської світлиці» — ще одне свідчення про те, що грекам в українському Криму та в усій Україні, як і представникам усіх інших народів, не загрожував ніякий «фашизм», тим більше, «український». Про нього чомусь заговорили лише після російської окупації...

ГРЕКИ З УКРАЇНОЮ В ДУШІ

БРУНЬКА НА ВИНОГРАДНІЙ ЛОЗІ

Так з латини перекладається назва прикраси, печатки чи амулету з коштовного чи цінного каменю із зображенням міфологічних чи побутових сцен — геми. Уперше найдревніші з них виявили під час розкопок скіфських курганів. Саме такі коштовності можна побачити тепер у Євпаторійському краєзнавчому музеї. Колекцію цих каменів музею передав Микола Кілісіді — син одного з відомих колись євпаторійських антикварів. У 1920 році, вжахнувшись масштабами кровопролить Громадянської війни на півострові, разом із батьком він переїхав із Криму в Грецію. Звідти, вже 90-літнім, зробив рідному місту незвичний дарунок. Серед значної колекції найбільше красою й вишуканістю вражає золотий перстень із зображенням голови Афіни, в обрамленні кулона, гранату й 17 брильянтів; геми з образами Зевса, Сатира та інших древніх богів і героїв. ...Це — лише один із численних виявів любові кримських греків до Криму, який вважають своєю другою історичною Батьківщиною.
...Пізнаючи минуле греків, краще уявляєш історію кримської землі. Вихідці з міст Малої Азії — іонійці й дорійці — почали прибувати сюди ще в VI ст. до н. е. Гостинне до них Чорне море греки назвали Понтом Евксінським, а півострів — Таврикою. Вони заснували цілу мережу торгових факторій, які з часом перетворилися в міста-держави. Усього на узбережжі існувало понад 20 грецьких поселень. Найзначнішими були Херсонес Таврійський (єдиний заповідник візантійської культури на території України), Пантикапей (Керч), Феодосія, Мірмекій, Керкінітида (Євпаторія). Із III ст. н. е. у Криму посилився вплив Візантії, почало розповсюджуватися християнство. «Румеї» (піддані Східно-Римської (Візантійської) імперії) звели цитаделі Алустон, Гурзувіти, Кирк-Ор (Чуфут-Кале), Ескі-Кермен, Тепе-Кермен, Баклу, Фуну, Каламіту, руїни яких можна побачити й нині. В кінці ХIII-ХIV ст. виникло солідарне з Київською Руссю християнське гото-грецьке князівство Феодоро з однойменною столицею на горі Мангуп. Півроку феодорити героїчно боронилися від нашестя османських завойовників у 1475 році. Майже всі загинули, спорожніли монастирі й цілі села. Вцілілі на віки опинилися під владою турецьких султанів і Кримського ханства. У 1778 році понад 18 тисяч правовірних греків під проводом митрополита Ігнатія вийшли з Криму, залишили на півострові близько 80 своїх селищ. Лише через два роки поневірянь вони змогли осісти на півночі узбережжя Азовського моря. Турботою тих, хто лишився, було відновлення й будівництво церков, облаштування кримських міст і розвиток культури. Прославило півострів чимало їхніх земляків, відомих капітанів й адміралів, умілих рибалок, виноградарів, садівників...
Наступним ударом для кримських греків стала Громадянська війна. У 1926 році їх (разом з біженцями із Туреччини) нарахували близько 22 тисяч. Трагедією для цього працелюбного, талановитого народу стала депортація 1944 року. 15 тисяч їх улітку, вслід за німцями й кримськими татарами, разом із вірменами й болгарами виселили на Урал, в Казахстан, Узбекистан... Реабілітовані лише в кінці 80-х років минулого століття, греки почали повертатися на півострів на початку 90-х. Нині їх у Криму — 2,79 тисяч...

ПРОДОВЖЕНА ТРАДИЦІЯ

На «Боспорські агони», сучасний фестиваль Сонця, Вогню й античного мистецтва, на початку липня з’їжджаються греки не лише з усіх регіонів Криму, а й усієї України. На місці Керчі колись була столиця грізної й величної древньогрецької держави — Боспорського царства. У давніх греків існувала традиція агон — змагань за право називатися кращим поетом, співаком, артистом у прославленні краси рідного краю. Культурні надбання Еллади були створені завдяки й цьому чесному суперництву її мешканців. Відроджена нині давня чудова традиція предків повертає Керчі колишню славу значного культурного центру, який приваблює туристів. Уже шості «Боспорські агони» біля гори Мітридат знову оживили славне минуле Керчі-Пантикапею, захопили дійствами, що переносять у давнину, тисячі гостей фестивалю. Нагадали перших еллінських колоністів і римських завойовників. А головне — зачарували творчими змаганнями співаків, танцюристів, художників, фотомайстрів, літераторів і спортсменів-атлетів. Через сотні років у місті 26-ти віків знову запалав вогонь Олімпійських ігор. Господарі свята — греки — сім днів невтомно запалювали натовпи запальними народними танцями й мелодійними піснями. Рада старійшин здійснила одвічний ритуал жертвоприношення древньогрецьким богам: обагрила молодим вином древні сходи Мітридату, вручила нагороди семи найталановитішим. Найкращими танцюристами цього разу виявилися керченські колективи, найвіртуознішими музиками — сімферопольці, артистами — австрійці, акторами — росіяни. За традицією старійшини нагородили їх золотими злитками, всередині яких був ще один божественний скарб цієї землі — вино.

ОБІЙНЯТИСЯ Й ПОМОЛИТИСЯ

За традицією на честь вшанування святих рівноапостольних Костянтина й Олени село Чорнопілля Білогірського району приймає гостей — земляків із Греції, усіх регіонів України й багатьох держав, де є грецька діаспора. Усього греків у нашій країні, за даними останнього перепису населення, ледь більше 91 тисячі. Греки зі статистикою не згодні, твердять, що через їхню природню асиміляцію, змішані шлюби представників їхньої нації більше — близько 200 тисяч, й нині складають свій банк даних. Адже так склалося за багато років, що більшості доводилося змінювати прізвища, не вносити в графу «національність» істинні дані. «Після війни виявляти своє грецьке походження було небезпечно», — говорять голова Білогірської районної грецької громади Микола Касєв і керівник Чорнопільського товариства греків Ірина Ігнатієва. Але цей етнос зумів зберегти свої традиції навіть попри те, що в радянські часи таку життєстійкість народу не вітали. 225 років тому їх виселили з Криму, який вважають «одвічно рідним». Та за понад два віки вони не розгубили ні своєї національної приналежності, ні традицій, ні обрядів.
Грецькі поселення на півострові довго вважалися закритими. Місцевим грекам для обмеження пересування навіть не видавали паспортів. Перебравшись у Крим на початку Російсько-турецької війни у 1828 році, перші нові грецькі переселенці були безправними. Та вже в 1881 році вони склали присягу на вірність імператору й поступово освоїли нові місця проживання. Працелюбність греків не можна було не помітити. Села й міста, де вони облаштовувалися, процвітали. Можливо, говорять сучасні греки, завдяки опіці Костянтина й Олени, котрих шанували ще їхні древні земляки. На свято, яке колись починалося у вузькому сімейному колі, нині збирається вся громада греків. Традиції вони передають своїм дітям. Відтік емігрантів нині незначний. Усі вважають півострів своєю прадавньою колискою, Україну — рідною землею, яка їх зростила й де могили їхніх предків. Тож вчать дітей не покидати її та робити все, щоб саме тут усім жилося краще.
Сьогодні в Чорнопіллі створений і діє грецький культурно-етнографічний центр. У відкритій для всіх господі ХIХ ст. зібрано предмети побуту греків минулих епох. А в самому Чорнопіллі (раніше Карачоль Карасубазарського району Таврійської губернії) проживає понад 200 греків, із близько 1300 українців, росіян, кримських татар та представників інших народів. У цьому грецькому поселенні, заснованому в середині позаминулого століття греками, вихідцями з Румелії (так звалася після турецького завоювання територія колишньої Візантійської імперії на Балканах), нині створено й музей під відкритим небом «Карачоль». Його експозиції й приязні жителі села розповідають, як тут облаштувалися фракійські греки, як, незважаючи на ізоляцію від звичного мовного й культурного середовища, тяжкі й жорстокі випробування, біди й сталінську депортацію у 1944 році в суворі місця Уралу й Сибіру, купка чорнопільських греків змогла не лише вижити й повернутися в рідний Крим, а ще й зберегти унікальний культурний пласт своїх предків: мову, звичаї й традиції, народні обряди й багатющий пісенний фольклор. Поведуть в етнографічну садибу-музей, збудовану сто років тому грецькою громадою села, ошатну церкву Св. Костянтина й Олени, де веде служби настоятель храму ієрей Павло, напоять смачною водою з «Святої Криниці» — джерела Святого Костянтина, куди народ приходить після літургії, запросять на Панаіру — щорічне вшанування усіх святих.
Така ж міцна генетична пам’ять й у греків сіл Садового, Лугового, Піонерського, Доброго, Мангуші, де створено їхні громади. На півострові знову зазвучала грецька мова, піднімаються з руїн храми, організовуються фольклорні колективи й національно-культурні центри в Сімферополі, Севастополі, Ялті, Білогірську, Керчі, Феодосії, Старому Криму, селищах Зуя, Леніно...
Створено Федерацію греків Криму. Вона надає суттєву підтримку вченим, котрі займаються науково-дослідною й пошуковою роботою в галузі грецької історії, культури, літератури, фольклору, сприяє фінансуванню літературних видань. Понад півтисячі дітей у 15 школах вивчають новогрецьку мову. Відкриваються й недільні школи, грецькі бібліотеки, у фондах яких словники, посібники й інша література, призначена як для початківців, так і для тих, хто серйозно вдосконалює свої знання. У Таврійському національному університеті багато років працює кафедра грецької філології. Сьогодні всіх кримських учителів грецької мови направляють у Грецію на стажування. Проводяться національні свята й фестивалі, видаються газети, регулярно виходить телепередача «Калімера».
— У греків є приповідка: «Перед тим, як побачиш сонце, привітай сусіда», — говорить колишній депортований, депутат Верховної Ради автономії попереднього скликання, нині голова Федерації греків Криму Микола Сумуліді. Тому в мирі, приязні й дружбі з іншими народами півострова й братами за кордоном кримські греки облаштовуються, будують завтрашній день Криму й відроджують свою культуру. — Ці завдання можна вирішити лише спільно, — переконаний Микола Георгійович й цитує Антисфена: «Братська близькість однодумців міцніше усіляких стін».

Віктор ХОМЕНКО
(«Кримська світлиця» за 6 січня 2005 р.)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2015 > Тема "Крим - наш дім"