"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема "Українці мої..."
#7 за 13.02.2015
«ТА ЧИ ЖИВЕ ╤ ЯК ЖИВЕ В╤ТЧИЗНА, Я ХОЧУ В Ц╤М ╤ В ╤НШ╤М СВ╤Т╤ ЗНАТИ...»
Долаючи блокаду, до Криму дос╕ долинають сп╕вчуття у зв’язку з╕ смертю «св╕тличанина» Данила Андр╕йовича Кононенка... * * * Доброго дня, шановна редакц╕╓! Вибачте, будь ласка, що пишу аж тепер... Сумно, важко, боляче. Ск╕льки житт╕в згасло за останн╕ м╕сяц╕... Св╕тла пам’ять св╕тл╕й людин╕ — Вашому колез╕ Данилов╕ Андр╕йовичу. А р╕дним ╕ вс╕м «св╕тличанам» — мо╖ сп╕вчуття... Дай, Боже, вс╕м нам миру, здоров’я, любов╕. Катерина МУС╤╢НКО * * * При╖хала з Ужгорода (в╕дпочивали в Закарпатт╕), переглядаю пошту — ╕ вклякла в╕д некролога в «ЛУ»! Що могло трапитися з Данилом Андр╕йовичем?! Я буквально недавно розмовляла з ним (п╕сля його доб╕рки в╕рш╕в у «КС» — це було восени... А останн╕й раз — у грудн╕, п╕сля зд╕йснено╖ передплати газет ╕ журнал╕в... ХТО б м╕г подумати, що то — остання розмова!). Збиралася було написати листа щодо переклад╕в з кримськотатарсько╖... Картала себе, що в новор╕чн╕й святков╕й круговерт╕ не встигла прив╕тати з днем народження... Не встигла... Не встигла. Сьогодн╕ телефонувала Вам, не було зв’язку, тож пишу... Передайте мо╖ найглибш╕ сп╕вчуття родин╕, внучатам, яких в╕н безмежно любив ╕ згадував ╕ писав з таким теплом... Мо╖ сп╕вчуття колегам ╕ друзям ╕ вс╕м, хто знав п. Данила — знаного письменника, патр╕ота мови ╕ кра╖ни, справжнього укра╖нця ╕ чудову людину! Наталя ВОЛОШКО
Алесь КАСКО * * * Нехай помру й к╕стлява справить тризну, Й роки з╕труть мо╓ ╕м’я ╕ дати, — Та чи живе ╕ як живе В╕тчизна, Я хочу в ц╕м ╕ в ╕нш╕м св╕т╕ знати.
Тетяна ДМИТРУСЬОВА * * * Серце мо╓ гаряче Згориш в╕д життя, не ╕накше. Тебе берегти не беруся – Померти тихо боюся. Згори, мо╓ серце, щире В тривожн╕м, кипуч╕м вир╕. Та сп╕вом останн╕м, як можна, З╕гр╕й ти людину кожну.
Переклад з б╕лорусько╖ Данила КОНОНЕНКА
ЗОРЕЮ СТАВ
Як гр╕м гримлять, гудуть гармати. Бо╖ на сход╕ йдуть щодня. Вже з м╕ст вт╕кають окупанти — Вогонь розплати здоганя. П╕дбит╕ танки задим╕ли. Горять кати — чужинц╕ зл╕, Що знахабн╕ли — захот╕ли Багатства нашого й земл╕. В боях з агресором упертим Гарту╓ться наш батальйон. Хтось може у бою померти, — Але не здатись у полон! Смертельно ранений, як леб╕дь, Що крил сво╖х все не згорта, — Це я сво╓ю кров’ю в неб╕ Пишу останнього листа. — Не плачте, мамо, ви за мною. Не плач ти, Д╤ВЧИНО МОЯ, Що не вернувся з поля бою У р╕дний край — додому я. Всю н╕ч одна зоря багряна Горить, так трепетно с╕я, — То, мамо, д╕вчино кохана, Зорею став у неб╕ я.
НА МАЙДАН╤
В столиц╕, у сиз╕м туман╕, Хвилину стояв не одну, — Бо бачив я тут на Майдан╕ До болю картину сумну. Такий зосереджений, строгий Сидить у колясц╕ стар╕й Бо╓ць ╕з Майдану безногий, А поруч хлопчина малий. Хлопчина на скрипочц╕ гра╓... Ой жал╕бно гра╓ на н╕й! Сидить ╕ сльозу витира╓, — Це батько його мовчазний. Йдуть мимо спок╕йно багат╕, Чинуш╕, байдуж╕ пани. Не йшли за Донбас воювати, Не п╕дуть ╕ ╖хн╕ сини. В столиц╕, у сиз╕м туман╕, Хвилину стояв не одну, — Я бачив не раз на Майдан╕ До болю картину сумну.
Володимир КАПУСТ╤Н, спецкор газети М╕н╕стерства оборони Укра╖ни «Народна арм╕я», член НСПУ
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14739
|