Версiя для друку Обговорити в форумi

***
Безжально цокає годинник
Крізь пил та куряву доріг,
А запізніла горобина
Хитає день, хитає вік,
Дзвенить пухнастими джмелями
Чи то весна, чи то зима,
Дзвенить піснями й полинами,
А горобина все сама...
Сторінкою старої казки,
Що огорта карпатський плай,
Сумує-журиться: "Будь ласка,
Мене, весно, не залишай!"
А на гілках - снігів перина,
Хурчить завія-заметіль...
Дрімає юнка-горобина,
І сниться їй пухнастий джміль.

***

Перелилась в камінь,
Впала зірка в груди,
І шепоче пам'ять,
Що уже не будуть
Споришами цвісти
Росянисті ранки.
Задрімало листя.
Стукнула в фіранку
Полохлива зірка,
Мов стара прозірка
Із життя світанку;
Затремтіла гірко,
Впала, покотилась,
Долею співала,
Житом колосилась.
Зазирнула в душу,
Знищила огуду.
З неба відчайдушно
Впала поміж люди.
Через сірі очі,
Крізь веселку долі
Рве безсонні ночі
Безталанним болем.
І не знає, нащо
Згасла й народилась,
Долею співала,
Житом колосилась...

***

Згадалось, як колись цвіла калина.
Згадалось, як прозора заметіль
Калину в білім вирі закрутила,
Мело і пелюстило звідусіль,
Згадалось, як розсміяно-смеречно
Шумів гайок в Підгір'ї і щемів.
Згадалось, як сповив у зорі вечір
І притулив до кручених плаїв.
Співа душа прозорим стиглим житом,
Рясніють плодом яблуні в садах,
А пісня біло лине понад світом
І замовкає у твоїх очах.
Кружляє літо зеленавим листом,
Летить, неначе посумнілий птах,
А очі сяють ясно і перлисто
І світиться душа на трьох вітрах.

***

Б'ється птаха об терня.
Відлітає душа до неба.
І, напевно, так треба,
Щоб з землі вибивалося зерня,
Щоб гойдалась колиска,
Щоб сиділа закохана пара,
Щоб світили Стожари,
Помираючи стомленим блиском,
Щоб вмирав білокрилий лебідь,
Щоб яскравилось море і грало,
Щоб від себе невпинно тікала
І чекала. На тебе.

***

Золото слив обриває гілки,
Сонце бринить солоне.
Я доторкнуся промінням гінким
До скроні.
І заіскриться Волосожар
Чаром дзвінким глибоким,
Щоб обігріти мовчання примар,
Місяців, років.
Сливи течуть поміж двох берегів,
Б'ються в життя полову,
Я повернусь до легенд, ручаїв,
Зорів і ловів.
Вирвусь з світів, де чекання тече
В зболені квіти,
Щоб потонути в безодні очей
І народитись.

***

Закучерявилась береза
жовтим листом,
Закучерявилось неторкане життя.
Плете калина коси зеленисті,
І пахне диким медом небуття.
Цвітуть троянди. В пелюстках багрянцем
Осіннє сонце щедро виграє,
І крутиться шалено-диким танцем
Осіннє щастя-золото моє.
Дрімає у трояндах незворотність
І снить крізь осінь схилених олив
Язичницьких богів колючі кості,
Непроханий язичницький мотив.
Перехилилась через тин шипшина -
Червоні ягоди, уже жовтавий лист,
Колючі віти. Зорі білопінні
З мережок листя в небо пролились.
Ніч загорта у чорне простирадло,
Дарує сни, чекання забуття...
Зоріє невагомо-листопадно
Шумливе розосінене життя.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема "Душі криниця"