Версiя для друку Обговорити в форумi

З Шевченкового краю надійшла сумна звістка: на 88-му році життя після тяжкої тривалої хвороби пішов за вічну межу ветеран війни і праці, талановитий поет, публіцист, багаторічний читач і автор газети «Кримська світлиця» з перших днів її заснування Яків Івашкевич.
Яків Іванович Івашкевич народився 12 вересня 1926 року в селі Пальчик Катеринопільського району на Черкащині в бідній селянській родині. Коли розпочалася війна, був в окупації. Після звільнення рідного краю воював на Першому Українському фронті. Форсував Віслу і Одер. Незадовго до Перемоги був важко поранений в м. Бреслау (Вроцлав). Нагороджений Орденом Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, орденом «За мужність», багатьма бойовими медалями.
У Черкаському педінституті Я. Івашкевич здобув фах філолога, якому віддав майже півстоліття, навчаючи дітей рідної мови і літератури. Педагогічну працю поєднав із журналістською та літературною. Друкувався у фронтовій, республіканських, обласних газетах, у журналах і альманахах, в окремих збірках. Видав поетичні книги: «Вічносте моя» (1998), «Іскрою викрешусь» (2002), «На перехресті доріг» (2006), «На крилах мужності і любові» (2006).
Відмінник народної освіти України. За великий внесок в українське національне відродження і за значні успіхи в патріотичному вихованні дітей та молоді відзначений премією імені Олекси Гірника.
Висловлюємо глибоке співчуття рідним, близьким, друзям Якова Івановича Івашкевича. Розрадою для всіх нас назавжди залишиться вічна пам’ять про нього як світлу доброзичливу людину, яскравого учителя-професіонала, самобутнього майстра слова, мужнього воїна.

Василь Дергач, Іван Дробний, Віктор Качула, Данило Кононенко, Василь Латанський, Михайло Наєнко

Яків ІВАШКЕВИЧ
 УКРАЇНО, ВІЧНОСТЕ МОЯ

Живу з тобою споконвічно,
Як сонце й пісня солов’я,
Милуюсь, тішуся одвічно,
Вкраїно, матінко моя!
Тебе палила і топтала
Орди злорадна течія,
Та ти з неволі тої встала,
Вкраїно, гордосте моя!
Тебе то краяли, то рвали,
Немов була ти нічия,
Та ти, живуча, не вмирала,
Вкраїно, муко ти моя.
Як не ярмо, то знов навала,
То свист колючий нагая,
А ти, знедолена, стояла,
Вкраїно, страднице моя...
Ти непідступна, нелукава,
Хоч доля не легка твоя,
Зате дзвенить козацька слава,
Вкраїно, вольносте моя!
У буревіях, в круговерті
Недоля й воленька твоя...
З тобою житиму до смерті,
Вкраїно, совісте моя.
Ніким не скорена, могутня,
Бо невмируща кров твоя.
Гряде твоє нове майбутнє,
Вкраїно, вічносте моя!

2006 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2014 > Тема "Українці мої..."