Версiя для друку Обговорити в форумi

Свята та звичаї

За церковним календарем Трійця — це два дні свят: Зіслання Святого Духа і свято Животворної Трійці, які цього року відзначаємо 8-9 червня. Після Різдва Христового і Великодня — воно належить до найшановніших, а тепер — і до державно-релігійних.
Його ще називають П’ятидесятницею, адже відзначають на 50-й день після Великодня. Народна назва «Зелені свята» — дуже давня. В її основі лежить культ дерева, квітів та зелені. З цим святом пов’язані поетичні народні обряди та звичаї.
Останню суботу перед Трійцею іменують «зеленою», «клечальною». Вранці діти, дівчата та молодиці йшли до лісу, на луки, в поля збирати чебрець, полин, любисток, волошки, материнку, м’яту… Це зілля має і лікувальні властивості. Також заготовляли гілля клена, липи, дуба, ясена. А ввечері ними квітчали, замайовували (бо часто Зелені свята припадають на травень — май) хати, кожен куточок та закуток, подвір’я, стайні, обороги, пасіку, ворота, всі господарські прибудови.
Долівку в хаті встеляли чебрецем, полином, лепехою; букети з чебрецю, м’яти, волошок ставили на підвіконня; за ікони також клали квіти, навіть попід стріху на дворі встромлювали галузки з дерев, листя папороті.
Українці в давнину вірили, що в кожній клечальній рослинності ховаються душі померлих родичів. Отож ця рослинність є святою. Тому нею прикрашали оселю та подвір’я, освячуючи цим їх та очищаючи від злих духів. Часто таку рослинність використовували для лікувального купелю, особливо, коли захворіла дитинка. А скупати дитину в любистку — неодмінна ознака того, що вона буде здоровою і вродливою. Зрештою, любисток ріс ледь не в кожної господині у садку.
Клечальна субота належить до поминальних днів. Тож у церквах відправляють заупокійні Богослужіння, інколи на могилах влаштовують тризни.
Душі померлих поминають саме у час Зелених свят. І тут не тільки церковна традиція. У цей період, як відомо, починає цвісти жито, а за давніми язичницькими і народними віруваннями під час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Покійні предки — це постійні охоронці свого роду, які здатні впливати на врожай і допомагати нащадкам в усіх хліборобських справах.
У неділю зранку люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви, яка ще в суботу була охайно прибрана (як і домівки), бо класти зелень у бруд не годиться, також пишно заквітчана.
Колись після церковної відправи хлопці і дівчата збиралися у лісі, де відбувалися ігри, водили хороводи, гуртом співали пісень, жартували. Дівчата під час таких дійств вибирали берізку з довгим і тонким гіллям, і на самому дереві з цього гілля сплітали живі віночки. При цьому співали:

Ой зів’ю вінки
Та на всі святки,
Ой на всі святки
Та на всі празники…

Хлопці обережно відламували віночки, давали дівчатам, а ті з піснями несли їх додому, щоб увечері, знову зібравшись гуртом, пустити на воду. Як правило, це мала бути річка з течією. В кого вінок до вечора не зів’яне — тій судилося довго жити. Чий попливе — та щастя матиме; чий потоне — то на лихо-біду. Після пускання віночків на воду хлопці і дівчата збиралися на вигоні, де відбувалися нові ігри та співи, які тривали аж до ранку. Це навіть нагадувало Купальську ніч, але без багаття.
Протягом Зелених свят, особливо ввечері, намагалися ходити гуртом (особливо молодь). Бо боялися русалок. Ці наче б мали виходити з водойм на берег і справляти своє свято. За народними віруваннями, вони (русалки) чарували піснями дівчат і хлопців, щоб потім залоскотати їх та затягти у річку чи озеро. Тому в час русалчиного тижня, який започатковувала Трійця, не можна було купатися у природних водоймах, хіба що попередньо кинувши у воду полин та любисток. Їх русалки дуже бояться…
У давнину на Зелені свята мешканці сіл урочисто йшли на ниви. Діти і дорослі зумисно здіймали галас, також били в калатала, у церквах дзвонили дзвони (таке часто дозволялося тільки дітям), усі гучно співали. Все було спрямоване на те, щоб вигнати з полів злі сили. Старійшина села кропив житла свяченою водою. На жаль, до нас дійшли лишень відлуння цих обрядів.
Ще був звичай у Зелені свята освячувати криниці. Після церковної літургії селяни йшли з хоругвами, хрестом урочистою процесією до криниць, насамперед — громадських, щоб окропити їх свяченою водою, а потім ішли до криниць господарів.
Господарі, які хотіли позбавитися нечистої сили в хаті, виставляли біля воріт стіл, накривали його білою скатертиною, ставили ікону або хрест, свічку, неодмінно клали хліб-сіль. Могло щось бути на столі і з троїцької зелені. Прочитавши молитву, священик заходив до хати, скроплював її, а потім й інші господарські будови, подвір’я, звісно, і криницю. А за народними віруваннями, це тільки для того, щоб русалки не тривожили помешкання. От дива…
Християнське вчення говорить, що Трійця — це три іпостасі Бога: Бог-Отець, Бог-Син і Бог–Дух Святий.
Християнське Троїцьке свято встановлене в пам’ять Зішестя Святого Духа на апостолів, після чого вони почали розуміти різні мови і говорити ними, проповідуючи пастві вчення Ісуса Христа. А на місці Зішестя Святого Духа на апостолів був збудований перший християнський храм. З того часу Трійця (власне, її святкування) вважається днем народження Християнської Церкви.
Апокрифічна легенда стверджує, що на Зелені свята Бог створив землю і прикрасив її зеленню. Це ще один привід все маїти, зеленити, квітчати.
Хоч Зелені свята пов’язані з теплою погодою, але в народі запримітили:
— До Святого Духа не кидай кожуха.
Та як би там не було, однак Зелені свята відчиняють ворота красному літечку. Тож кажуть: «Трійця трьома святами багата: квітами, травами і рум’яним літом».

Тарас ЛЕХМАН,
Журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Душі криниця"