Версiя для друку Обговорити в форумi

Література

МИХАЙЛО НАЄНКО. ІНТИМ ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ ПРАЦІ: ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ. – К: ВЦ «ПРОСВІТА», 2013 (БІБЛІОТЕКА ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО КОМІТЕТУ).

Тримаю у руках після прочитання книгу земляка Михайла Наєнка, родом з благословенної Шевченкової Черкащини. Й думаю, насамперед, про автора. Чи не від співучої говірки односельців багатої на таланти Звенигородщини – його любов до Слова, одержимість і артистичність вдачі, рідкісний хист філолога? Ще студентом зацікавився він славетними Сергієм Єфремовим і Василем Доманицьким, що побачили цей кольоровий світ у сусідніх з його Гуляйполем (Берибіса) селах. Згодом напише про них статті-дослідження, проведе присвячені їм наукові конференції, видасть «Історію українського письменства» С. Єфремова, щоб ті, хто лише чув прізвища цих Великих Українців, пізнавали весь драматизм і все подвижництво їхнього життєвого і творчого шляху.
Він і сам з когорти подвижників. Дивовижно працьовитий, належить до тих щасливих людей, які знають «секрети» (а вони в умінні високої творчої самоорганізації), як можна в антрактах між незліченними засіданнями і нарадами встигати ще й багато написати. І це в той час, коли трудився в журналах, в Інституті літератури, коли захищав докторську дисертацію, очолював кафедру і деканат філологічного факультету в Київському університеті, коли брав участь у колективних академічних виданнях, упорядковував, фахово редагував, проводив філологічні семінари. А скільки провів усіляких зустрічей, виступів, написав передмов, рецензій, статей, відгуків! І встиг «виліпити» двадцять чотири монографії, що стали неординарними книжками. На моїй полиці – половина з них з автографами, починаючи від перших за роками видання, як-от: «Жовтневі крила новелістики» (1980), «Краса вірності. У творчому світі Гончара» (1981), і до останньої, про яку йтиметься. А ще ж змережив художні твори: «Отець Антоній. Чорнобильська трагікомедія», «Фауст». Трагедія». І за кожною книгою я впізнаю Михайла Наєнка за легкістю стилю, за цікавою інформацією не лише з філології, а й взагалі культури, що засвідчує його ерудицію. Мені здається, якби Наєнко видав тільки свою книгу «Художня література України. Від міфів до модерної реальності» (фоліант більш як на тисячу сторінок!), його ім’я вже б не загубилося в нашій літературі (даруйте за тавтологію!). Те, що ця книга «витерпіла» аж три видання (2005, 2008, 2012 роки), — безумовно, промовистий аргумент на користь подібних фоліантів. Дослідник популярно, без сухого академізму розмірковує (саме так, а не нудотно аналізує!) про вітчизняне письменство. Це в чомусь традиційне, але тільки його прочитання фольклору і класики.
Ось і остання за часом виходу книга літературно-критичних досліджень теж вельми об’ємна – близько восьмисот сторінок з чудовими ілюстраціями, довідками. Друге її видання значно доповнене порівняно з першим 2003 року. Побачила світ у видавничому центрі «Просвіти» як книга Шевченківського лауреата. Її суть уже в назві «Інтим письменницької праці», тобто мовиться в ній про потаємний поклик до творчості. Опублікована десять років тому, вона стала раритетом і продовжує інтригувати нові покоління читачів, особливо тих, хто мріє стати… письменником. Мрійників про такий унікальний фах не бракувало в усі епохи. «Фокус» лише в тому, що для цього потрібне ніщо інше як покликання від Бога. Автор з притаманною йому полемічністю доводить: «подарований» Богом талант треба науково розвивати, збагачуючи знаннями і досвідом світової літературної практики. Тож немає тут «рецептів» творчості, зате простежуються нелегкі шляхи до вершин знаних письменників, скажімо, нашого Т. Шевченка, який, будучи вже Майстром геніальних поетичних візій, все-таки просив-благав:

Мій Боже милий,
Даруй словам велику силу
Людськеє серце пробивать,
Людськії сльози проливать!

Перефразовуючи відомий афоризм Вольтера, можемо сказати, що якби цієї книги й не було, її все одно слід було б вигадати, — як вигадали на початку минулого століття чеські філологи В. Ганка та Й. Лінда «Короледвірський рукопис» чи ірландець Дж. Макферсон «Поеми Осіанна» (1765), — нібито з благородною метою заповнити ось такими підробками болючі прогалини в національній культурі. До речі, відхиленням у письменницькій творчості (містифікація, плагіат, епігонство, стилізації, компіляції) автор рецензованого видання присвячує майже весь сьомий розділ. Йому ж самому не було потреби вдаватись до жодного з названих відхилень. Задум книжки, ймовірно, народився тоді, коли він, один із ініціаторів відкриття в Київському університеті спеціальності «Літературна творчість» (нині клопочеться, аби відкрити Літературний інститут), читав студентам лекції про надто каторжне і таке спокусливе заняття, як робота зі Словом. «Відшліфовані» лекції і лягли в основу книжки. Аналогічних досліджень в Україні ще не було. Подавалися різні поради на допомогу молодим авторам у збірниках, літератори інколи в інтерв’ю ділилися секретами своєї творчості, але до узагальнюючого характеру досліджень даної проблеми не доходило. Як бачимо, М. Наєнка сміливо можна назвати першопрохідцем чи, як колись казали, піонером у цій царині.
Дивно, здавалось би, «Інтим письменницької праці» — академічна монографія, а читається, як зауважив професор Я. Поліщук, «майже з детективним інтересом». А все тому, що М. Наєнко «грає словами» майстерно і дохідливо, вміє передати багатющі знання з історії літератури і літературознавства через десятки й десятки живих постатей письменників і діячів культури, власні вистраждані істини й спостереження підсилює не тільки їхніми думками, але й своїми художніми творами (фрагменти з трагікомедії «Отець Антоній», повість про В. Забілу «З першою росою», новела про О. Довженка «Бринить струна», вірші). Для прикладу. Оповідаючи про збудники натхнення (жінки, еротика, різні напої тощо) дослідник з полемічною пристрастю спростовує поширене судження, що поет потребує лише одного відсотка натхнення, а все інше – буденна робота. І переконує: писані без натхнення тексти ніколи не стануть художнім явищем, спростовує і не менш зачовгану думку, що перейшла в легенди й анекдоти, нібито О. де Бальзак під час творення романів «підігрівав» себе великою кількістю випитої кави. Одначе відомо й те, як окремі твори він довго, по кілька років «виношував», приміром, роман «Цезар Біротто» — не виручала і кава.
Зі справді детективним інтересом читається і оповідь про те, як стосунки з жіноцтвом надихнули І. Франка на створення поетичної збірки «Зів’яле листя» та інших шедеврів і породили цілком нову якість його поезії і прози, точніше, модерне світосприймання. Випадок рідкісний і повчальний у плані пошуку дороги до тогочасного читача. Критика тодішня не раз схрещувала мечі навколо імені поета, називаючи декадентом. З цього приводу іронічна заувага автора: «В інших поетів того часу були, мабуть, не менші драми з жінками, але вони чомусь нової якості в письменство не внесли». І далі: «…В часи Франка було немало «каменярів», але серед них тільки І. Франко відразу ж запропонував щось нове на місце зруйнованого…».
Схожими «сюжетами» рясно пересипані сторінки усіх семи розділів книги. З багатством фактів, афоризмів, цитат, з мовою живою, колоритною, густою, наче гречаний мед. Та головне – з неповторним стилем, який не стомлює і не дратує, як деколи буває при читанні наукових студій. Дослідник надає перевагу не тільки в цій, а й в інших своїх монографіях не «сухій» академічній лексиці, а філософсько-поетичній риториці, образному мисленню і таким чином тісно змикаються між собою літературознавець, філософ і белетрист. Проте М. Наєнко – передусім філософ, мислитель і лише потім усе інше. Більшість його досліджень, по суті, про сенс життя як основу творчості, про осягання душевної гармонії, життєвої рівноваги в хисткому й незатишному, а втім, прекрасному світі. Життя – чисте неміліюче джерело, з якого має щедро черпати матеріал письменник, окрім, звісно, таких джерел, як історія, фольклор, природа, міфологія тощо, — не раз наголошує Наєнко в дослідженнях. Недарма один з розділів рецензованого видання має назву «Від джерел до джерел».
До теми літературної творчості близькі також питання розвитку теорії літератури в Київському університеті, оскільки пов’язані з можливим відкриттям тут Літературного інституту. Тому-то друга частина видання якраз і присвячена цим питанням («Теорія і літературна творчість, або Ad fontes університетської літературної теорії»). А третя частина містить довідкову інформацію про автора та уявлення про рецензію його праць вітчизняними і зарубіжними філологами («Про автора. З рецензій, відгуків, діалогів, листів»).
На завершення про те, з чого, можливо, варто було розпочати ці розмисли. Серед книжок, як і серед людей, трапляється не тільки буденна сірість, а й святкова піднесеність. Одні мало кого хвилюють, а інші знаходять своїх читачів одразу. До таких книжок належить і «Інтим письменницької праці» М. Наєнка. Її автор жодного разу не ступав протоптаними стежками, обираючи для досліджень нові напрямки і складні теми, котрі завжди відзначаються свіжістю і оригінальністю. Тож хай ніколи не міліє джерело його творчості!

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель, письменник
с. Пруди,
Совєтський р-н в Криму

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Душі криниця"