Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО 60-РІЧЧЯ МИКОЛИ ВЛАДЗІМІРСЬКОГО

Найщасливіша людина та, яка дарувала щастя найбільшій кількості людей.
Дені Дідро,
французький письменник, філософ

Хай читач не налаштовується на пишномовний стиль нашого ювілейного нарису. Такий тільки заголовок. Адже сьогоднішні кримські реалії аж ніяк не спонукають до бравурності та багатослів’я.
У нас буде проста розповідь про життєвий шлях цікавої людини – Миколи Владзімірського – мого близького земляка, уродженця Мар’їнки, районного містечка, яке від задимленого Донецька відділяє тільки вузька річечка Осикова, де минули дитячі і юнацькі роки майбутнього відомого журналіста-публіциста і громадського діяча.
А спершу в нього було навчання в Донецькому інституті торгівлі, потім тривала робота за обраним фахом у Криму, зокрема у Севастополі, де він заякорився у середині 70-х років, здавалося, назавжди, але теперішня політична буря вириває із морського дна його міцний якір.
Перші роки незалежності України круто змінили долю українця. Ставши членом місцевої «Просвіти», Микола Владзімірський активно включився у громадське і культурне життя українців, які мешкають у Севастополі, з 1995 до 2000 року забезпечує комп’ютерну підтримку випуску газети «Дзвін Севастополя». Після закінчення всесвітніх курсів журналістики при ВВС став активно друкуватися в газетах «Кримська світлиця», «Українське Слово», «Слово Просвіти», «Флот України», «Народна газета» та інших.
Його своєчасне гостре і правдиве слово було тривожним, а часом і святковим дзвоном, який піднімав дух не тільки українців Криму, а й тих, що жили далеко за його межами. Микола Іванович одночасно боровся за справедливість і проти неправди та описував події українського життя в місті, писав про кращих представників громади.
Журналістська робота М. Владзімірського була невіддільна від його активної діяльності як координатора громадського комітету «Український Севастополь». У 2000 році за підтримки меценатки із Торонто Марії Фішер-Слиж він створює Інтернет-портал «Українське життя в Севастополі» (http://ukrlife.org/), який щоденно відвідували і відвідують тисячі користувачів. Водночас Микола Владзімірський став адміністратором сайтів газет «Кримська світлиця», «Незборима нація», «Флот України», «Наша Віра», кількох військово-історичних журналів та музею Лесі Українки в Ялті – всього більше 25 сайтів. Завдяки цій майже п’ятнадцятирічній діяльності в українській мережі Інтернету він дав багатьом користувачам цілий масив корисної інформації.
Наприклад, ще з юності збираючи і записуючи перлини народної мудрості та влучні висловлювання українських письменників і видатних діячів, Микола Іванович став автором і засновником потужного Інтернет-ресурсу «Афоризми», де розміщено понад 50 тисяч українських афоризмів, народних порівнянь, примовок, прислів’їв, приказок тощо.
Найбільш вдалим серед багатьох його електронних проектів є «Весела Абетка» – перший і найбільший українськомовний сайт для дітей. Педагог, мовознавець, юний читач з батьками знайдуть тут більше сотні українських віршованих абеток, велику кількість народних і авторських казок, частину з яких можна прослухати на домашньому комп’ютері. У Мережу подано також безліч загадок, скоромовок, лічилок, дитячих народних ігор, цікавинок про Україну і світ. Тож не дивно, що багато вдячних відгуків від юних читачів, їхніх батьків і шкільних вчителів надійшло і надходить на електронну адресу творця таких необхідних електронних сайтів.
Ось кілька відгуків із гостьової книги сайту «Весела Абетка», який упорядковує наш ювіляр:

«Вікторія з Києва: «Дякую Вам за чудовий сайт. Цікаво не тільки дитині, а й усій сім’ї. Із задоволенням читаємо, вчимо та розгадуємо. Ще не вмерла Україна... доки існують такі сайти»,
або:
«Оля, Мюнхен, Німеччина: «Дуже дякуємо Вам за таку чудову сторінку. Завтра вивісимо Вашу адресу в українській суботній школі. Чекайте на нових відвідувачів. Успіхів Вам в усіх подальших починаннях, стійкості та оптимізму. З повагою, вчителі, учні, батьківський комітет»,
або ще:
«Галина Волчкова, США, Everett: «Мабуть, ніхто не тішився вашим сайтом так, як я! Цього тижня я починаю викладати українську мову в містечку Еверет (штат Вашингтон), і все, що я знайшла тут, — наче цілюще джерело в пустелі! Щира подяка вам і найкращі побажання».

Ці відгуки свідчать про могутній об’єднувальний фактор Інтернет-ресурсу Миколи Владзімірського для українців у світі.
А чого тільки варта інтернетівська бібліотека, створена Миколою Владзімірським! Сотні українських книг художньої прози, публіцистики, поезії як давніх, так і сучасних авторів він зробив доступними для широкої аудиторії в Україні та за її кордонами, оцифровуючи їх чи співпрацюючи із письменниками та видавництвами.
Така робота нашого ювіляра справді безцінна. Важливим і справедливим було б і пошанувати багаторічну непохитну віру справжнього патріота-ентузіаста. Хочеться сподіватися, що цей культурно-політичний і літературний масив українознавства, ним зібраний і любовно викладений в Інтернеті, збережеться як для сьогоднішніх зацікавлених читачів, так і для майбутніх. Наші державні та громадські організації мали б посприяти морально і матеріально Миколі Владзімірському у збереженні та примноженні створеного ним такого потужного культурно-літературного Інтернет-ресурсу. Самому ж автору, навіть враховуючи його ентузіазм, не просто втримати цей здобуток у теперішніх несприятливих (ні, трагічних!) умовах кримської дійсності, де нині відбулась гуманітарна катастрофа. «Гей, хто в лузі, озовіться!».
А насамкінець, як годиться, побажаймо Миколі Івановичу доброго здоров’я, нових славних літ, творчого натхнення, вдячних відвідувачів та шанувальників, щоб його міцний творчий якір у севастопольській бухті додавав сил українській громаді триматися на плаву в такий тривожно-буремний час!

Василь МАРСЮК,
поет, член Спілки письменників України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2014 > Тема "Українці мої..."