Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам’ять

Сьогодні минає 103 роки з дня народження видатної кримської вишивальниці, Героя України Віри Роїк. Читачі «Кримської світлиці», всі кримчани не забувають цю милу, тендітну, чарівну жінку, яка володіла незвичайною силою духу. Вона пішла з життя осінньою порою — 3 жовтня 2010 року, але її творчість у народному мистецтві вишивки, орнаментальних композиціях продовжує цікавити людей. Їй присвячують вірші поети, вивчають біографію і мистецьку спадщину школярі. А зустріч учнів 6-А класу Михайлівської ЗОШ Нижньогірського району з місцевою поетесою Надією Риндич, яка присвятила Вірі Роїк цілий цикл віршів, багато з яких стали піснями, надихнула їх на написання художніх мініатюр про жінку, що за вишиту на полотні власну долю і долю свого народу ще за життя стала легендою. Окремі з них друкуємо в пам’ять про незабутню Віру Сергіївну Роїк.

«БЕЗ ВИШИВКИ НЕ МОЖУ ЖИТИ»

Щастя, надію, любов до життя випромінюють роботи майстрині художнього вишивання Віри Роїк. На багатьох із них вишитий птах — символ щастя. Віра Роїк вишивала також квіти, тварин, інші візерунки, і жоден із них не схожий на інший, хоч за все життя їх нею вишито багато.
З шести років маленьку Віру привчали до роботи. Дівчинка не хотіла спочатку вчитися вишивати, але у воєнне лихоліття саме це вміння і врятувало її життя та маленького сина, бо красу цінували завжди.
Дев’яносто дев’ять років прожила майстриня і до останнього дня продовжувала вишивати. Їй присвячено багато віршів. Серед них є і поезія нашої землячки Надії Риндич. Їй пощастило особисто зустрічатися з художницею.
Ми зацікавлено слухали її вірші-присвяти Вірі Роїк. Після цього захотілося і самим стати відомими, залишити слід на землі своїми справами. Ця зустріч збагатила нас знаннями про традиції українського народу. Захотілося відвідати Етнографічний музей і Музей української вишивки імені Героя України Віри Роїк.

Владлена ОЛЕЙНІКОВА

ЖІНКА-ГЕРОЙ

Я дуже задоволений, що дізнався про видатну людину, яка проживала на моїй батьківщині в Криму. Це — Віра Роїк, майстриня з художньої вишивки, жінка-герой.
Коли я дивився слайди-картинки з її вишивками, вони вразили мене до глибини душі. Роботи гарні, різноманітні, не схожі одна на одну. Дивишся на них і не можеш відірвати погляд. Відчуваєш, скільки у Віри Роїк було сили волі, щоб створити такі шедеври.
А коли я почув вірші Надії Риндич, присвячені художниці вишивки, я відчув гордість за свою державу, за людей, що живуть на цій землі, — працьовитих, старанних і талановитих.
Мене не полишає бажання побувати в Сімферопольському музеї імені Віри Роїк. Учителька української мови та літератури пообіцяла організувати для нас екскурсію, і я буду чекати її з нетерпінням.

Віктор ВОЛОДЬКІН
ДОБРА ПАМ’ЯТЬ НА ЗЕМЛІ

Зацікавлено слухали ми на уроці розповідь учительки про дитячі роки вишивальниці, Героя України Віри Роїк, про те, як вона створювала свої вироби. Розмаїття візерунків, гру кольорів — все це ми побачили на картинках-слайдах.
А ще ми почули вірші Надії Риндич, присвячені майстрині. Вона залишила на землі добру пам’ять про себе — це її вишивки та учениці-майстрині.

Валерія ЛОНЕВСЬКА

ВІРІ СЕРГІЇВНІ РОЇК ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...

ВІЧНЕ

На честь її яскраве сонце
Промінням небо вишиває.
І склав листочки, мов долоньки,
Калина голову вклоняє.
У кам’яній журбі стоїть
На честь її гранітна стела.
Тут серце може говорить,
Тут Віри посмішка весела.
Весела, бо життя любила,
Людей і калиновий край.
Та ніби птаха білокрила
Пішла у вічний вирій — рай.

СИЛА МИСТЕЦТВА

Дівчаток вчила вишивати,
Навчала творчості й життю.
Вона для них була як мати,
Десь щось не так — вона вже тут!
Розмову поведе здалечинь,
За словом — слово, ллється річ.
І тане біль, мов ключ лелечий,
Минає сум, мов темна ніч.
І на душі під час розмови
Так добре, затишно стає...
Чи то мистецтво має мову,
Чи то в майстрині чари є?..

Щоб лікувати вишиванням?!
Та, мабуть, правда там і тут.
Якщо задумати бажання —
Ниткові квіти розцвітуть!

МОЇ ВИШИВАНКИ

Навчилась вишивати у дитинстві —
Неначе оживало полотно.
Де голка, там і нитка у єдинстві
Крокують крізь життя моє давно.
Свої я вишиванки розглядаю,
Немов гортаю пам’яті альбом.
До спогадів далеких завітаю
І дякую за все, що дав нам Бог.
Чимало я майстринь
 в житті навчила
Творити чудеса на полотні.
Хтось говорив:
 «Ти б трохи відпочила!»
Та не для мене безтурботні дні.
Я кожен день дарую радість людям,
І кожна зустріч — свято для душі.
Хай вишиванки
 прикрашають будні,
Як музика, як пісня, як вірші!

ВИШИВАНКА

Майстриня вишивала вишиванку,
Немов писала нитками вірші,
Мов ювелір творив чітку огранку,
Чи той художник з білих аркушів
На білий світ народжував картину.
Вона ту вишиванку, мов дитину,
З любов’ю в світ мистецтва
 привела...
І ось вже перед нами, як жива,
Натхненна материнським
 тихим співом,
Дарує людям радість та красу.
Майстрині руки! Дай їм, Боже, силу
За те, що крізь роки цей дар несуть.

ДІАЛОГ

На рушничку два півники веселих
Ти вишивала ниткою зорі.
Узор красивый, так, как ты хотела,
Стежок к стежку — как частокол стоит.
По краю рівно нібито доріжка,
Канва крізь калинові гроночки...
И вспомнил детство,
 как совсем мальчишкой
Я наблюдал, как дрались петушки.
Вони скублись, летіло біле пір’я,
І треба було їх розборонить...
А петушки на рушничке другие,
И с теми боевыми не сравнить.
Ці мов зорю стрічають
 своїм співом,
І зійде сонце, і почнеться день.
Два петушка на рушничке красиво
Взлетевшие на вышитый плетень.

Надія РИНДИЧ
село Михайлівка, Нижньогірський район, Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2014 > Тема "Українці мої..."