"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2014 > Тема "Душі криниця"
#16 за 18.04.2014
НА ШЛЯХУ У БЕЗК╤НЕЧН╤СТЬ
ПРОШУ СЛОВА!
«Не вс╕ ми помремо, але вс╕ зм╕нимося», — св╕дчить перше послання Коринфянам. На стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» завжди була колонка-рубрика духовного отця-наставника. Життя вт╕ка╓, стр╕мко б╕жить у безк╕нечн╕сть, ╕ звичайне просте цитування б╕бл╕йних ╕стин, закон╕в уже майже н╕кого не зворушу╓, у кожно╖ людини форму╓ться (а у нас, пенс╕онер╕в, давно вже сформувалось) сво╓ св╕тосприйняття д╕йсност╕. Минають роки, стол╕ття, тисячол╕ття, але все залиша╓ться, як ╕ було: раби ╕ рабовласники; патриц╕╖ ╕ плебе╖; ел╕та ╕ електорат, — х╕ба що назва звучить дещо по-╕ншому. А з амвон╕в увесь цей час закликають до покаяння ╕ терп╕ння. Нав╕що? Земля перестала народжувати дурн╕в, усе людство, рел╕г╕╖, конфес╕╖, секти прагнуть п╕знати Всевишнього. Н╕мецький ф╕лософ Н╕цше зазначав: «Ми вс╕ народжу╓мось, живемо ╕ вмира╓мо, щоб бути учнями». А ще в╕н казав: «Штовхни того, хто пада╓», це вже про нас, звичайних чорних пенс╕онер╕в, як╕ зробили, створили райське життя для пенс╕онер╕в б╕лих. Мен╕ 65 рок╕в, м╕й великий житт╓вий ╕ профес╕йний досв╕д дозволя╓ узагальнювати ╕ намагатися зробити деяк╕ висновки. Ось у «КС» у статт╕ «Про соборн╕сть на роздор╕жж╕» С. Вовканича чита╓мо: «Життя нац╕╖ не повинно бути на меж╕». А великим об’╓днуючим чинником ╓ церква, особливо греко-католицька як посередник м╕ж римським ╕ в╕зант╕йським напрямками культур. Отець Володимир Ждан — канцлер Одесько-Кримського екзархату УГКЦ св╕дчить: «До XVIII ст. практично вся Укра╖на була вже в ╓дност╕ з Римським престолом, тобто УГКЦ мала всеукра╖нський масштаб. Проте незабаром, починаючи з час╕в Петра ╤, на Укра╖нську церкву обрушились гон╕ння, як╕ досягли кульм╕нац╕╖ при ╕мператриц╕ Катерин╕ ╤╤. Церкву, ╖хн╕ храми або зруйнували, або передали православним». «У 1795 роц╕, через р╕к п╕сля заснування Одеси, рос╕йськ╕й церкв╕ було передано 2300 греко-католицьких храм╕в, п╕сля чого РПЦ стала дом╕нуючою конфес╕╓ю на територ╕╖ П╕вденно╖ Укра╖ни», — зазначив богослов. Резюмуючи, отець Володимир процитував патр╕арха УГКЦ Любомира Гузара: «Ми не прийшли, ми повернулися». А канцлер екзархату п╕дкреслив: «Греко-католики повинн╕ знати, що в Укра╖н╕ ╕ тим б╕льше тут, на п╕вденних широтах нашо╖ Батьк╕вщини, ми не ╓ гост╕. Тут жили наш╕ батьки, тут нашими попередниками пропов╕дувалося Слово Христове». Мо╓ю першою книжкою був «Катехизм християнсько╖ в╕ри» — п╕дручник для початкових клас╕в села Туркотин Золоч╕вського району Льв╕всько╖ област╕. Село Туркотин розташоване м╕ж селами Куровач╕ ╕ Станимир, лежить воно п╕д горою, з яко╖ вл╕тку при заход╕ сонця добре видно вежу Льв╕вського телебачення. На дерев’ян╕й балц╕ тод╕шньо╖ хати вир╕зьблено р╕к ╖╖ побудови: 1920. Тож через 6 рок╕в виповниться ╖й стор╕ччя. Д╕да Петра ╕ вуйка Сильвестра, як╕ по╖хали до Канади на зароб╕тки, я н╕коли не бачив. Там будували вони зал╕зницю м╕ж Монреалем ╕ Ванкувером — з’╓днали Атлантичний ╕ Тихий океани. Лише надсилали на Р╕здво ╕ Великдень посилки. За християнським звича╓м тепер я зм╕г би лише поставити св╕чки на ╖хн╕х могилах. Д╕д родом ╕з Куликова — зв╕дки ╕ Богдан Ступка, а в Туркотин╕ ми пасли кор╕в, а купатися ходили на став до села Солов’╖. По дороз╕ в╕д Куровач╕в до Туркотина ╓ Баб╕й Бр╕д, капличка, а еп╕таф╕ю, що об’╓дну╓ три епохи, написала моя т╕тка Ольга Петр╕вна Породько — вчителька укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури:
«Хай н╕коли не вернеться панське ярмо. Хай пов╕к пропаде б╕льшовицька неволя. Хай Господь посила╓ нам ласку свою, колосяться жита укра╖нського поля».
Майже 40 рок╕в тьотя ходила до Станимира на роботу вчителювати. У Криму живу 41 р╕к, працюю ветеринаром. Через ╤нтернет знайшли мене однокласники, один з них — енерг╕йний ╤гор Партика, який завжди вс╕х збира╓, орган╕зову╓. Це саме в╕н у 1973 роц╕ пов╕сив синьо-жовтий прапор на Льв╕вськ╕й «Пол╕техн╕ц╕», за що в╕дсид╕в 10 рок╕в тюрми… А найц╕кав╕ше, що син Над╕ Васько, Микола Княжицький, став тепер депутатом в╕д «Батьк╕вщини». Наш класний кер╕вник ╤ван ╤лл╕ч Дрогомижський написав спогади про перший пам’ятник Т. Г. Шевченку у Львов╕ на подв╕р’╖ нашо╖ школи № 63 по вулиц╕ Личак╕вськ╕й, де колись стояв танк. У Львов╕ ми мешкали на вулиц╕ Круп’ярськ╕й, до 1939 року там була приватна школа ╕мен╕ князя Льва, — оп╕кувався нею митрополит Андрей Шептицький. Вулиця веде на Кайзервальд (тепер Шевченк╕вський гай), посаджений льв╕вськими студентами на початку 50-х рок╕в, ╕ще викопали вони Комсомольське озеро. У храм╕ Петра ╕ Павла на Мечникова ╕ Личак╕вськ╕й брав шлюб Михайло Грушевський, це досл╕див наш однокласник Юр╕й Мандрик, який прожива╓ зараз у м. ╤вано-Франк╕вську. В к╕нц╕ вулиц╕ Академ╕чно╖ — пам’ятник Михайлу Грушевському, створений Миколою Пос╕к╕рою, котрий також зак╕нчував нашу школу. Я побував у його майстерн╕ на Л╕сн╕й, майже 2 години в╕н мен╕ розказував про сво╖ роботи, розпов╕дав про творч╕ плани, про пантеон за костелом ╢льжбети. На червоних мармурових скрижалях-п╕лонах мали з’явитися барель╓фи ╕з зображеннями Володимира Великого, Григор╕я Сковороди, ╤вана Мазепи ╕ Богдана Хмельницького, а дом╕нуючою в╕н планував зробити постать С. Бандери. Але В. Ющенко вс╕ грош╕ витратив на Мистецький Арсенал, хоча вони були з╕бран╕ укра╖нською д╕аспорою Канади. Моя бабця Теодора Породько мала ще двох сестер: Ганку Васюнець ╕ Соф╕ю Сухевич. Пан╕ Соф╕я жила в Америц╕, тримала там курячу ферму ╕ в╕дправляла яйця у Нью-Йорк. Це дозволяло ╖й щороку м╕няти машину на нову марку. Вс╕ листи мо╖ в Канаду ╕ в США перев╕рялися в КДБ. В цьому я переконався, коли попросив соб╕ виклик до Америки. На тому листування ув╕рвалося. Проживаючи в суц╕льному рос╕йськомовному оточенн╕, стикаючись з шов╕н╕стами, якщо ц╕ люди ╕нтелектуальн╕, я ╖м цитую Роберта Рождественського:
«Национальность для человека — и не вина, и не заслуга. Если в стране утверждают иначе, — несчастна эта страна…»
Мистецтво в селах зароджувалось ╕ п╕дтримувалось в с╕льських клубах. Так в с. Туркотин╕ ставилась «Наталка Полтавка», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниц╕», це н╕бито про мо╖х батьк╕в: Григор╕я ╕ Катерину. В 1939 роц╕ батька забрали в арм╕ю служити в Груз╕ю в м. Сухум╕. Брали тих, хто мав якийсь фах: кравц╕в, шевц╕в, перукар╕в тощо. До 1944 року мати чекала на батька. Тод╕ ╕ з’явились ми: ╤гор, Богдан, Левко та Тетяна. А мо╖ дядьки-вуйки — Сильвестр, ╢вген ╕ Григор╕й — також ц╕кав╕, знищен╕ житт╓вими обставинами. Горе об’╓дну╓, а час л╕ку╓, ╕ не так важливо, ск╕льки ти прожив л╕т, а ск╕льки пережив. Щастить не ус╕м однаково. Комусь б╕льше, комусь менше. Бог забрав ╕ Бог дав: маю двох син╕в ╕ двох онук╕в. Життя трива╓… ╤ в ╤горя Партики, ╕ у Вал╕ Литвиненко, ╕ у мене померли дочки — р╕зного в╕ку, при р╕зних обставинах… Спорт — легка атлетика, штанга, культуризм, а тепер йога загартували мене: позбавили в╕дчуття рок╕в. Р╕дн╕ брати матер╕ — Сильвестр помер у Канад╕, а ╢вген — це була постать в сел╕, в 1932 роц╕ в╕н керував Р╕здвяним вертепом, був головою товариства «Сок╕л», а у 1943 роц╕ при н╕мцях по╖хав на ровер╕ ╕ пропав безв╕сти, а перший ровер ╕ перше рад╕о були саме в наш╕й хат╕. А Грицька забрали в Радянську арм╕ю ╕ послали в Карпати воювати з рештками загон╕в УПА. Там його поранили в ногу, зак╕нчував службу вже в Румун╕╖. А загинув, купаючись на ставку, — судома схопила поранену ногу, коли прийшли на допомогу, було вже п╕зно. ╤дил╕я в подружньому житт╕ мо╖х батьк╕в розбилася об ревнощ╕, сварки, прокльони, пиятику. Нас били шлангом, а ми ховалися п╕д столи, табуретки. Ходили до церкви спов╕датись, причащались, кланялися. А я писав подумки листи до Бога ╕ благав його, щоб швидше зак╕нчився увесь цей жах. Пам’ятаю тренер╕в дитячо╖ юнацько-спортивно╖ школи Прокопенка ╕ Шахова, як╕ навчали нас легк╕й атлетиц╕ навесн╕ 1964 року. Вони говорили: «Хлопц╕, вас обзивають «бандер╕вцями», тому повинн╕ вс╕м довести, що ви — найкращ╕ ╕ будете першими, переможцями!». ╤ ми перемогли. Брата ╤горя послали за це на в╕дпочинок у «Артек», а мене — в «Молоду гвард╕ю». Збер╕гаю дос╕ грамоти ╕ дипломи. «Мистецтво ╕ л╕тература ╕снують для того, щоб не дати людин╕ загинути в╕д життя!» — це я знову цитую ф╕лософа Н╕цше, — так ╕ ╓, адже воно жорстоке ╕ непередбачуване, а мистецтво — облагороджу╓ людину, дода╓ ╖й сил ╕ наснаги.
Богдан ЛУНЬ Сакський район, Крим
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2014 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13154
|