Версiя для друку Обговорити в форумi

Література

Гульнара УСЕЇНОВА
ПІВГОДИНИ ДОЩУ
ОПОВІДАННЯ

Курортна Євпаторія байдикувала.
Зграйки розніжено-щасливих відпочивальників безтурботно пурхали вулицями й базарами, засмагали на пляжах, купалися в морі і в хвилях дозвільного настрою.
Здавалося, навіть повітря, напоєне гарячим солоним вітерцем, пругко бриніло музикою безтурботності літнього відпочинку.
Я поспішала тротуаром до автостанції. Поспішала повз веселих, безтурботних людей, різнокольорових панамок, капелюшків, надувних кругів, хмарок солодкої вати і повітряних кульок у руках малюків.
Мені потрібно було вертатися з відрядження до Сімферополя (ой, як чудово влітку в Євпаторії!).
Душа моя рвалася на пляж, до моря, а ноги несли до автостанції. А що коли… Я різко зупинилася біля якогось кафе. «Поїду-но я на пляж, скупаюся в морі, а потім — до Сімферополя», — вирішила я. Часу мала ще чимало, адже літній день довгий!
Я перебігла через дорогу і почала чекати маршрутку. Але як це інколи влітку буває в місті Євпаторії несподівано так не до речі подув вітер, сонце закрили хмари. Кількох хвилин вистачило погоді, щоб сонце сховалося за густою завісою хмар, загримів грім і по асфальту застукотіли великі дощові краплі!
Ще мить — і полило! Линув дощ, обливаючи суцільними струменями перехожих, котрі кинулися урізнобіч. І настрій мій відразу зіпсувався! От і скупалася в морі! Я на мить застигла, розмірковуючи, де б можна було сховатися від дощу: кинулася до скляних дверей кафе на протилежному боці вулиці.
Тут уже набилося чимало людей. Я протиснулася до столика біля скляного на всю стіну вікна і плюхнулась на вільне місце, запізніло спитавши дозволу у високого смаглявого дідуся в ошатному солом’яному брилі і молодої пари з дівчинкою років восьми, котрі сиділи за столиком. Дідок неспішно переглядав газету, на столику поруч лежала купка свіжих газет.
Молода пара, певно з відпочивальників, нервово перемовлялась — дощ застав їх зненацька. Русявий чоловік поплескував себе по кишенях — шукав цигарки й сірники, вродлива жінка копалася в сумочці, а дівчинка зі страдницьким виглядом тулилася до мами.
Чоловік нарешті знайшов у своїх численних кишенях цигарки й запальничку. Припалив, поклав запальничку на столик і відкинувся на спинку стільця. Дідок зиркнув на нього і уткнувся в газету. Жінка озирнулася навсібіч, виразно подивилася на свого чоловіка, зробила знак, щоб він прибрав зі столика цигарки.
Чоловік занервував.
Жінка дістала із сумочки гребінець і взялася причісувати дочці розплетені косички. Та вертілася на стільці, пхикала і ненароком змахнула зі столика запальничку.
— Ти можеш посидіти спокійно! — вигукнув сердито молодий тато.
— У мене болить зуб! — пхикала дівчинка.
— Не вигадуй! Таню, не треба було купувати їй морозиво! — обернувся чоловік до дружини.
Він підняв з підлоги запальничку, стукнув нею об стіл, шумно і нервово видихнув.
Таня зберігала спокій, і, наче й не було нічого, продовжувала неквапно розчісувати доньчине волосся.
— Як тільки зберешся куди-небудь, обов’язково піде дощ! — ледь не завив чоловік, погасив, зім’яв недопалену цигарку і запалив ще одну. — І не покурити!
— І холодно! — додала дівчинка. — Ну, мамо, ну досить мене причісувати.
Дідок у солом’яному брилі знову зиркнув на них поверх газети. Потім присунувся до чоловіка, який розпалював нову цигарку і димів прямо в бік дружини й дочки. Жінка мовчки поморщилась. Дівчинка замахала руками, відганяючи димок.
— А я кинув палити десять років тому, — сказав дідок чоловікові, змовницьки озирнувшись навсібіч, хитрувато усміхнувся і підморгнув дівчинці. — А палив я все життя, можна сказати з дитинства. Ох-ох-хо як палив цигарки!
— Костя теж курить зі шкільних років, — сказала жінка.
— Але кинув я палити в один день. Раз і назавжди, — урочисто сказав дід.
Костя недовірливо пхикнув.
— Прийшла якось моя внучка зі школи. Ось така ж, як ти, з косичками, сіроока. І каже мені: «Дідусю, сідай, мені з тобою треба серйозно поговорити!».
Ого, думаю, цікаво! А вона посадовила мене за стіл, сіла напроти і каже:
«Дідусю, я хочу, щоб ти ще трохи пожив!» І шкварить далі: «От ти, діду, куриш. А чи ти знаєш, що паління шкідливе для здоров’я, — від паління люди вмирають! Одна цигарка скорочує життя на чотирнадцять хвилин. Паління звужує судини, дим і шкідливі смоли, що містяться в диму, осідають на легенях… Твої легені поступово перетворюються на…»
І цілу лекцію мені прочитала моя внучка Аліме, прямо як промову з трибуни! Крихітка з бантиками, а ти ж поглянь!
«Звідки ти усе це знаєш?» — питаю її.
«Сьогодні нам у школі на уроці вчителька розповідала про шкідливість куріння, — відповідає. — Обіцяй мені, діду, що більше курити не будеш!»
Так мені вичитала, так вичитала! Ну, думаю, все, діду Сердаре! Тут же я взяв усі свої цигарки і викинув їх геть! Звідтоді й не палю. Внучка вже в інституті вчиться!
— І ніколи після цього не брали цигарку до рук? — здивувалася жінка.
— Ніколи. Адже я внучці пообіцяв!
— Треба ж, як подіяло!
Дівчинка з інтересом слухала розмову, переводячи погляд з батька на маму, на дідуся.
Дощ за вікном не вщухав.
— Я народився тут, в Євпаторії, у старому місті, — продовжував дідок. — Мені було шість років, коли з Криму 1944 року депортували наш народ, кримських татар. Ми з мамою, сестрою та братом потрапили до Середньої Азії. Важко було… Ось так я й почав палити цигарки…
— Паління заспокоює… — невпевнено зауважив Костя й погасив цигарку.
— А ми гуляли старою Євпаторією. Там така чудова аура… — промовила жінка. — Вулички так дивовижно вигинаються, сплітаються, розбігаються…
— Це, щоб степовий вітер заплутався серед будівель, заблукав, і не дув так сильно, — пояснив старий.
— Як цікаво. Щоб вітер заплутався… — мрійливо промовила жінка.
Дівчинка, яка досі мовчки уважно слухала дорослих, раптом присунулася до батька, посмикала його за руку і промовила:
— Тату, я хочу з тобою серйозно поговорити!
Дорослі разом здивовано притихли. Дівчинка взяла батькову пачку цигарок, що лежала на столі, встала із-за столика, віднесла і вкинула її до урни біля дверей кафе. Обтрусила ручки з почуттям виконаного обов’язку. І урочисто поглянула на свого батька. І всі ми за столиком разом мимоволі посміхнулися.
За вікном ущух дощ. Із-за хмар виглянуло сонце й все довкола, всипане дощовими краплями, засяяло, заіскрилося, засріблилося.

Переклад
з кримськотатарської
Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема "Душі криниця"