"Кримська Свiтлиця" > #33 за 16.08.2013 > Тема "Українці мої..."
#33 за 16.08.2013
ЯК У ЗАВ’ЯЗАНОМУ М╤ШКУ...
Наш читач, «св╕тличанин» Василь Кузьмович Б╕лоус народився 18 лютого 1927 р. в сел╕ Стражгород Теплицького району В╕нницько╖ област╕. Осв╕та — ╕нженер-механ╕к с╕льського господарства. У 1968-1972 роках працював викладачем спецдисципл╕н Уманського техн╕куму механ╕зац╕╖ с╕льського господарства. 28 вересня 1972 року арештований Черкаською обласною прокуратурою, засуджений обласним судом за ст. 187-1 КК УРСР («поширювання зав╕домо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний ╕ сусп╕льний лад») до двох рок╕в ув’язнення за протести проти русиф╕кац╕╖ Укра╖ни. Василь Кузьмович над╕слав до редакц╕╖ спогади про сво╓ многотрудне життя — як проекц╕ю на життя сучасне. ╤з тисяч, м╕льйон╕в таких ниточок-житт╕в з╕ткана доля нашо╖ В╕тчизни. Як же жити, «рости ╕ д╕яти нам треба», щоб рад╕сною, св╕тлою, гордою, високою була наша Укра╖нська Доля? До роздум╕в над цим ╕ закликають спогади В. К. Б╕лоуса. К╕лька стол╕ть осв╕чен╕ ╕ небайдуж╕ укра╖нц╕ чинили оп╕р он╕меченню, ополяченню, зрос╕йщенню, що ╖х силою запроваджували Австр╕я, Польща ╕ особливо завзято — Москов╕я. Для багатьох укра╖нц╕в у ш╕стдесятих роках минулого стол╕ття стала потряс╕нням праця ╤вана Дзюби «╤нтернац╕онал╕зм чи русиф╕кац╕я?», у як╕й викрито злочинну пол╕тику московських комун╕стичних шов╕н╕ст╕в, приховану за фразами про дружбу, братерство та ╕нтернац╕онал╕зм. Свого часу Леся Укра╖нка прир╕вняла укра╖нську мову до збро╖. Катастрофою, погибеллю вважав Павло Загребельний втрату укра╖нцями р╕дно╖ мови: «Р╕зн╕ нац╕ональност╕ мають сво╖ звича╖, сво╖ особливост╕, свою мову. Укра╖нська мова — це душа укра╖нського народу. Найдорожче для людини — це думка, а вся солодк╕сть думки — в р╕дн╕й мов╕. Ворог може захопити територ╕ю. В╕н може сплюндрувати м╕ста ╕ села. Але доки жива душа народу — народ безсмертний. Вмира╓ душа народу — вмира╓ народ. Без укра╖нсько╖ мови нема╓ укра╖нського народу. В╕н зника╓ з лиця земл╕, як древн╕ ацтеки. Чи не тому ворог заз╕ха╓ найперше на мову народу, який в╕н хоче уярмити?». (Роман «╢вропа-45», 1962 р.). На т╕й же стор╕нц╕ м╕ститься цитата ╕з виступу Г╕тлера: «Через сто рок╕в у ╢вроп╕ буде жити дв╕ст╕ п’ятдесят м╕льйон╕в людей, що розмовлятимуть по-н╕мецьки. Народи повинн╕ забути свою мову». У жадоб╕ умертвляти кулями, газом, голодом м╕льйони д╕тей, ж╕нок, старик╕в, ╕ в мовн╕й пол╕тиц╕ м╕ж Г╕тлером ╕ Стал╕ним, м╕ж нацистами ╕ комун╕стами беззаперечний знак р╕вност╕. Молоденька укра╖нська мати, аби поповнити жебрацький бюджет радянсько╖ с╕м’╖, сп╕шила здати сво╓ дитя у садочок ╕ влаштуватись на роботу. Мати не задавалась питанням, чи садочок укра╖номовний, чи рос╕йськомовний, аби влаштуватись. П╕сля рос╕йськомовного садочка укра╖нську дитину в╕дводили до рос╕йськомовно╖ школи. Настирливо, посл╕довно, планово, без письмових циркуляр╕в ╕ указ╕в московськ╕ шов╕н╕сти «по просьбе трудящихся» вит╕сняли у м╕стах Укра╖ни укра╖номовн╕ садочки ╕ школи, насаджуючи рос╕йськомовн╕. На цьому р╕вн╕ зрос╕йщення укра╖нц╕в в╕дбувалось непом╕тно, безконфл╕ктно. У середньо-спец╕альних ╕ вищих осв╕тн╕х закладах Укра╖ни процес зрос╕йщення укра╖нц╕в проводився агресивно, а тому конфл╕ктно. Рос╕йськомовн╕ викладач╕, хай у др╕бницях, але заохочувались, а укра╖номовн╕ пост╕йно цькувались. Весною 1933 року на мо╖х очах, семир╕чного хлопчика, померла з голоду моя двор╕чна сестричка Н╕на. Того ж року я втратив мат╕р Мар╕ю. Батько Кузьма здав мене у дитячий притулок м╕ста Лен╕нграда, де голоду не було, а буханками хл╕ба годували коней. 1 вересня 1933 року в Лен╕нград╕ я с╕в за парту «нульовки» ╕ п╕зн╕ше був повн╕стю зрос╕йщений. У 1958-1963 роках я разом ╕з Олександром Морозом стац╕онарно навчався на факультет╕ механ╕зац╕╖ в Укра╖нськ╕й с╕льгоспакадем╕╖. З часом я викладав предмет «Експлуатац╕я машинно-тракторного парку» в Уманському техн╕кум╕ механ╕зац╕╖, а Сан Санич — той же предмет у Таращанському техн╕кум╕. Я, зрос╕йщений, переходжу читати предмет укра╖нською мовою, а Мороз — з укра╖нсько╖ мови на мову старшого брата. Вироком Черкаського обласного суду в 1972 роц╕ я отримую за захист Укра╖ни в╕д русиф╕кац╕╖ тюремн╕ нари, баланду ╕ невил╕ковну виразку шлунка. Сан Санич — прив╕ле╖ номенклатурника Ки╖вського обкому КПУ. Лише продаючи ╕нтереси укра╖нсько╖ нац╕╖, укра╖нець в Укра╖н╕ м╕г зробити соб╕ усп╕шну кар’╓ру. ...Швидка медична допомога не раз спасала мене в╕д напад╕в р╕зних хвороб, як╕ я надбав за 80 рок╕в живот╕ння в оч╕куванн╕ «светлого будущего», ╕ цього разу запровадила мене у терапевтичне в╕дд╕лення м╕сько╖ л╕карн╕ з температурою 39,5° ╕ жахливими болями. Зав╕дувач в╕дд╕лення В. Д. Мельничук був стурбований повед╕нкою тяжкохворого, який в╕дмовився приймати л╕ки та ╖жу. Аби не в╕дпов╕дати за мою смерть, Василь Дмитрович зажадав письмового пояснення ╕ отримав «протест», який п╕дшив до л╕карняно╖ справи. Все в╕дд╕лення ╕ шестеро хворих ╕з палати № 7 знали причину мого голодування... П╕сля чотирнадцяти дн╕в того життя на вод╕ з крану, в суботу вранц╕ хвор╕ ╕ медсестри сказали мен╕, що Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко виступив по рад╕о ╕ сказав: «В Румун╕╖ державною мовою ╓ мова румунська, у Польщ╕ — польська. В Укра╖н╕ державною мовою ╓ ╕ ма╓ в╕чно бути лише мова титульно╖ нац╕╖ — укра╖нська». Я припинив голодування. Я — кулеметник кулемета «Максим», фронтовик-окопник. На мо╖х очах гинули в╕д куль ╕ осколк╕в мо╖ друз╕ по б╕д╕. К╕нець в╕йни був для мене першою в житт╕ великою рад╕стю. Я стр╕ляв у пов╕тря, п╕дкидав п╕лотку, обн╕мався ╕ вигукував: «А в мене вже не будуть стр╕ляти! А на мене не кинуть бомбу! Я живий!!!». Другу в житт╕, в десяток раз╕в тривал╕шу у час╕ ╕ повн╕шу рад╕сть я пережив разом ╕з членами Народного Руху Укра╖ни. На Установчому з’╖зд╕ НРУ у мене долон╕ спухли в╕д оплеск╕в. Громадськ╕ акц╕╖ прихильник╕в НРУ п╕д синьо-жовтими прапорами на Соф╕йськ╕й площ╕ збирали по триста тисяч укра╖нц╕в. Безмежна рад╕сть, над╕я, спод╕вання на життя в умовах свободи сяяли в очах людей. Г╕мном тих демонстрац╕й була п╕сня с╕чових стр╕льц╕в «Червона калина». То був народний виплеск над╕╖ на кращу долю, на свободу, на заможне життя п╕д захистом сво╓╖ держави. Що трапилось? Хто погасив в очах укра╖нц╕в рад╕сть, вселив у ╖хн╕ душ╕ сум, розпач, безнад╕ю, байдуж╕сть? Хто примусив дочок ╕ син╕в Укра╖ни вт╕кати в╕д не╖ м╕льйонами за кордони? Моя в╕дпов╕дь беззаперечна: укра╖нц╕в угамували, приборкали, пол╕тично кастрували. В як╕ часи, з яких кра╖в в орган╕зм укра╖нсько╖ нац╕╖, титульно╖, ╕сторично кор╕нно╖ нац╕╖ Укра╖ни, в наше укра╖нське середовище проникли, вп’ялися антиукра╖нськ╕ смертельн╕ «шлаки»? Н╕мкеня Катерина ╤╤ розпочала процес з допомогою наглядач╕в, приборкувач╕в волелюбних ╕ непок╕рних укра╖нц╕в. Москал╕, н╕мц╕, серби, поляки, болгари, угорц╕, ╓вре╖, бельг╕йц╕ ставали панами над укра╖нцями. 350 рок╕в Рос╕йська ╕мпер╕я нашпиговувала Укра╖ну антиукра╖нськими «шлаками». Зовс╕м не випадково руйнуванням Запорозько╖ С╕ч╕ керував серб — генерал Текеля, а пом╕щиком-кр╕посником у кр╕пака-укра╖нця Т. Шевченка був н╕мець П. Енгельгардт. Особливо ╕нтенсивно шлакували Укра╖ну комуно-фашисти ╕з московського Кремля. У 1944-1945 роках десятки тисяч рос╕йських оф╕цер╕в Радянсько╖ Арм╕╖ направлялись в Укра╖ну на р╕зн╕ кер╕вн╕ посади, бо укра╖нцям, як╕ пережили г╕тлер╕вську окупац╕ю, кремл╕вська влада не дов╕ряла. Б╕дн╕ наш╕ укра╖нськ╕ ж╕ночки-вдовиц╕! Н╕ким не захищених, озв╕р╕л╕ в╕д людсько╖ кров╕ «освобод╕т╓л╕» запрягали ╖х у борони зам╕сть коней, я це бачив сам. Шлюзи для нин╕шнього потоку шлак╕в в Укра╖ну в╕дкрила кер╕вна верх╕вка КПУ, сформована Москвою. Вони кинули укра╖нц╕в ╕з комуно-фашистського московського тотал╕таризму у вир демократ╕╖, ╕ поки укра╖нц╕ захлиналися ╕ топилися в ц╕й демократ╕╖, комун╕стичн╕ «шлаки» розкрадали багатства Укра╖ни, ставали м╕льярдерами-ол╕гархами св╕тового р╕вня — ворогами обкрадено╖ нац╕╖ укра╖нц╕в. Було в╕дкрито кордони Укра╖ни для необмеженого напливу «шлак╕в» нов╕тн╕х — авантюрист╕в з усього св╕ту. ╥м под╕бн╕ не спускаються у шахти добувати вуг╕лля чи уранову руду, не укладають на дорогах асфальт, не чистять канал╕зац╕ю, не доять кор╕в, не дихають отрутою разом ╕з колорадськими жуками. Вони в сол╕дарност╕ ╕з «совками» вит╕сняють укра╖нц╕в ╕з виг╕дних робочих м╕сць, нахабно навчають нас, як нам сл╕д жити, об╕ймають кер╕вн╕ посади в галузях осв╕ти, науки, культури та у ЗМ╤, навчають нас, укра╖нц╕в, як треба сп╕вати. Доборолась Укра╖на… А якщо укра╖нець намага╓ться звестися з кол╕н на сво╖й земл╕, захиститись в╕д брутального нахабства, його звинувачують у ксенофоб╕╖, антисем╕тизм╕, расизм╕, нацизм╕. Склалося так, що рос╕яни, узбеки, чуваш╕, ╓вре╖ та представники ╕нших нац╕й добров╕льно чи примусово були наглядачами Москви над укра╖нцями. Коли на побутовому, виробничому, службовому р╕вн╕ виникав конфл╕кт м╕ж укра╖нцем та кимось ╕з них, укра╖нця ставили на кол╕на звинуваченням: «А ты, братец, украинский буржуазный националист!», а воно було для укра╖нця смертельним. ╤ ось на 23-му роц╕ незалежност╕ Укра╖ни у повний зр╕ст постало питання: бути в Укра╖н╕ укра╖нськ╕й нац╕╖, титульн╕й, кор╕нн╕й, чи не бути. Життя чи смерть?! ╤снувати укра╖нськ╕й нац╕╖ поруч з нац╕ями поляк╕в, румун╕в, естонц╕в та багатьма ╕ншими, чи згинути, як згинули древн╕ ацтеки? Бог сотворив нас для життя. ╤ якщо ми дба╓мо про спас╕ння укра╖нсько╖ нац╕╖, то наш╕ д╕╖ виправдан╕, ╕ закордонн╕ доброхоти не мають права вказувати нам, що робити на сво╖й земл╕, полит╕й потом, сльозами ╕ кров’ю сотень покол╕нь укра╖нц╕в. Кр╕м «шлак╕в» совкових ╕ нов╕тн╕х, Укра╖на надбала ц╕л╕ пол╕тичн╕ парт╕╖ запроданц╕в, як╕ нищать все укра╖нське. Банда змовник╕в, очолювана Лен╕ним ╕ Троцьким, отримала в╕д воюючо╖ з Рос╕╓ю Н╕меччини значну ф╕нансову допомогу для п╕дриву сили Рос╕╖ зсередини. В опломбованому вагон╕ банда д╕сталась до Петрограда, де був уряд Керенського, народжений Лютневою революц╕╓ю 1917 року, яка дала народам Ф╕нлянд╕╖, Польщ╕, Укра╖ни, Узбекистану, Туркмен╕стану, Закавказзя шанс на незалежн╕сть, державн╕сть. Неперевершена у здатност╕ переконливо брехати банда комун╕ст╕в-б╕льшовик╕в не скупилася на об╕цянки: «Селянам — землю пом╕щик╕в ╕ монастир╕в, роб╕тникам — шахти, фабрики ╕ заводи, мир на земл╕ ╕ райське «св╓тло╓ будущ╓╓». Безграмотн╕, туп╕ ╕ п’ян╕, озбро╓н╕ маузерами люди пов╕рили банд╕ б╕льшовицьких брехун╕в, як╕ ╖хн╕ми руками задушили Лютневу революц╕ю 1917 року. Який насл╕док? Силою збро╖, морем кров╕ б╕льшовики в╕дновили Рос╕йську ╕мпер╕ю п╕д назвою СРСР. Лише Ф╕нлянд╕я ╕ Польща зум╕ли захиститися в╕д Червоно╖ Арм╕╖. У селян в╕д╕брали землю, присадибн╕ д╕лянки, вони втратили не лише шахти, фабрики, заводи, а й останню зброю — страйк. Хто страйкував — душили танками, як у Новорос╕йську. У село повернули безпаспортне, без Юр’╖вого дня, кр╕пацтво. Укра╖нц╕ в╕ддавали окупантам десятий сн╕п пшениц╕, а ще рос╕йським ╕ польським пом╕щикам — трет╕й сн╕п. У кр╕пака-колгоспника забирали все, ╕ зам╕сть хл╕ба «видавали» трудодн╕. Моя мати Мар╕я казала: «Тв╕й д╕д Харитон, баба Гаф╕я, ми, чотири ╖хн╕ дочки, були багат╕ями. Мали вол╕в, коней, кор╕в, клуню, хл╕ви, конюшню, комору на слупах, жниварку, молотарку. Ми працювали з ранку до ноч╕. Не було часу по╖сти. Я кидала у пелену кусень хл╕ба ╕ ╖ла, працюючи. Ми були кулаками, бо на кулаках спали». У 1929 роц╕ в райцентр╕ Теплик (В╕нниччина) Харитона Б╕лика розкуркулили. На основ╕ його господарства створили колгосп «За б╕льшовицьку перемогу». Харитона Б╕лика комун╕сти пограбували, але у Сиб╕р не вислали, бо в с╕м’╖ не використовували працю наймит╕в, хата була не п╕д черепицею, а п╕д соломою, вся с╕м’я Б╕лик╕в: Харитон, Гаф╕я ╕ дочки Мар╕я, Фросина, Явдоха ╕ Настуся подали заяви про вступ до колгоспу. У фатальному для укра╖нц╕в 1933 роц╕ Харитон Б╕лик помер з голоду. У т╕ часи люди казали: здох з голоду. Здохла з голоду ╕ його дружина Гаф╕я, ╕ ╖хня найменша дочка, а моя р╕дна т╕точка ш╕стнадцятир╕чна Настуся. Лен╕н, Троцький ╕ ╖хн╕ соратники вернули силою збро╖ в ╕мпер╕ю СРСР рабовласницький устр╕й. Кожного року за колючим дротом ГУЛАГу п’ять-с╕м м╕льйон╕в людей-зек╕в будували комун╕зм, без зарплати. Раби Риму, чорн╕ раби у США могли п╕сля роботи посп╕лкуватися ╕з с╕м’╓ю. Раб комун╕зму м╕г посп╕лкуватися лише з╕ смертю. У 1948 роц╕ я керував ротою солдат╕в-буд╕вельник╕в, як╕ споруджували на мис╕ Поворотному (Далекий Сх╕д) рад╕омаяк. В╕д мису Поворотного до бухти Находка катером — дв╕ години ходу. Бухта Находка глибоководна, добре схована в╕д океанських хвиль, але сопки п╕дступали до само╖ води. Триста тисяч зек╕в — раб╕в комун╕зму ╕ сто тисяч укра╖нських д╕вчат кайлами довбали сопки ╕ щеб╕нь та в╕дносили на плечах подал╕, аби збудувати пристан╕. Де взялись у Находц╕ укра╖нськ╕ д╕вчата? У 1942-1943 роках ╖х в╕дловили г╕тлер╕вськ╕ нацисти для рабсько╖ прац╕ у Н╕меччин╕. 1945 року цих самих укра╖нських д╕вчат радянськ╕ в╕йська п╕д конво╓м в╕дправили в╕дбудовувати зруйновану в╕йною промислов╕сть ╕ залишити сво╓ молоде життя на «стройках комун╕зму». «Сука! На немцев работала! Снаряды на нас точила. Фашистам прислуживала! Трудом и жизнью оплатишь свое предательство!». У сво╖х рос╕йськомовних газетах («Рабочая газета», «Город») Петро Симоненко хвалиться: «У кожному ВНЗ Укра╖ни студенти створили первинн╕ орган╕зац╕╖ КПУ. Молодь в╕рить комун╕стам, йде за комун╕стами». Чому молод╕ люди йдуть за комун╕стичною бандою потенц╕йних убивць, граб╕жник╕в, брехун╕в ╕ московських шпигун╕в? Засоби масово╖ ╕нформац╕╖ на 80 в╕дсотк╕в у руках антиукра╖нц╕в, укра╖нофоб╕в, а тому студенти не знають про злочини комун╕стичних виродк╕в проти людства. Нюрнберзький суд розкрив, засудив злочини фашистських нацист╕в Н╕меччини ╕ почепив на мотузках нацистських вожд╕в. Злочини московських комуно-фашист╕в жахлив╕ш╕ за злочини н╕мецьких, але м╕жнародного суду над комуно-фашистами не було, ╕ тому Петро Симоненко, вождь КПУ, ходить ╕ патяка╓ про «св╓тло╓ будущ╓╓», що лишилося у минулому. Студенти не знають, що комуно-фашисти до 1958 року забороняли проводити електрику в села Укра╖ни. Селяни осв╕тлювали сво╖ хати каганцями, св╕чками, скалками. Укра╖нцям заборонили смалити кабанц╕в, обклали кожну грушу ╕ яблуню податком, не дозволяли тримати б╕льше двох свиней, можна було мати лише одну корову. Паспорти селянам не видавались. Примусово селянин мав п╕дписуватись на обл╕гац╕╖, ╕ сльози матер╕в голодних д╕тей не рятували. Перший секретар РК КПУ ╕ голова райвиконкому л╕кувались лише у Ки╓в╕. У кожному обласному центр╕ Укра╖ни були окрем╕, ╕зольован╕ в╕д простих людей л╕карн╕ з найнов╕шим обладнанням. Вказан╕ парт╕йн╕ ╕ кер╕вн╕ особи в умовах хрон╕чного деф╕циту товар╕в мали право п╕ти не у магазин, а на торгову базу ╕ придбати потр╕бний деф╕цитний товар. У п╕двалах будинку РК чи МК КПУ були магазини, доступн╕ лише прац╕вникам РК чи МК. Директор заводу чи МТС ╕ ╖м под╕бн╕ мали м╕сячний оклад 190 крб., заступник — 170 крб., головний ╕нженер — 170 крб. А при поштах були спецкур’╓ри у цив╕льному, але з наганами, як╕ розносили начальству секретн╕ пакети з сургучними печатками. Замкнувшись у каб╕нет╕, начальник зривав печатки, в╕дкривав пакет, а з нього випадало три-п’ять тисяч карбованц╕в. Прем╕я за в╕ддан╕сть парт╕╖ Лен╕на-Стал╕на, за готовн╕сть гнуздати укра╖нц╕в, включно до ╖хньо╖ смерт╕. На р╕вн╕ обком╕в КПРС, а тим б╕льш ЦК матер╕альне забезпечення ╕ п╕льги були фантастичн╕. Роб╕тники стояли у черз╕ за квартирою по 20-30 рок╕в, а парт╕йний кер╕вний бонза отримував чотирик╕мнатну квартиру протягом доби. ╤ н╕якого крим╕налу! Зате простих людей саджали за пол╕но дров, за рядно соломи, принесене з колгоспного поля, за в╕дро вуг╕лля, за котушку ниток, карали за жменю зерна, за качан кукурудзи. Парт╕йно-комсомольсько-господарський актив району у жнива роз’╖жджав по селах, ночами робив зас╕дки ╕ ловив укра╖нських ж╕нок, як╕ ряднами носили солому ╕з начебто свого — колективного, колгоспного поля. Чи був спротив свавол╕ комуно-фашистськ╕й влад╕ людолов╕в? У сел╕ Мала Мочулка ж╕ночка вибралась ╕з стебел кукурудзи з тлумаком качан╕в ╕ напоролась на «Поб╓ду» першого секретаря РК КПРС Дибського: «Давай-но, ж╕нко, сюди тлумак ╕ с╕дай у машину». «Ой, спасибочки! Але у мене в кукурудз╕ ╓ ще тлумак». Шурнула ж╕ночка у кукурудзу, аж та затр╕щала, рятувалась в╕д тюрми. Не буде ж «слуга народу» в лакованих черевиках «шукати голку у копиц╕ с╕на». До реч╕, директор Бдж╕лянського спиртзаводу з трибуни розширеного бюро РК розн╕с у пух ╕ прах голову колгоспу села Велика Мочулка, у якого колгоспники вдень викопували цукров╕ буряки, складали ╖х у кагати, а вноч╕ розтягали буряки по хатах на самограй. Голова з трибуни виголосив промову: «У тебе завод обгороджений п’ятиметровим цегляним муром, прох╕дна з озбро╓ною вартою. А що ось у ц╕й пляшц╕, закрит╕й качаном? Бдж╕лянський спирт! Хочеш, я тоб╕ зараз принесу кан╕стру твого спирту?». Так от питаю тепер через газету Петра Симоненка ╕ Петра Толочка: революц╕я чи контрреволюц╕я призвича╖ла сумл╕нних укра╖нц╕в красти?
Василь Б╤ЛОУС м. Умань
(Продовження буде)
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 16.08.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12168
|