Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

1 серпня минуло 100 років від дня смерті видатної української письменниці, геніальної поетеси, якої ще не знав світ досі, Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач), чиє слово-криця, слово-вогонь стало могутньою художньою зброєю і сіяло розумне, добре, вічне у серцях трудівників. Її небезпідставно називають співачкою досвітніх огнів, дочкою Прометея, одержимою...
Народилася вона 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському в інтелігентній і високоосвіченій родині: мати її була письменницею, відомою в літературі під псевдонімом Олена Пчілка, батько — юристом. «Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літератської родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни, а власне — невіра в свій талант, трудне шукання правого шляху», — писала вона в листі до Ольги Кобилянської.
Майбутня письменниця з дитинства хворіла на туберкульоз і не навчалась у школі, але завдяки матері і дядькові М. Драгоманову, який мав великий вплив на формування її світогляду, за допомогою самоосвіти стала однією з найосвіченіших жінок свого часу, здобула глибокі і різнобічні знання, знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, філософію, історію.
«На свій вік це — геніальна жінка», — зазначав після знайомства з нею письменник М. Павлик.
Леся Українка почала писати дуже рано — з дев’яти років, а вже в тринадцять (у 1884) з’явилися друковані її перші поезії «Конвалія» і «Сафо», а в 1893 р. у Львові вийшла перша її збірка поезій «На крилах пісень», яка засвідчила, що в літературу прийшов свіжий, оригінальний поетичний талант.
І. Франко в одній із статей (1898) ставив її поруч із Т. Шевченком: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини».
Друга збірка «Думи і мрії» (1899) і наступні закріпили за нею першорядне місце в літературі. Вона пише не лише пристрасні, полум’яні високохудожні поезії, а й звертається до великого епічного жанру — поеми, пише драматичні твори, виступає з критичними статтями, оповіданнями, перекладає.
У центрі багатьох її творів з’являється героїчний характер, образ незламного борця, часто і митця, вона звертається до історичних і легендарних постатей Спартака, Прометея і вірить, що в серцях її товаришів «вогонь титана ще не згас».
Важливе місце в її творчості посідає образ і тема митця, завдання поета і поезії («Давня казка», «Поет під час облоги», «Слово, чому ти не твердая криця»). Її твори друкуються у прогресивних журналах.
У 1900-х роках міцніють її зв’язки з соціал-демократичним рухом. У листі до М. Павлика вона писала, що зректися політики в літературі вона не може, «бо не тільки переконання, але темперамент мій того не дозволяє… Тоді треба мені скинутись і моєї поезії, моїх найщиріших слів, бо вимовляти і ставити їх на папері, скинувшись того діла, на яке вони кличуть інших, — мені сором… У мене рука не здійметься на таке самовбивство».
Поетеса була свідком і очевидцем революційних подій 1905 р. у Тифлісі, Петербурзі, відгук яких з новою силою зазвучав у її творах. Її настрій був співзвучним із революцією, у її поезіях зустрічаємо образ велета, заклики до волі, віра у краще майбутнє трудового народу.

І встане велетень з землі,
розправить руки грізні,
І вмить розірве на собі
усі дроти залізні.
(«Про велета»)

Під час обшуку на квартирі Лесі Українки у 1907 р. були вилучені заборонені книги, вона популяризувала соціалістичні ідеї. Загострення хвороби, із якою вона все своє життя мужньо боролась, змушувало її подорожувати. Вона їде на Буковину, де знайомиться з О. Кобилянською та іншими передовими діячами літератури. Лікується у Криму, на Кавказі, у Німеччині, Швейцарії, Італії та Єгипті. Ці часто вимушені подорожі збагачували її знання про життя інших країн та народів і зміцнювали та поглиблювали інтернаціональні мотиви її творів.
В останні роки життя Леся Українка написала понад 20 драматичних творів, зокрема, таких, як «Блакитна троянда», «Одержима», «На руїнах», «Вавилонський полон», «У пущі», «Кассандра», «В катакомбах», «Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан», «Камінний господар», «Оргія», «Лісова пісня», вийшла заборонена «Бояриня» та інші. Широка тематика й проблематика цих творів, деякі з них становлять вершинні піки нашої драматургії. Одним із найвищих мистецьких досягнень Лесі Українки є драма-феєрія «Лісова пісня». Вона часто звертається до міфологічних та історичних подій різних епох і народів, але це не втеча від сучасності. Історичне і давнє минуле вона ставить на службу сучасного, пишучи про давні часи, автор «в їх гіркій давно минулій долі все бачив образ рідної неволі».
Її новаторська драматургія не завжди знаходила правильне розуміння, не часто щастить їй і сьогодні на сценах наших театрів.
Леся Українка прожила коротке (лише 42 роки) й нелегке, але мужнє, глибоко натхненне творче життя. Пам’ять про неї — незламну духом дочку Прометея — жива і житиме вічно.
Широко відзначались ювілеї письменниці, особливо всенародного характеру набув 100-літній ювілей від дня народження (1971). Її твори перекладені багатьма мовами народів світу, вони виходили багатотисячними тиражами і, зокрема, у 5-ти, 10-ти, 12-ти томах (найповніше). Відкриті літературно-меморіальні музеї у Києві, Криму, Новограді-Волинському, Колодяжному; у м. Сурамі (Грузія); споруджені пам’ятники, встановлена щорічна літературна премія її імені за кращі твори для дітей, створені теле- та кінофільми. Ім’я її носить Луцький університет, театри, школи, вулиці, клуби... З’являються нові книги, дослідження, присвячені життю і творчості письменниці. Вона вірила у добру і довгу пам’ять людей і писала:

Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму я.
Я загину — та довго між вами
Гомонітиме пісня моя.

І ще:

Як умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє:
Вночі запалений, горітиме удень.

Думаю, що ці горді, правдиві і пророчі слова підтвердяться і відзначенням першого й наступних сторіч.

Павло ПАРАСКЕВИЧ
м. Херсон

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2013 > Тема "Українці мої..."