Версiя для друку Обговорити в форумi

Мистецтво

Найяскравіших зірок вокалу Кримського академічного українського музичного театру зібрала березнева прем’єра симфонічного оркестру «Шедеври української класичної музики». У ньому прозвучали дві увертюри до відомих опер Миколи Лисенка «Тарас Бульба» і «Наталка Полтавка», арії з них та арії і дуети з комічної опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», два хори Миколи Леонтовича «Гра в зайчика» і «Щедрик», романси і пісні Анатолія Кос-Анатольського у виконанні провідних солістів – заслужених артистів України Владислава Чернікова, Миколи Бондаревського і Тамари Гончаренко, молодих співаків – Федора Марченка, Анни Радушевої, Жанни Пилипенко та Олексія Іжболдіна. За диригентським пультом стояв, як і завжди на всіх спектаклях театру, заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим, лауреат Премії АРК Олександр Коваленко.
Він хлопчиком захопленими очима дивився на диригентську паличку з того часу, як під його пальцями першими акордами зазвучав баян. Це було в Мелітопольській музичній школі Запорізької області. І ця мрія поступово набувала реальних контурів хорового диригування в Криворізькому музичному училищі, а потім – в Одеській консерваторії.
Коли Олександр Коваленко у 1980 році прийшов у Кримський український театр, який тоді називався музично-драматичним, його штатним розписом передбачалися дві посади диригентів. Однак з метою економії коштів на роботу брали одного. І він, хормейстер за фахом, не роздумуючи погодився працювати і з хором, і з малим симфонічним оркестром, в якому грав 31 музикант. Часу на знайомство, обов’язкове нині при влаштуванні на роботу стажування не було зовсім. Потрапив, як кажуть, з корабля на бал і відразу ввійшов з оркестром у театральні спектаклі як один з їх основних компонентів. Грав усі вистави сезону, а через два місяці відбувся перший виїзд музикантів під його керівництвом з концертом від Кримської філармонії у Джанкой.
Всього репертуар театру складає шістдесят оперет, мюзиклів та інших спектаклів і більше тридцяти найменувань казок для дітей. Тримати такий обсяг музики в постійній формі оркестру дуже важко. Особливо це стосується балетних спектаклів.
— Прагнули акомпанувати на показах глядачам балету «Ромео і Джульєтта», поставленого на сцені театру в 2009 році, — говорить О. Коваленко. – Роки три грали. Однак склад інструментів оркестру не відповідає партитурі Сергія Прокоф’єва. Музиканти надірвалися, і тепер балетна хореографія виконується під фонограму.
Аналогічна ситуація і з балетами «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф’єва та «Дон Кіхот» Л. Мінкуса. Для О. Коваленка важливо зіграти музику так, як її створив композитор, вклавши в неї свою душу і серце. Наприклад, свою роль у постановці «Майської ночі» М. Лисенка називає прикладною, а всі інтонації великих пристрастей, непримиренних конфліктів та яскравих характерів оперети передають на сцені актори.
Сам він з української музичної класики найбільше любить «Запорожця за Дунаєм», близького за мелодикою до італійської музики. Ця оперета та інші українські спектаклі демонструються в театрі за програмою абонемента для підростаючого покоління. Йому це потрібно, на думку диригента, навіть більше, ніж старшим людям, вихованим ще на традиціях мистецтва радянської доби. Молодь сьогодні повернула голову на Захід, масово іде у театр на спектаклі гастролерів, а нічим не гірші від них кримські ігнорує. Не йдуть на постановки українських спектаклів навіть ті люди, що постійно про це говорять.
— Я не фоб, — підкреслює О. Коваленко. – Однак знати мистецтво, культуру і мову країни, в якій ми живемо, повинен кожен її громадянин. І наш театр надає таку можливість.
А мовою, де немає слів, а звучить одна лише музика, він створив п’ять тематичних програм тривалістю 50-60 хвилин. Якщо додати до цього часу коментарі ведучого, то за обсягом концерти симфонічної музики Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Георгія Свиридова, Вольфганга Моцарта та інших видатних композиторів світу можна порівняти з оперетою в двох діях, тільки є ще більш складними та енергозатратними для виконавців.
Віддушина для музикантів настає лише на гастролях. У період Союзу оркестр виступав у багатьох містах Росії, зокрема, Вологді, Смоленську, Твері, Владимирі, Петрозаводську, в столиці Латвії – Ризі, об’їздив усю Білорусь, і всюди – успіх! Після його розпаду маршрути гастролей звузилися до України. Оркестру аплодували у столичному театрі ім. І. Франка, на сценах Донецька, Полтави та інших міст. Він здійснив поїздку в Німеччину.
— Їхали автобусом через Ужгород, Словаччину, Прагу, — розповідає О. Коваленко. – Виступали в містах Хайдельберг і Фойт, що знаходиться в десяти кілометрах від Нюрнберга. Побували на тому ж стадіоні, де колись стояв Гітлер. Німці не люблять згадувати цю сторінку своєї історії, і стадіон тоді був зовсім занедбаним.
З 1995 року оркестр виїжджає на гастролі з театром лише тоді, коли є комерційний смисл. Якщо він відсутній, трупа проводить вистави на виїзних сценах під фонограму. При постійних аншлагах відбуваються спектаклі театру останніми роками у кримських містах і, зокрема, в Керчі. В касах – ажіотажний попит на квитки.
— І це здорово! – говорить маестро, за помахом диригентської палички якого звучать перші акорди оркестру, відкривається завіса і на сцені розпочинається дійство, що на дві години сконцентровує увагу всього залу на перипетіях драматургічного сюжету, чудовій грі акторів, такій же режисурі та декораційному обрамленні.
Заради цих святкових моментів, що підносять дух людей і настрій над буденністю, і варто, за його переконанням, жити. А висоту своєї особистої та професійної планки він підтримує, викладаючи з 1992 року диригування на духовому відділенні Сімферопольського музичного училища ім. П. Чайковського, співом більше двох десятків років у церковних хорах сімферопольських соборів – Свято-Троїцького, Петро-Павлівського, Трьох Святителів.
— Це залишилося в мене від хормейстера, — пояснює своє вокальне хобі. – Люблю хороший хор.
На сцені можна здобути славу, а можна і обпектися в її променях. Життя в театрі особливе і дуже відрізняється від повсякденності інших людей. Якщо більшість з них іде на роботу вранці і повертається додому ввечері, то в театральних працівників графік розірваний. Вранці з 11-ї до 14-ї години – репетиції. Потім перерва. А з 18-ї години – знову робота допізна. Такий режим може витримати лише фанатично віддана сцені людина. А якщо їх двоє – це навіть краще. Поряд з Олександром Валентиновичем знаходиться саме така життєва супутниця – артистка хору Ольга Коваленко, яка розділяє з чоловіком усю богемність і відповідальність професії з її честолюбними труднощами і лаврами переможців.
— А в інших театрах Ви буваєте? – запитую.
— Епізодично в Кримському академічному російському драматичному театрі ім. М. Горького та Кримськотатарському. З дочкою ходив на спектаклі в театр ляльок і цирк.
— Що для Вас головне в житті?
— Певною мірою я все зі своїх планів реалізував. Намагався садити картоплю і вирощувати хліб. Збудувати свій дім на землі, як хотів би, не вийшло. Є квартира. Може, це зробить син Владислав, який займається будівельним бізнесом? Головне зараз для мене – це саме життя і дочка Антоніна від другого шлюбу, якій тринадцять років.
— Про що мрієте?
— Хотів би побувати у Ватикані і паризькому Луврі, з’їздити в Ригу, де народився. Там служив мій тато, військовослужбовець. Студентом я часто бував там, поки жива була тьотя. І, звичайно, грати музику.
Для Олександра Коваленка це – щоденна робота служіння музам і серцям. У руках диригента сфокусовуються партії багатьох інструментів, і його завдання – з’єднати їх в одне гармонійне звучання, яке відгукнеться в залі оплесками публіки. І це буде найвищою нагородою для артиста.

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Душі криниця"