Версiя для друку Обговорити в форумi

Давно відомим і зрозумілим є те, що нині багато величних імен української історії забуті. Громадські діячі, історики, вчителі, філософи та географи губляться в десятиліттях. В силу обставин відбулися переїзди інтелігенції за кордон, а в гіршому випадку — численні арешти в СРСР, втрачено архівні відомості та конфісковано багато рукописів.
Одним із таких прикладів постає майстер малої форми Василь Гірний, той, про кого можна було б сказати «широко відомий у вузьких колах». З нагоди 110-ої річниці від дня його народження відбувся літературний вечір у Львівському палаці мистецтв.
Уже в ранній молодості чоловік важкою працею заробляв на навчання у Франції на копальнях, бо рідні допомогти не могли. І таки здобув вищу освіту. Під час навчання у Львівському університеті він познайомився з передовою українською інтелігенцією, його друзями стали, зокрема, вихідці з Лемківщини: поет Богдан-Ігор Антонич, історик і публіцист Юліан Тарнович та Петро Смереканич. Він багато чув від них про Лемківщину і мріяв неодмінно відвідати її. Саме тоді Гірний почав свій шлях фейлетоніста, цікавився Львовом і безпосередньо львівською журналістикою.
Богдан Сиванич, молодший науковий співробітник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка», на вечорі зазначив:
— Повернення імені Василя Гірного – це повернення пам’яті про цікаву і непересічну постать в українській літературі. У 30-х роках ХХ століття Василь Гірний входив до молодої львівської літературної богеми, належав до літературного угруповання «Дванадцятка». Саме 30-ті роки стали часом найбільшого творчого злету і популярності. Василь Гірний був чудовим майстром фейлетону, які складають більшу частину його творчої спадщини. Його фейлетони регулярно з’являлися на сторінках популярних часописів «Новий час», «Бескид», «Народна справа», «Комар», «Літопис червоної калини». У своїх творах Василь Гірний через призму гумору та сатири яскраво змальовує тогочасне культурне та мистецьке життя, порушує актуальні питання людських вад та слабостей, цінностей і поневолення.
Початок Другої світової війни — час, коли натхненний Василь переїжджає на Лемківщину і стає директором школи, пропагуючи українську мову. На диво швидко його полюбили селяни — учні та дорослі, у чиїх серцях він посіяв зерна національної самосвідомості. Маючи хороші організаторські здібності, чоловік навіть організував сільську просвітню школу, яку тоді відвідували молоді хлопці й дівчата.
Учениця Василя Гірного пані Ганна Щерба тепло відгукується про свого наставника: «Була це людина талановита, добра, щира. Він полюбив лемківських дітей, і вони потяглися до знань, як бджоли до квітів, піклувався про учнів та щиро за них уболівав. Робив з нас патріотів, лемків-українців».
Цікаво, що вчитель особисто обходив батьків усіх учнів, агітуючи та переконуючи їх віддати дітей на подальше навчання: у той час – закінчити 5 класів і вступити до Української вчительської семінарії, яка відкрилась у м. Криниці (нині територія Польщі).
— У Криниці панувала велика любов до науки, — розповідає пані Ганна.
Гірний як учитель був глибоко вдячний, що його учні стали на правильний шлях, вибравши науку, та продовжували вчитись і надалі. Він завжди закликав і наголошував: «Ніколи не крадіть. Це найнижче, що могло би бути. Не спляміть честі і слави своєї нації. Де б ви не були, не зраджуйте Вкраїни».
Здобув популярність та визнання серед українців Федь Триндик, він же Панько Щипавка, своїми влучними гуморесками та ущипливими фейлетонами, які ставили на місце не одного вискочня.
Окрім того, особливої уваги заслуговує роман Василя Гірного «Розгублені сили». У своєму виступі Ігор Калинець зізнався, що прочитав твір з великою насолодою і вважає його справжнім добрим українським романом.
Ще за життя Василь Гірний був визнаний і отримував чимало вдячних листів від учнів. Переїжджаючи з місця на місце, він навчав молодь, допомагав, підштовхував до добрих діянь і настановляв на чесну працю.

Христина ЛУШИНА,
учасниця творчої студії «У Кобзаревій світлиці» музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Українці мої..."