Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно в парламентській газеті "Голос України" було оприлюднено Постанову Верховної Ради України "Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання", а також "Рекомендації парламентських слухань" з цієї теми. Цифри, що наводяться в публікації, невтішні: захворюваність в державі щорічно збільшується майже на 10%. Щороку туберкульоз забирає життя у 10 тисяч наших співвітчизників.
Яка ж ситуація з хворобою "білої квітки" (саме ромашка була символом боротьби з туберкульозом з дореволюційних часів) в Криму - цьому благодатному куточку землі
з найсприятливішими в Україні кліматичними умовами для таких хворих, де лікувалися видатні особистості, такі, як Антон Чехов, Леся Українка, де для лікування хвороби представників царської сім'ї виріс Лівадійський палац, що загалом сприяло формуванню на півострові певної особливої інтелектуально-культурологічної аури.
На це і багато інших запитань відповів професор кафедри фізіотерапії і пульмонології Кримського медичного університету Михайло Миколайович Гришин.
- Якщо раніше, років 10 тому, в контексті захворювань на туберкульоз в Україні ми виглядали досить пристойно (28 випадків на сто тисяч осіб проти 35 - 36), то зараз ці показники виросли приблизно втричі і є середньостатистичними.
Протитуберкульозна терапія тривалий час залишається незмінною. Головні антибактеріальні препарати - це рифампіцин та ізініазід. Паличка Коха поступово адаптується до них, і лікування стає менш ефективним. Для створення нового антибіотика (а робота в цьому напрямку ведеться) потрібно понад 10 років. Виготовлення протитуберкульозної вакцини, альтернативної БЦЖ, планується лише на 2025 рік. Щоб запустити в дію новий антибіотик, потрібно вкласти в цю справу близько 1,5 млрд. доларів, а  протитуберкульозний коштуватиме  значно дорожче. Він має пройти апробацію і з точки зору можливих токсичності та провокування виникнення патологічних клітин, і як фактор, що може вплинути на генофонд людини.
- Це події, які відбуваються в масштабах світу. А чи роблять щось наші українські, зокрема кримські медики в цьому напрямку?
- Наша кафедра, як, до речі, і вся світова медицина, переймається й пошуком інших препаратів. Професор, керівник кафедри патологічної анатомії нашого інституту Олександр Кімович Загорулько синтезував новий препарат, який, за попередніми даними, є дуже ефективним в лікуванні туберкульозу.  Я працюю разом з Олександром Кімовичем. Вже маємо від міністерства охорони здоров'я грант, який дозволить продовжити випробування препарату на базі хірургічного відділення Кримського республіканського протитуберкульозного диспансеру.
- Чи означає це, що кримська влада всіх рівнів ставиться до проблеми туберкульозу достатньо відповідально?
- Не можемо скаржитися. Цією проблемою опікується не лише Рада міністрів, але й Верховна Рада АРК. У 2000 році головного фтизіатра Криму Олександра Колесника (зараз на цій посаді перебуває Євген Охота) заслухали на Верховній Раді, якою було прийняте рішення виділити з бюджету Криму на боротьбу з туберкульозом
20 млн. грн., і ці гроші частково ми одержали. Нашими питаннями опікується віце-прем'єр уряду АРК Віталіна Дзоз. Дуже уважна до наших проблем і заступник міністра міноздорову АРК Галина Михайлова, що курирує фтизіатрію. Оперативно вирішує проблеми протитуберкульозного диспансеру й наш новий головний лікар Олег Тимченко. А навесні Рада міністрів прийняла регіональну програму, згідно з якою на боротьбу з туберкульозом виділяється 17 млн. грн. Дякуємо за це міністру охорони здоров'я Сергію Доничу. Тому можемо поскаржитися хіба що на загальний брак фінансів, особливо на ремонт приміщень, які перебувають в критичному стані. Уявіть собі: у відділенні торакальної хірургії під час операції зі стелі може відвалитися шматок штукатурки...
Для довідки. Із "Рекомендацій парламентських слухань" ВР України: "Матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів, навіть порівняно з іншими закладами охорони здоров'я, є чи не найгіршими..."
- А як виглядає ситуація з цією хворобою за далекими кордонами, де панує добробут?
- Звичайно, в таких розвинених країнах, як США, Франція випадків захворювання на туберкульоз мало, бо туберкульоз, в першу чергу, має соціальний характер. Та й у нас донедавна він розвивався із середовищ, що приховувалися в організмі людини ще з дитинства. Сьогодні ж туберкульоз набув екзогенної форми. Так, один бактеріовиділювач, що не лікується, заражає за рік приблизно 20 осіб. І передається інфекція повітряно-крапельним шляхом у 95 відсотках випадків. Кожна чергова амністія - це викид туберкульозної інфекції. Адже там на сто тисяч чоловік хворіє не 300 осіб (такою є середня цифра), а до п'яти тисяч. Занепокоює й те, що почали масово хворіти працівники фтизіатричних відділень.
Для довідки. Із "Рекомендацій парламентських слухань" ВР України: "При розробці проекту Закону України на 2004 рік передбачити кошти на підвищення посадових окладів працівникам протитуберкульозних закладів у два рази".
- Мені добре відомий приклад, коли людина, в якої півроку тому виявлено активну форму туберкульозу, й не збирається лікуватися, навпаки, перебуває в тісному контакті з великою кількістю осіб такої самої вільної поведінки. Чи можливо її  "нейтралізувати" якимось радикальним шляхом як бацилоносія?
- Поки що ні. Законом це питання не відрегульоване. В даному випадку ми зважаємо на права такого хворого, ігноруючи права його оточення. Хоча плануємо створити стаціонар закритого типу в Білогірську на базі  тамтешнього республіканського протитуберкульозного диспансеру. Але поміщати туди хворих всупереч їхньому бажанню зможемо лише через суд.
Для довідки. В згаданих "Реко-мендаціях парламентських слухань" ВР України є такий абзац:
"У вересні 2003 року внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо порядку обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозних закладів певних категорій хворих на заразні форми туберкульозу".
- А чи збільшилася за останній період захворюваність на туберкульоз в країнах колишнього Радянського Союзу?
- Там теж туберкульоз має характер епідемії. Але в деяких держа-вах вона вже пішла на спад. Нещодавно я повернувся з Литви, де знайомився з їхнім досвідом.
У них діє страхова медицина, яка безпосередньо зацікавлює лікаря в результатах роботи. По-перше, платню він одержує не відповідно до кількості лікарняних ліжок, а до кількості хворих; по-друге, враховується результативність лікування: якщо нічим обґрунтувати погані результати, гроші на цього хворого більше не виділяються і його змушені ставити на ноги на кошти лікарні; по-третє, головного лікаря, який розпоряджається грошима, контролює лише лікарняна каса, в іншому він вільний маніпулювати цими коштами, як того вимагатиме ситуація; по-четверте, хворий сам вибирає собі лікаря, і той, до кого люди не йдуть, "вимивається" із системи охорони здоров'я. Жорстоко? Так. Але ефективно. До речі, посада головного лікаря - виборна, і це стримує від необ'єктивних вольових рішень. Пенсіонери та інші соціально незахищені люди користуються послугами соціальної страхової медицини. Їх теж лікують безкоштовно, як і мігрантів нелитовського походження, що створюють епідеміологічну небезпеку. А після лікування соціальні працівники відновлюють безпритульним паспорти, прилаштовують їх в монастирі, сім'ї, під піклування благодійних організацій. І результат не забарився - вже три роки як епідемія йде на спад.
- А як справи з вітчизняним "безкоштовним" лікуванням?
- Для хворих на туберкульоз воно дійсно безкоштовне. Але це стосується  лише суто протитуберкульозних препаратів. На харчування виділяється від 3 до 5 гривень на день. Проте дуже важливим в перемозі над паличкою Коха є підвищення імунітету. І це вже виходить за межі гарантованого державного мінімуму. Тут добрі результати завжди давала народна медицина, зокрема кумисолікування, застосування біологічних стимуляторів. Взагалі необхідно нормально харчуватися.
Дуже ефективними є також хірургічні втручання. Гарантія повно-го одужання становить від 75 до 98%. Але коштує операція близько півтори тисячі гривень. І до третини суми доводиться вносити самому хворому - у вигляді закупівлі усього необхідного для неї. Торакальна хірургія завжди була елітною, вимагала надзвичайної майстерності. Операція може тривати до 12 годин. Але ми боремося за те, щоб зробити оперативне лікування для небезпечних людей взагалі безкоштовним.
А ще я вніс пропозицію створити для дезадаптованих осіб, що не мають надії одужати, щось схоже на будинок престарілих та інвалідів, де хворих би утримували, надавали необхідну медичну допомогу пожиттєво, а не виштовхували на вулицю, звідки вони й прийшли. Для створення такої установи добре було б використати один з санаторіїв, розрахований приблизно на 200 осіб.
Для довідки. Із "Рекомендацій парламентських слухань": "Створити в кожному регіоні на базі протитуберкульозних закладів стаціонари (відділення) для утримання та лікування хворих на туберкульоз із числа соціально дезадаптованих осіб, місцеві хоспіси для зазначеної категорії хворих..."
- А які ще ми маємо в Криму санаторно-курортні заклади для реабілітації хворих на туберкульоз? І чи зберегли вони свій профіль?
- Маємо чудовий санаторій "Сімеїз" (реабілітація хворих тут відбувається безкоштовно), дитячий санаторій "Ластівка" в Ялті, поблизу - підлітковий санаторій "Гірська оздоровниця", є ще санаторій "Крим". Всі вони підтримуються в належному стані, і жоден не перепрофільовано. Але насамперед слід було б згадати про інститут ім. Сєченова, що в Ялті, який ви-конує подвійну функцію: лікувально-реабілітаційну і навчально-методичну. Його очолює завідувач нашої кафедри академік Сергій Сергійович Солдатченко.
Для довідки. Із Постанови Вер-ховної Ради України: "Запропо-нувати Генеральній прокуратурі України до 31 грудня 2003 року провести перевірку законності та обґрунтованості продажу, передачі, здачі в оренду майна та земельних ділянок, що належали чи перебували в користуванні протитуберкульозних санаторіїв..."
Як виявилося з подальшої розмови, Михайло Миколайович є щонайперше фахівцем з реабілітації туберкульозних хворих, які зазнали хірургічного втручання. З цієї теми він захистив у 1988 році кандидатську дисертацію, а в докторській приділив вже увагу реабілітації більш широкого кола прооперованих хворих. Сам торакальний хірург, а нині викладач, декан міжнародного медичного факультету, де навчаються, зокрема, понад тисячу іноземців та студентів-контрактників, він, як і раніше, вміє діяти чітко, рішуче і відповідально. Може, на цьому поки що й тримається наша вічно недофінансована медицина...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема "З перших уст"