Версiя для друку Обговорити в форумi

Автор цього листа добре розуміє, що далеко не всі читачі (особливо старшого віку) сприймуть його текст позитивно. Адже мова піде про «маршала перемоги» Георгія Жукова і про його ставлення до українців...
Але облишимо загальні фрази, застереження та попередження, надамо слово фактам. Із багатьох відберемо лише три епізоди.
* * *
Читаємо спогади Івана Коваленка. У дні сталінградської битви він — вісімнадцятилітній капітан, командир роти розвідників — був першим із радянських офіцерів, який увійшов до кімнати штабу генерал-фельдмаршала Паулюса і прийняв від нього особисту зброю — факт здачі в полон. За це Іван був представлений до звання Героя Радянського Союзу.
Кілька днів потому прилітає в Сталінград маршал Жуков. Наказує покликати на розмову капітана. Той прийшов, відрапортував. І відбувся у них — маршала і капітана — ось такий діалог.
— Коваленко!.. Хохол, значить!
— Ні, товаришу маршал...
— А хто же?
— Українець.
— Ну, українець, хохол, яка різниця?
— Велика!
— Цікаво, а яка ж? Ти мені скажи...
— Я за національністю — українець, а хохол для мене — образливо.
— А чим же я тебе образив?
— А це не тільки для мене образливе слово...
— О, то ти, виявляється, націоналіст!..
У такому ключі, все більше набираючи гостроти, тривав діалог. А закінчився короткою фразою маршала: «Коваленка зі списків героїв виключити!..»
* * *
Напередодні форсування Дніпра в селі Требухів на нараді вищого командного складу кількох фронтів у вересні 1943 року маршал Жуков, як свідчить офіцер з особливих доручень командувача 1-го Українського фронту Юрій Коваленко, що підтвердили пізніше деякі вітчизняні історики, маршал Жуков чітко виклав свою, представника Ставки верховного командування, позицію: не перейматися долею щойно мобілізованих із визволених територій українців. Він, зокрема, заявив: «Нащо споряджати й озброювати цих хохлів? Усі вони — зрадники. Чим більше в Дніпрі утопимо, тим менше доведеться до Сибіру після війни засилати... Героєм визволення Києва повинен бути росіянин, а не якийсь там красень-хохол!..»
Ця жорстокість пройняла навіть такого урівноваженого маршала, як Рокосовський, у якого після почутого мимоволі вирвалося: «Та це ж не війна, а геноцид народу!»
* * *
Фраза «Чим більше в Дніпрі утопимо, тим менше доведеться до Сибіру після війни засилати...» виявилася не емоційною обмовкою маршала.
Свого часу авторові цього листа до рук потрапила копія наказу від 22 червня 1944 року під грифом «совершенно секретно». Він був знайдений в архіві колишнього Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПУ. Цей документ вражаючий, приголомшливий... Його підписали Лаврентій Берія і Георгій Жуков. Ось цей текст мовою оригіналу (за браком місця подається скорочено).
«г. Москва
Приказ № 078/42
22 июня 1944 года.
По Народному комиссариату внутренних дел Союза ССР и Народному комиссариату обороны Союза ССР.
Приказываю:
1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
2. Выселение производить:
а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;
б) во вторую очередь выслать всех украинцев, которые знакомы с жизнью во время оккупации;
в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;
г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться и не дать знать членам семьи, которые находятся в Красной Армии.
3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль:
а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;
б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;
в) прикрепить одного секретного сотрудника на пять человек командиров и красноармейцев…»
Отже, в той час, як мільйони українців боролися з нацистами, падали навічно у привіслянських низинах чи карпатських горах, їхні батьки, дружини, сестри, діти мали бути виселені, приречені на голод і холод, і добра половина з них загинула б, як це було з кримськими татарами, калмиками, інгушами, чеченцями та іншими народами. І це не вигадка українських буржуазних націоналістів!.. На ХХ з’їзді КПРС Хрущов у доповіді про культ особи сказав: «Українці уникнули цієї долі (татар, калмиків та інших) тільки тому, що їх надто багато... Інакше Сталін їх теж заслав би...»
За лаштунками цього моторошного сюжету стоїть грізна і мстива постать «маршала перемоги» Георгія Жукова. Час знати правду!

Павло МАЗУР,
вчитель
м. Маріуполь
Донецької області

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2012 > Тема ""Білі плями" історії"