Версiя для друку Обговорити в форумi

З Іваном Івановичем Кальком та його дружиною Наталею ми познайомилися під час виставки, присвяченої Дню незалежності нашої держави. Він був серед народних умільців єдиний представник чоловічої статі, та і займався чоловічим промислом – виготовляв художньо-декоративні вироби із дерева, застосовуючи при цьому, як потім зізнався, здебільшого звичайний столярний інструмент.
Зрештою, на виставці й не було представлено ним нічого особливого, лише те, що легко розміщалося на невеличкому столику поряд з державним прапорцем, суттєву дещицю колориту додав і сам майстер – у старовинному брилі та вишитій сорочці. Він демонстрував різноманітні ложки, хрестики, вази, підсвічники, ковшики, ключниці, кухонні дошки. Дещо з цього було виготовлено і дружиною, пізній шлюб з якою будувався не стільки на побутових, скільки на творчих інтересах.
Довідавшись, що через два тижні у Івана Калька відбудеться презентація його робіт у приміщенні архітектурного відділення Ботанічного саду Таврійського національного університету і що її вже укомплектовано, саме там домовилась я із Іваном Івановичем про нову зустріч, сподіваючись побачити найцікавіші із його виробів, бо, кажучи чесно, за ложками та ключницями допоки не розгледіла його творчого обличчя, припускаючи навіть, що, маючи час і бажання, все це могла б зробити будь-яка пересічна людина.
І ось маю нагоду ознайомитися зі світобаченням різьбяра-художника, простежити ту образну систему, що є відбитком творчих пошуків, почуттів і переживань, яка б серед багатьох подібних робіт однозначно заявила про свою унікальність.
Насамперед, це образи-маски – уособлення тих чи інших рис характеру, настроїв. У володаря цього обличчя – більше людяного, у цього — хижого, а у цього – просто вічного, що було і буде залишати ось такі глибокі різці на стомленому від життя обличчі. Вже і око одне напівприкрите, і лоб «в гармошку», і заважко тримати в зубах прадідівську люльку… Як назвав автор цю свою роботу? Я б назвала Хронос (час).
А ось – роздуми художника про далеке, захмарне, замежне. Це «Всебачаче око», «Оклик Всесвіту». Такі роботи могли б прикрасити не тільки будь-яке приміщення, але і вдихнути в нього певний настрій, надати йому неповторного колориту. Естамп, вазочка з гроном калини – і тут ніби вже присутня жива душа, чиясь додаткова турбота про ваше піднесене самопочуття.
А що вже казати про ті ексклюзивні, оздоблені різьбленням меблі, яких стільки виготовив Іван Іванович! Замовлень на такі роботи у нього чимало, особливо від давніх шанувальників його таланту. І це вже не просто розваги, але й непоганий заробіток.
А розпочиналося все із дитинства. Народився Іванко на Черкащині в с. В’язовок в оточенні чарівної природи, куди і сьогодні їздить за натхненням. Змалку хапався за олівці, пензлі, не давав проходу місцевим художникам Воробйовим – все питав у них поради щодо своїх творчих пошуків.
Не дуже вірили в нього мати і бабуня (батька хлопець не пам’ятав), бачили його за якоюсь більш серйозною справою. Але хлопець вперто навчався, охоче відвідував ізостудію, навіть мріяв про Московський університет ім. Крупської, де навчали творчим професіям. Втім, чи то доброзичливці, чи то заздрісники від навчання його відмовили – казали, що він й так уже на всі руки майстер і це довготривале «марнування часу» не дасть йому нічого нового.
А престижний диплом йому зовсім би не завадив! Тож і став працювати Іван Іванович художником-оформлювачем там, куди запросять. Багато він оформив у Криму, куди у 1972 році подався в пошуках долі, шкільних музеїв трудової і бойової слави, навчальних кабінетів, рекреацій, всюди ніс із собою не тільки затишок, але й певну ідею, з якою пов’язувалося призначення того чи іншого приміщення. Працював художником-декоратором в Українському музичному театрі, в художньо-оформлювальному комбінаті, при цьому не гребував і побічними замовленнями, оформляв вітрини, малював транспаранти для ярмарок, реставрував меблі.
Перебудову зустрів як манну небесну. Одним із перших створив кооператив «Інтер’єр». Та «розкрутитися» так і не вдалося. Створив інший — «Фаворит», однак знайшлася людина, яка зуміла його привласнити. Не дали матеріального благополуччя ні «Декстро», ні «Діва» — в Україну хлинув китайський «ширпотреб», і люди почали надавати перевагу тому, що дешевше, а про якість та ексклюзивність вже не йшлося. Останнім часом багато уваги приділяє Іван Іванович співпраці з православними храмами. Пишається тим, який зробив іконостас у с. Холмівці, – навіть на душі у майстра посвітлішало. Втім, така робота трапляється не часто, та й які у сільського священика гроші...
Достойно платять Івану Кальку зовсім не за богоугодні справи. Він підготував уже чотири експозиції... середньовічних знарядь для катування – у натуральну величину, штучно зістаривши деревину. Тож ласкаво просимо на дибу або ж на гільйотину! А ще до комплекту «задоволень» входять смертний стовп, смертне колесо, ганебний стовп, спеціальний пристрій, з допомогою якого відбувається катування водою тощо.
Дещо із цього демонструється у Сімферополі в одному з барів по вулиці Карла Маркса, дещо — в Судаку. Основні ж замовники — із Санкт-Петербурга та Дніпродзержинська.
Поцікавилася, чи не впливає на настрій енергетика речей, що мають таке призначення, чи спокійно взагалі після такої роботи спиться ночами. І зрозуміла — як би там не було, моральні збитки гідно відшкодовуються.
А сама, слухаючи Івана Івановича, не один раз пошкодувала, що не здобув-таки свого часу він належної освіти – тоді, можливо, не довелося б хапатися за будь-яку роботу, ще б і сам «замовляв музику».
Та склалося все так, як склалося. Є чим і пишатися. Це кілька виставок, у результаті яких низка його робіт знайшла за кордоном нову батьківщину. І на майбутнє є неабиякі плани. Передовсім — відкриття власного художнього павільйону, який він почав будувати ще багато років тому. Та все щось перешкоджало. І лише тепер Іван Калько має твердий намір «подарувати» його собі на сімдесятиліття. Тут вже ніщо йому не завадить показати свою творчість всебічно, від найменших до найбільших форм.
І працювати він прагне вже не на потребу дня, а у тісному контакті з природою, віддаючи перевагу рослинному орнаменту та надихаючись спогадами про чарівний край свого дитинства.
Чисті моря і озера, недоторканна лісова хаща – це і є його справжній іконостас, біля якого хотілося б молитися, не піддаючись іншим життєвим спокусам.
А поки що виставка Івана Калька триватиме до 27 вересня, аж доки квітнутимуть місцеві троянди і не здаватимуть своїх позицій зелені візерунки літа. Можливо, і вони стануть часточкою «рослинного» орнаменту для чиєїсь виставки.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Душі криниця"