Версiя для друку Обговорити в форумi

Наука перемагати

Недарма древні греки називали це затишне і привітне місто, що зручно розташувалося в мальовничому куточку Криму на березі Чорного моря, Тео Досос, тобто Богом дана. І досі живуть у Феодосії працелюбні та гостинні люди. Рясніє виноградниками щедра земля, що поєднує унікальний клімат південного моря, запашного степу і скелястих гір... Благодатний край у всі часи — для скіфів і греків, італійців і турків, слов’ян і татар та нащадків понад 125 народностей, які сьогодні мирно співіснують на Кримському півострові…
Але так було не завжди. Майже чотириста років тому у 1616 році у відповідь на постійні набіги османців українська козацька «морська піхота» — запорожці гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на швидкохідних чайках і трофейних галерах розгромили турецький флот та взяли штурмом неприступну Кафу. Захисники рідної землі розбили 14-тисячний гарнізон яничарів та визволили з полону десятки тисяч бранців з України-Русі…
Про цю історичну подію сьогодні нагадує лише скромний пам’ятник у Феодосійському батальйоні морської піхоти ВМСУ. До речі, єдиний пам’ятник звитяжному флотоводцеві у місті. Саме в цьому елітному підрозділі «чорних беретів», яких ще інколи називають «морськими вовками», бо на шевроні — вовк, служить корінний кримчанин Дмитро Ляхов.
…Спекотним ранком морпіхам було не до відпочинку. Незабаром міжнародні навчання ротаційних сил Чорноморського регіону, що відбудуться у Болгарії. Дмитро теж представлятиме нашу країну за кордоном. Він і сьогодні по-особливому підтягнутий і надзвичайно серйозний. Але не від хвилювання – така вже вироблена роками військова звичка, та й посада зобов’язує: як-не-як вісім років є першим помічником командира взводу, його заступником. За сучасною військовою термінологією – головний сержант десантно-штурмового взводу.
— Думаю, це ще в дитинстві прокинулася у мене жага до пригод та подорожей, — розповідає Дмитро. – Навколо села Жемчужина в степовому Криму, де я народився і зріс, не залишилось жодного куточка, якого б я не дослідив. Та й пригодницькі романи Джека Лондона про хоробрих, мужніх та шляхетних мореплавців зробили свою справу. Юнаком кортіло відчути свободу, підкорити простір, більший за рідний край.
Після закінчення школи шукав себе не довго. Бачив, як у мальовничому урочищі Кизилташ щодня тренувалися морські піхотинці. Військова романтика захоплювала, а потім стала основною лінією життя. Та й старші люди завжди говорили, що бути військовим, захисником своєї землі – гідний шлях для справжнього чоловіка. Тож без довгих роздумів та вагань я підписав контракт з Військово-Морськими Силами Збройних Сил України.
Що можу сказати зараз, після одинадцяти років служби? Чи жалкую? Напевно, ні. Побував у п’яти країнах. Наприклад, у гірській Шотландії, де під час міжнародних морських навчань наші бійці пліч-о-пліч «воювали» з французькими легіонерами. У Данії ми відпрацьовували миротворчу тематику. У США та на Мальті опановував сержантську підготовку за прикладом кращих бойових підрозділів світу.
У 2009 році разом з багатьма своїми побратимами — морськими піхотинцями проходив службу в         12-й ротації укрполбату багатонаціональної тактичної групи «East» сил КФОР у Косово. Особисто здійснив понад сто патрулювань. У нас не було втрат та інцидентів. 7 місяців на Балканах панував мир та спокій. Звісно, горджуся званням українського миротворця. Тепер готуємось до поїздки в Болгарію…
З іноземцями спілкуюся англійською. Мову вивчив за рахунок держави на військових курсах у Василькові. Здобув і освіту бакалавра в Академії ВМСУ ім. П. С. Нахімова за фахом штурман-судноводій. Досконало володію зброєю АКМ, АКСУ, ПКМ, СВД, РПГ, ПКТ, КПВТ, ПМ, АГС, воджу БТР і БРДМ та маю професійну водійську категорію В і С. За спиною понад три десятки стрибків з парашутами різних систем.
— Та й взагалі час гаяти не звик, — сказав Дмитро, завершуючи розмову. У підрозділі на нього чекали молоді матроси, яких ще вчити й вчити військовим премудростям і вмінню…
І справді, замислився я, спочатку — романтика, а вже потім нелегкий копіткий щоденний ратний труд захисника свого краю... Мати відточені до автоматизму професійні рухи та навички, здобути повагу колег, знайти справжніх вірних друзів. Самореалізуватися та зростати професійно. Бути гідним нащадком і продовжувачем бойових традицій наших уславлених попередників. Мати люблячу родину, яка чекає вдома, та безмежний простір морів і океанів до горизонту... Жити справжнім життям! Ось, де мрія дитинства стає реальністю. А що ще треба для справжнього щастя?

Спілкувався
Руслан СЕМЕНЮК
м. Феодосія
Фото автора

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2012 > Тема "Крим - наш дім"